Більшість джерел, які пояснюють походження назви міста, базуються на, так би мовити, флористичному підґрунті. Найчастіше походження назви Чигирина пов`язують зі словом “чагарник”. Є й більш елегантна версія: в народі зустрічається назва однієї цілющої й чудодійної, а при певних пропорціях і отруйної рослини - чигир-трави. От від її назви можливо й отримало місто свою назву.
А.П.Коваль подає також цікаві версії:
“...на тому місці, де перехрещувались шляхи, була криниця біля якої висів чигир – дерев`яний черпак для води. Присвійний суфікс “–ин” дає підставу припускати, що назва могла походити від особового імені (у давніх документах згадується татарин на прізвище Чигир-богатир)”.
Але яку б історію не мала назва Чигирина, місто все ж невід’ємно пов`язане з ім`ям великого гетьмана Богдана Хмельницького. Але про те трохи далі.

Відомий Чигирин з першої половини ХVІ ст. (перша письмова згадка – 1583 рік), як козацький зимівник (Зимівник – господарство або хутір козаків де вони перебували коли не велися бойові дії. Використовувались також для утримання худоби взимку. З часом перетворилися на великі сільськогосподарські господарства. Козаків, що жили в зимівниках зі своїми родинами називали сиднями або гніздюками. Таких козаків кликали у військові походи лише у виняткових випадках, так як їх основним обов`язком було забезпечення запорожських козаків продовольством).
Але Чигирин зі звичайного зимівника дуже швидко перетворюється у важливий форпост Речі Посполитої на шляху постійних татарських та турецьких набігів на Україну. Потрібно було польській шляхті також мати і певний передовий рубіж перед Запорізькою Січчю. Крім того Чигирин знаходився на торговому путі до Криму, що сприяло його розростанню і звичайно ж укріпленню.
З другої половини XVI століття Чигирин стає центром Чигиринського староства.

В 1592 році Чигирину надається Магдебурзьке право.
Віддаленість від Варшави, сприяє тому, що Чигирин перетворюється на один з центрів непокори окріплого українського козацтва королівській владі. На Замковій (Камінній) горі Чигирина в один з хрестів вмурована пам’ятна дошка, що нагадує про битву українських козаків проти королівських військ, яка відбулася під Чигирином в 1597 році.

Крім того, Чигиринська земля стає одним з центрів протистояння католикотизації України. Тут, під захистом козаків успішно діє православне духовенство, розростаються існуючі монастирі та фундуються нові. В 1627 році біля Чигирина засновується Троїцький чоловічий монастир (з 1735 року він став жіночим).
В 1638 – 1647 роках чигиринським сотником був славетний Богдан Хмельницький.
Про період життя Хмельницького, яке передувало визвольній війні, про його суперництво з чигиринським підстаростою Чаплинським, про його(їх) жінку і які наслідки це мало для всієї історії України достатньо інформації на інших сайтах або на моїй сторінці “Черкащина/Суботів. На цій же сторінці я буду зосереджуватись лише на історії Чигирина.
В 1648 – 1660 Чигирин був офіційною резиденцією українського Гетьмана й неофіційною столицею України. Тут було проведено безліч дипломатичних зустрічей з європейськими послами, тут приймались доленосні для України рішення, тут вирувало життя. Але по смерті Бодана Хмельницького, Чигирин починає втрачати свій столичний статус.
По смерті славного Гетьмана в нашій історії починається період який отримав назву Руїна. Це був період коли за гетьманську булаву вели шалену боротьбу більш-менш високоповажні представники козацької старшини і навіть зовсім не поважні полковники і сотники. Кожен з цих претендентів намагався заручитись підтримкою сусідніх держав – Московії, Порти та Речі Посполитої. Деяким з цих претендентів вдавалося цю підтримку отримати, але кожен крок допомоги обертався трьома кроками проти українських інтересів.


