Єдиної версії про дату заснування Германівки і походження її назви немає. Але в літописах, ще з кінця Х ст., часто згадується укріплене поселення на р.Красній під назвою Германич, Германеч. На цій же річці було розташоване древнє руське місто Красн (Красне), що було зведене, як один з південних оборонних пунктів Києва, від кочових народів. Так от городи Красн і Германич, на думку деяких дослідників, це один і той же населений пункт, що заснував київський князь Володимир, на так званих “змієвих валах” південніше Києва. В той час набіги половців відбувалися безперестанно. У “Повісті минулих літ” пишеться, що в 1093 році “прийшов удруге Боняк безбожний шолудивий хижак ... спалив монастир, і села, і Герменич...”. Лаврентіївський літопис описує боротьбу князів київських з кочовиками в 1136 р. так: Святослав погнав половців, і пішов на Торчеський город, і потім на Гюрів за половцями, а також на тому ж боці коло Красна половців побив... . У літописі 1165 року, Красн разом з Василевом (на р.Красній) названо в складі удільної волості, наданої київським князем Ростиславом Мстиславовичем в уділ князеві Роману, онуку київського князя В’ячеслава Володимировича.

Чому така плутанина з цими Германичами й Красними в літописах, я не знаю. А об`єднують дослідники ці міста, мабуть тому, що річка Красна не така вже й велика, а придатних для заснування міста пагорбів не так вже й багато. Та й археологи в 1995 р. знайшли на горі в Германівці декілька черепків від глиняного посуду. Я був в Германівні на місці того городища, де навіть встановлений місцевою владою знак, що тут був в`їзд в місто Красн.

Але був з нами один товариш, що трохи розуміється на руських городищах. Так він досить скептично відноситься до версії про те що це саме те місце, де був один з опорних пунктів захисту Києва. Ми там півдня провели. Крім осколків та гільз з Другої світової й декількох, дійсно старих, гвіздків нічого не знайшли. Хоча, місце справді, цілком придатне для оборонного городища. Круті схили, вали й яри. Ну будемо вважати, що тут дійсно був древній слав`янский город, що героїчно захищав Київ від варварів-половців.
Назва Красн, напевно походить від назви річки, а от назва Германівка, має декілька версій походження. Є зовсім фантастичні – ніби тут були бої наших предків з германськими племенами, що германські емігранти в середині І тисячоліття осіли тут. А ще в IV ст. був вождь остготів в Причорноморських степах Германаріх. А пізніше у слов`ян був язичеський бог родючості та шлюбу Герменій ( пізніше він став Ярилом).
Найбільш красива й правдоподібна версія ж, така. За скіфських і антських часів на таких людних роздоріжжях, на якому знаходилась тодішня Германівна, ставились чотиригранні придорожні стовпи-орієнтири. Греки їх називали гермами, бо на них вони зображали свого бога торгівлі та шляхів Гермеса. Герми були межовими знаками, дороговказами. Версія твердить, що у Германечі в древності була така герма, від якої й пішла назва поселення.

