|
Байдарські ворота
Байдарські ворота знаходяться на висоті 503 м над рівнем моря, на Байдарському перевалі.
З цього місця можна побачити чудовий краєвид, як на Форос і церкву Воскресіння Христового, так і на Байдарську долину. Про краєвиди, що відкриваються з площадки біля Байдарських воріт мандрівник Євген Марков писав:
"Я знаю знаменитые живописные места Европы и думаю, что вряд ли в ней найдётся более счастливое сочетание самых противоположных элементов пейзажа… Панорама, открывающаяся из Байдарских ворот, сама по себе одна из грандиознейших, какие где-либо можно увидеть”
Фото з сайту: http://our-crimea.narod.ru
В долині, північніше перевалу, розкинулось селище Орлине. Колись це село називалось Байдари. Назва Байдари походить від тюркських, чи то від “великий гірський прохід”, чи то від “багата долина”. Мені особисто подобається друга версія. А взагалі-то, Байдарська долина не тільки багата, а й дуже красива.
Майже вся рівнинна частина долини вкрита виноградниками. Тут вирощують сорта для відомого кримського шампанського "Золота балка".
Фото з сайту: http://geokrym.narod.ru
Під час подорожі Катерини ІІ, по новоприєднаних володіннях Новоросії, що влаштував граф Потьомкін, вона побувала на Байдарському перевалі (3 січня 1787 року). Але стан доріг в Криму, на той час, був такий жахливий, що імператриця змогла оглянути південне узбережжя Криму, лише з місця нинішніх Байдарських Воріт.
В кінці XVII - на початку ХІХ століття в Крим з Москви їздили(пливли) Волгою до Царицина. Далі по Дону в Ростов.
Потім азовським морем до Керчі. Не зовсім зручно, потрібно відзначити.
Тому в 1826 році була побудована дорога від Сімферополя до Алушти, а в 1848 році до Севастополя. Керував будівництвом дороги, граф Воронцов.
На честь закінчення будівництва цієї дороги в 1848 році, на 46 кілометрі, була побудована така собі Тріумфальна арка. А арку цю назвали Байдарські ворота. Автор проекту воріт, що збудовані в античному стилі, був ялтинський архітектор К.Ешліман.
В самих Воротах, були передбачені кімнати відпочинку (чи очікування) для подорожуючого люду.
Зараз коло Байдарських воріт влаштований оглядовий майданчик. Є симпатичний ресторан "Шалаш". Весною 2004 року, під час останнього візиту на Байдарський перевал, цей ресторан ремонтувався й розширювався. Судячи з розкиданного навколо Байдарських Воріт каміння, збираються реставрувати й самі ворота.
Росте поруч, якесь дерево, що обвішане кольоровими клаптиками тканини й бумаги. Є кримський звичай, що коли загадати бажання й пов`язати на те дерево кусочок тканини, то твоє бажання обов`язково здійсниться.
Я думаю, що повір`я це має слідуючі коріння. На татарських цвинтарях були спеціальні служителі - дюрбедари. Вони годинами сиділи у гробниць й читали Коран. На цвинтар йшли паломники, приводились хворі - помолитись над розкритим рукописним Кораном за упокій душі особливо шанованих небіжчиків, попросити в них допомоги й видужання. По старому звичаю, вони прив`язували до віконних решіток клаптики одежі, як би залишаючи разом з ними свої недуги. Дюрбедари проводили з немічними певний ритуал, поїли їх водою з джерела, що повинно було бути біля дюрбе (мовзолею) або цвинтаря. Воду давали обов`язково в чаші з священними письменами з Корану.
Ну й звичайно, коло Байдарських Воріт, є міні базар, на якому ошалілим, від вражень, туристам намагаються продати звичний набір кримських сувенірів. Взагалі-то місце цікаве, але більше ніж на півгодини, туристи тут не затримуються. Всі поспішають або до моря, або в Бахчисарай.
Ну а на останок, трохи лірики. Коли Леся Українка перебувала в Криму, й проїджала через Байдарські ворота, це місце так її вразило, що вона написала вірш “Байдари”:
Дорога довга. Чагарi, долини,
На небi палкому нiде нi хмари.
Ми їдемо, спочинку нi хвилини.
Коли зненацька чую: “Ось Байдари!”
Дивлюся: брама, сивi двi скелини...
O, що се? Чудо чи потужнi чари?
Немов заслона впала i одкрила
Натури дивнi, красні дари,
Шо дoсi вiд людських очей ховались.
Щоб тута жити, треба мати крила!
Вже люди, певне, вiд тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.
Мов невидимая рука тут положила
Границею отсiї двi гори,
Що високо до неба поздiймались.
Один зелений бескид, другий - темний.
Здалека море хвилi золотії
Шле, наче провiсть волi i надії...
Чи се той свiт, загублений, таємний,
Забутий - незабутнiй рай наземний,
Що так давно шукають нашi мрiї?..
Ось такий віршик. Лірики можуть пустити сльозу, справжні туристи починають пакувати рюкзаки, а ліниві туристи їдуть на техстанцію, щоб підготувати машину для поїздки в Крим.
|