В 1660 році чигиринським полковником стає Петро Дорошенко, а вже в 1669 році гетьман Петро Дорошенко при підтримці Івана Сірка під Чигирином громить військо Петра Суховія з його кримськими союзниками.
Завдяки Дорошенку Чигирин на деякий час зберігає статус гетьманської столиці. Але сама постать Петра Дорошенко вельми суперечлива. Тут варто відволіктися від історії Чигирина і зупинитись на деяких епізодах життя самого Дорошенка.
Петро Дорошенко походить з родини козака Чигиринської сотні, який за Хмельницького мав чин полковника. Дід його Михайло Дорошенко був Запоріжським Гетьманом в 1625 році і загинув під час одного з кримських походів, його голова ще довго висіла на списі над вежами Кафи.
Дорошенко мав неабиякий дипломатичний хист, все його гетьманування проходило в лавіюванні між Польщею, Туреччиною, Кримським ханством та Московією. Він укладав та розривав угоди з усіма сусідніми державами, які могли вплинути на хід історії України. Його життя проходило або у союзах, або у протистоянні (часто навіть військовому) з Юрієм Хмельницьким, Якимом Сомком, Павлом Тетерею, Степаном Опарою, Іваном Брюховецьким, Петром Суховієм, Михайлом Ханенком, Іваном Сірком, Григорієм Пелехом ... Многогрішним... Самойловичем... . Закінчити список можна воєводою Ромадановським або мурзою Кага-Султаном.
Я знайшов цікаву цитату з біографії Петра Дорошенка в книзі Богдана Сушинського “Козацькі вожді України”:
“У червні 1668 року Дорошенко привів свої війська на Лівобережжя, щоб остаточно утвердитись в праві “гетьмана по обидва боки Дніпра”. Хто йому протистояв тут? Звичайно ж, лівобережний гетьман Іван Брюховецький. Але він так дошкулив багатьом зі своїх підлеглих, що ті зажадали від нього по-доброму, власною охотою, зректися булави на користь Дорошенка. Таку саму вимогу поставив і Дорошенко. Тобто, не квапився до бою, а намагався поладнати справу без бою. Йому це вдалося. Все скінчилося на тому, що лівобережна старшина сама взяла під варту свого гетьмана та переправила до табору Дорошенка.
Далі, щоправда, сталася прикрість (ну, прикрість - це дуже м`яко сказано – Кифоренко С.). Дорошенко наказав прикувати Брюховецького до гармати і так тримати, поки не проголосить свого вироку суд. Звинувачення: Брюховецький зрадив козацькі традиції, залюбки прийняв титул російського боярина, сприяв росіянам у їхній політиці поневолення України. Але ті офіцери, що привели свого гетьмана на суд, рішення цього суду чекати не захотіли: забили прикутого. До смерті. Й виправдовувалися потім тим, що Дорошенко, даючи наказ прикувати Брюховецького, нібито махнув рукою. Вони сприйняли це, як вимогу стратити свого полководця.
Отакий, не дуже приємний для Дорошенка, нюанс. Чи не підтверджує він думку деяких істориків про підступність і зрадливість нашого героя? Гадаю, що ні. Дорошенко був надто розумним політиком, щоб дозволити собі поставити перед козаками й нащадками, тобто нами, в подобі ницого, по-дріб`язковому вбивці колеги. І знов-таки маю докази. Відоме його обурення з приводу загибелі Брюховецького. Відомо, що він покарав – правда, не дуже люто – кількох призвідців, а тіло гетьмана відвіз до містечка Гадяча й поховав під стінами церкви, яку Брюховецький колись збудував. Поховав шляхетно, з належними почестями. І лише після похорону проголосив себе “гетьманом по обидва боки Дніпра”.”

Був у біографії Дорошенка ще один не однозначний епізод.

Богдан Сушинський:
“1669 року Дорошенко скликав велику козацьку раду на річці Росаві поблизу Корсуня. І тут сталося те, що потім дало підставу багатьом нашим історикам відносити П.Дорошенка до зрадників національних інтересів. А саме: коли його проголосили гетьманом України, представники султана вручили йому від імені володаря Високої Порти булаву та інші атрибути гетьманської влади.
Тут, ясна річ, і Дорошенко і турки припустилися політичної помилки. Не треба було дратувати “чернь” козацьку таким врученням. Хоча, з іншого боку, хіба іншим гетьманам не вручали булаву поляки, московіти, навіть кримські татари?”

Та підтримка турків не допомогла П.Дорошенку втримати гетьманську булаву. Хоча Дорошенко з 12-тисячним корпусом козаків допомагав султану в 1672 році захоплювати у поляків Поділля, турки не дуже то йому й допомагали у боротьбі з лівобережним гетьманом Самойловичем. Після захоплення останнім Черкас та Канева, Дорошенко на деякий час був блокований в Чигирині. Облогу Дорошенко витримав. Потім було ще декілька років боротьби, але врешті решт у вересні 1676 році під тим же Чигирином Дорошенко віддає гетьманські клейноди Самойловичу.




Самойлович відправив свого супротивника в Москву. Цар його, як не дивно, не заслав в Сибір, а призначив воєводою міста В`ятка. Своє життя колишній гетьман закінчив в своїй садибі у селі Яропольче, поблизу Волоколамська.

Між іншим. В 1687 році Самойлович був засланий до Сибіру...

Після усунення Дорошенка, Чигирин все ще залишався потужною фортецею й ключем до середнього Подніпров`я України. Саме тоді, турки, закріпившись на Поділлі, почали поглядати на Запоріжжя та Черкащину. Тут же мріяла закріпитись і Москва. Чигирин був ключем до цього ласого шматка. Зі слів Івана Самойловича можна судити про важливість Чигирина: “хто володітиме Чигирином, тому піддадуться запорожці й уся Україна по той бік Дніпра.”
Де-факто Чигирин контролювали проросійсько настроєні козаки. Коли в середині серпня 1677 року турецька армія під командуванням Ібрагім-шайтан паші при підтримці кримських татар та волохів перейшла Дністер й швидким маршем рушила до Дніпра, було зрозуміло куди прямує ця армада. Гарнізон Чигирина посилили і він складав 30 000 козаків і 24 000 московських стрільців. Крім того ще 5000 козаків привів Наказний гетьман Коровченко (хто такий Коровченко і хто йому надавав цей титул я нажаль не знайшов:-((( ). Як би там не було, Чигирин витримує облогу супротивника і так звана “перша турецька облога Чигирина” закінчилася нічим.