Під час навали монголо-татар в 1240 році Германич-Красн, був спалений дотла.
На протязі багатьох десятиліть місцевість ця була знелюднена. Починають знову заселятися ці місця вже за панування на Київщині литовських князів. В 1431 р. князь Свидригайло подарував місцеві угіддя київському воєводі Станіславу Юрші. Його нащадки володіли Германівкою й навколишніми полями-лісами до кінця XV століття. А в 1482-1503 роках, цю місцевість повністю контролював кримський хан Менглі І Герай.
З початку XVI ст. Германівка належить, за королівською дарчою грамотою, київському шляхтичу Данилу Дідковичу. Потім тут хазяйнували Дорогостайські, Кухмістровичі, Острожські. Може й ще хтось був. Відомо з архівних документів, що вони весь час писали грамоти королям, щоб були розв`язані їх суперечки, відносно їх володінь на Київщині.
Суперечки-суперечками, але Германівка з іншими населенними пунктами цього регіону поступово розбудовується й заселяється. В Германівці будується дерев`яний замок для охорони шляхетських володінь. Життя пожвавлюється.
Пожвавлюються також і татарські набіги. Весь початок XVII ст. позначений частими наскоками татар на південну Київщину та частими козацькими повстаннями проти поляків. Найбільше повстання відбулося в цій місцевості в 1637-38 рр.. Зрозуміло, що від цих повстань, особливо після їх придушення, страждав перш за все простий люд. А тут ще у 1640 р. татари повністю спалюють Германівку.
В 1648 р. розпочалась війна Хмельницько з Польщею. Германівка стає сотенним містечком і входить до Білоцерківського полку.
Після першим успішних років, в 1651 р. козацьке військо зазнало дуже відчутної поразки під Берестечком. Шляхта вважала, що з козаками покінчено. Король з ополченцями повертається до Варшави, а 30000-не військо з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким та гетьманом Мартином Калиновським йдуть на Київщину. Вони стають табором під Германівкою, щоб контролювати перехрестя Київ –Чигирин та Біла Церква – Канів. Хмельницький збирає нові загони й стає своїм військом також недалеко від Германівки.




Починається довге й нудне листування між ворогуючими сторонами, відбувалась навіть очна зустріч гетьманів: “здавайся – не здамся”, “по шапці отримаєш – сам отримаєш”, “дурень – сам дурень”.
Поки йшла ця тягомотина, Януш Радзівіл, в кінці липня 1651, взяв Київ. Точніше, козацький полковник Антон Жданович, здає Київ без бою й відходить до Трипілля. Потоцький наказує Радзівілу йти на з`єднання з ним до Германівни. Поки військо Радзівіла йшло до Потоцького, його добряче пошматували козаки Ждановича. Поляки об`єднуються 3 вересня, й тут починається дефіцит фуражу й їжі (в ті роки на Київщині була посуха й нашестя сарани). Шляхта потрохи починає мародерничати. Хоча й козаки Хмельницького векселів та розписок селянству місцевому за продукти не видавали, та все ж, це була їх рідна земля. Симпатії народу були звичайно на боці Хмельницького.
Козаки заклали й укріпили досить сильний табір. І коли терпець польських гетьманів урвався, після декількох битв з`ясувалось, що козаків їм не здолати. Потоцький змушений був схилитися до миру. В Білій церкві 18 вересня 1651 р. був підписаний Білоцерківський трактат, який залишав за Хмельницьким лише Київське воєводство й 20000 реєстрових козаків. Але й цього йому вистачило щоб продовжувати війну, яка завершилась Переяславською угодою з Москвою.

В описі, зробленому службовцями Київського округу восени 1654р., читаємо: “Місто Германівка, на річці Красній. Біля посаду земляний вал, на валу дерев`яна, проїжджа башта. “Наряду” (загону) і пороху (“зелья”) і свинцю немає. В місті є соборна церква чудотворця Миколая. Козаки: сотник Іван Чорнушенко, отаман Ничипір Шмиленко. Всього козаків 126, міщан – 73...”

В 1656 р. грамотою царя Олексія Михайловича київському полковнику Антону Ждановичу “на ранг” надалися “пусте местечка Германова и Обуховка”. Тож, за часів Гетьманщини першим державцем Германівки став той самий Антон Жданович, що так допоміг Хмельницькому в 1651 р. саме в цій місцевості.