А через рік відбулася друга облога турками Чигирина і ця облога була підготовлена султаном значно добротніше. Є дані що у військо закликались навіть 12-річні юнаки. Щось мало віриться що на війну забирали таку юнь, але підготовка була дійсно ґрунтовна. Як показали подальші події, особливу увагу турки приділили облоговій артилерії.
З боку Москви теж провідалися відповідна підготовка до оборони Чигирина, але вона ґрунтувалася перш за все на тому щоб втрати якомога менше москальських сил. - оборона фортеці покладалась на українське козацтво. Хоча, були виділені німецькі та британські оборонні та артилерійські спеціалісти.
Тут знову невеличкий історичний екскурс.
Туреччина, захопивши Поділля і зайнявши неприступний Кам`нець змусила поляків підписати Журавський мир 1676 року, за яким Чигиринщина та Запоріжжя відходило до сфери впливи Стамбула. Ага, любі турки, попробуйте повпливати на ці землі, коли навіть українська старшина та гетьманські адміністрації не мала тут стабільного й вирішального впливу.
А що Росія? В 1676 році по смерті батька царем стає Федір Олексійович. Маючи повно внутрішніх проблем він починає схилятися до думки, щоб заключити з Турками перемир`я і дати перепочинок поріділим стрільцям Ромадановського, що вже майже двадцять років гасають по Україні, підтримуючи гетьманів-ставлеників Москви. В Москві побутувала думка що було б не погано здати Чигирин і домовитись з бусурманами про створення нейтральної зони між двома державами в межах Поділля, Черкащини, Брацлавщини та Київщини.
Здається лише українське козацтво згуртувала думка про необхідність оборони гетьманської столиці. Але то тільки здавалось...
Отже в таких умовах, в середині липня 1678 року, розпочалася “друга облога турками Чигирина”.
Поки турки методично руйнували Чигирин артилерією Капудан-Паші, Самойлович з Ромадановським дууууууже повільно рушили



на підмогу гетьманській столиці. Лише через місяць вони переправились через Дніпро. 15 серпня турки почали вирішальний штурм , а московські війська й Самойлович розклали табір і радились що робити. 26 серпня 1678 року генерал Гордон віддає наказ гарнізону залишити Чигиринську фортецю. Коли турки увірвалися до Чигирина, були підірвані порохові склади. Разом з тисячами бусурман була знищена й столиця Богдана...
По тому, Чигиринська фортеця не відбудовувалася. Москва зажадала перенесення гетьманської столиці поближче до своїх кордонів. Це що б краще було чути царські окрики.
Черкащина знелюдніється, міста занепадають...

Хоча Чигирин і залишається до 1712 року центром Чигиринського полку, але він вже ніколи не поверне собі свого колишнього значення.
В 1793 році Черкащину було приєднано до Російської імперії і з 1797 року Чигирин стає повітовим містечком Київської губернії. В середині ХІХ століття Чигирин – просто велике село.
На замковій горі влаштовується каменоломня. Залишки промислової виробітки можна спостерігати й зараз

В радянські часи Чигирин – райцентр Черкаської області. Про його славне козацьке минуле згадували лише у контексті “історичного воз`єднання України та Росії”. На вершині замкової гори в 1967 році був відкритий багатоскульптурний монумент Богдану Хмельницькому під яким козак братається з москалем.

7 березня 1989 року постановою Ради Міністрів УРСР був створений Національний заповідник “Чигирин”, але лише після здобуття Україною незалежності почали проводитись заходи по відродженню справжньої слави Чигирина як козацької столиці. В 1995 році, до 400–річчя з дня народження Богдана Хмельницького був створений Національний історико-культурний заповідник “Чигирин”, до якого входить комплекс пам’яток історії, культури, архітектури, природи та археології Чигирина, Суботова, Спецівки, Мотронинського монастиря та Холодного Яру.

Нажаль палац Хмельницького в Чигирині, ратуша та Спаська церкви не збереглися. Але зараз є плани і навіть проводяться роботи по створенню цілого музейного комплексу в місті. Побудована каплиця Святої Трійці у стилі українського бароко, де перезаховані залишки козаків знайдені при археологічних розкопках.

Зараз музейна експозиція розміщена в приміщенні колишньої повітової управи (кінець ХІХ століття).

Але проводяться роботи по створені так званої посольської вулиці, де планується розміщення великої експозиції з козацької тематики. Відбудовується також одна збашт Чигиринської фортеці.