Після “воз`єднання” з Москвою, на Україні дуже швидко зрозуміли, що поняття про федерацію в двох народів чомусь досить сильно відрізняються.
Відразу після смерті Б.Хмельницького, царський уряд починає обмежувати автономні права України. У відповідь гетьман Іван Виговський поспішає укласти з Польщею угоду проти Москви. В 1658 р. під Гадячем укладається договір, за яким Україна мала скласти союз з Польським королівством і Великим Князівством Литовським від імені Великого князівства Руського. За тією угодою для України передбачалось повне внутрішнє самоврядування.
Зрозуміло, що це була війна з Москвою. Під Конотопом 8 липня 1659 Виговський розбиває 100-тисячну російську армію. Але цар збирає нове військо і московський воєвода Трубецькой знову рушає на Україну. На сторону Москви переходять лівобережні полковники Цицюра, Золотаренко, Сомко. На півдні Іван Сірко піднімає повстання й проголошує гетьманом Юрія Хмельницького. По Україні ширяться чутки, що Виговський хоче запродати Україну ляхам.
Виговський вирішує зібрати козацьку раду й пояснити смисл Гадячських статей козацтву.
Краще б він цього не робив. Ця подія увійшла в історію під назвою Чорна Рада й стала початком великої громадянської війни на Україні – “Руїни”.
На Чорну Раду, що відбувалась на околиці Германівки 11 вересня 1659 р., з`їхались два ворогуючі табори Виговського та Сірку з Хмельниченком. Ще були в пам`яті багатьох присутніх часи панування на всій Україні католицької Польщі, тому загальний настрій козаків був не на користь Виговського. При читанні угоди були порубані полковники П.Верещака і С.Сулима (делегати польського сейму). Сам Виговський змушений був тікати до Білої Церки, де полковником був його прибічник Данило Гиря й змушений був скласти гетьманську булаву.
М.Костомаров писав: “Так сумно скінчилося гетьманство Виговського, а з ним скінчилося й Велике Князівство Руське. Українці показали, що вони не в стані зрозуміти й оцінити цей продукт голів, які стояли вище від рівня цілого народу”.
В 1994 році було впорядковано Полковницькі могили на Ревиній горі в Германівці і встановлено там хреста в пам`ять про козацьких полковників Степана Сулиму і Прокопа Верещаку.

.

В самій Германівці зараз встановлений пам`ятник Іванові Виговському. Його зображення навіть наносили на якусь поштову марку.

Громадянська війна між різними українськими полковниками, завершилась підписанням в 1667 р. Андрусівським договором між Польщею і Москвою. Україна була поділена на Лівобережну і Правобережну. До Москви відходив ще Київ, Васильків, Трипілля, Стайки. Германівка стає пограничним містечком Польського королівства.
Але яка ж війна на Україні без татар та турків. В 1669 р. закрутилась нова катавасія, в які брали участь Дорошенко/Турція , Ханенко/Польща , Самойлович/Москва. Знову нічого доброго для України не вийшло, зате поляки з татарами добряче поруйнували південну Київщину.
В 1700 р. повстання проти поляків піднімає Семен Палій. Він звертається по допомогу до Петра І, але допомоги не надійшло. Мало того в 1704 р. Петро наказує Мазепі окупувати Київщину. Палія заарештовують й засилають до Сибіру, а повстання придушують.
Після Полтавської битви, в 1710 р., Туреччина оголошує війну Росії. До Порти приєднуються поляки й правобережні козаки Пилипа Орлика. Військові дії складаються не на користь Росії. В березні 1711 року Орлик оточив Білу Церкву, де засіла царська залога. Але штурм результатів не приносить. А тут ще татари покидають табір союзників й вирушають просто грабувати Правобережжя. Сотні містечок були пограбовані й спалені, багато населення було забрано в ясир. Постраждала від цього ґвалту й Германівка. В селі встановлений навіть пам`ятний знак як пам`ять про жителів містечка і навколишніх сіл, котрі стали жертвами татарського набігу 9 квітня 1711 року.

У липні 1711 р. Петро І потерпів поразку від турків. Він зрікся Запорожжя і Правобережної України. 22 квітня 1714 р. поляки уклали з турками договір, за яким Правобережжя залишилося за Польщею.
На північно-східній околиці Германівки по один бік “валка” стояв російський Германівський форпост, по другий – польський Германівський пропуск. Обидва з митницями. Германівка знаходилася на “польському” боці, входячи до Василівської королівщини графів Тарновських, згодом вона сама стала староством. Кордон проіснував до ІІІ поділу Польщі в 1795 рі.
Після приєднання до Росії, Германівка переходить у власність казни. В 1812 році казна продала селище власникові К.М.Проскурі.
На цього власника - Проскуру, в 1824 році декілька його селян подали жалобу губернатору. Її не вдовільнили, мало того селян мали наказати батогами, а декого навіть вислати в Сибір. Так от при намаганні виконати вирок суду, в Германівні стався селянський бунт. На його придушення була направлена спочатку одна рота солдат, потім друга. А потім їм на підмогу прийшла ще й третя рота. Вона після придушення опору, була розквартирована в Германівці.
Командував цією 3-ю мушкетерською ротою Чернігівського полку, штабс-капітан Веніамін Миколайович Соловйов. Він разом зі своїми підлеглими брав активну участь у повстанні південного крила “декабристів”. Після придушення повстання він був засуджений до страти, але її замінили на довічну каторгу. В Германівці “декабристам” 3-ї роти Чернігівського полку встановлений пам`ятник (ого скільки в Германівці пам`ятників!)
В 1835 р. помирає власник Германівки Каетан Проскура. Його володіння нащадки ділять на шість частин. Потім ці володіння ще більше дробляться. В 1865 р. Германівський маєток вже мав вісім власників. Письменник Григорій Косинка, цей стан охарактеризував так: “На собаку кинь, а пана поцілиш”. Та й самі пани постійно вели суперечки між собою, їх навіть губернській владі доводилось мирити.
В 1866 р. Германівка стає центром Германівської волості.
Після скасування кріпосного права в Германівці посилено почався розвиватись такий промисел як млинарство. Було 6 вітряків та 2 великі водяні млини. Інтенсивно розвивається цукроваріння.
Славилась Германівка також своїми ярмарками. В 1909 р. тут проводилось 13 ярмарків. Ну а там де торгівля, там повинен бути єврейський кагал.
Поки Германівка була порубіжжям, то євреї не дуже то й хотіли селитись тут. Але вже в ХІХ ст. починається інтенсивне заселенням цих міст євреями. На початку ХХ ст. в Германівці проживало майже 1500 євреїв, а в селі працювало 40 торгових точок.

В громадянську війну, влада в Германівці, як і по всій Україні змінювалась багато разів. Бойові дії затихли тут лише в 1922 р. Бої громадянської, еміграція, єврейські погроми – все це суттєво зменшило населення Германівки.
В 1923 р. Германівка стала районним центром, але виглядала вона як звичайне село. В 1928 р. Германівський район був ліквідований, і Германівка та інші села ввійшли до складу Обухівсього р-ну.
Після війни, в 1946, радянські ідеологи змінили назву села на Красне-2. ( Поряд є село Красне). Мотиви, я думаю, всім зрозумілі.
В 1987 Германівці повернули її історичну назву. Після перебудови в Германівці почалась ера пам`ятникобудування.


.

Пам`ятники встановслювались або в вигляді хрестів, або в вигляді кам`яних брил з табличками, або в вигляді обелісків.
Крім вищезгаданих пам`ятників, в селі є монументи:
-на честь боїв Хмельницького з польськими гетьманами в 1651 р;

-селянам, учасникам антикріпосницького бунту в 1824-26 рр;
-сестрі милосердя Олені Ковальчук;
-жертвам голодомору 1932-33 рр;
-хрест на братській могилі в Корбутовому лісі.
Може я ще щось забув.
Зберігся навіть пам`ятник Леніну. Коли ми проїджали коло нього, там якраз собачки ... того ... кохалися.

А ще в селі є дві церкви. Одна з них недавно горіла, але була відновлена.