На кордоні сучасних Хмельницькій та Чернівецькій областей, між Кам`янець-Подільським та Хотином, на лівому березі Дністра, розташоване селище Жванець. В архівних матеріалах, воно зустрічається під назвами Званеч, Званча... .Територiя сучасного села та його околицi була заселена ще в добу мiдi: в урочищi Лиса гора, на поселеннi трипiльської культури, дослiджено унiкальний в Європi гончарний центр III-го тисячолiття до н.е. Але вперше Жванець згадується в iсторичних документах за 1431 рiк, коли король Владислав-Ягайло дарує це селище лицарю Свічці з Ленчина. Вже в той час, Жванець був укріпленним поселенням. Потім ним володіють кам''янецький староста Федір Бучацький та брати Язловецькі У XVI - на початку XVII століття в Жванці сформувався потужний стратегічний оборонний та торгівельний вузол, який за своїм значенням поступався тільки Кам''янцю. Тоді ж, за наказом Валенсія Олександра Калиновського, кам''янецького старости, що володів тоді Жванцем, споруджено нову кам`яну фортецю, що мала форму п''ятикутника з досить потужними баштами.

Жванецький замок, у 1620 роцi, коли турки i татари вдерлися на Подiлля, був серйозно пошкоджений Наступного року до Жванця вступило 40-ка тисячне вiйсько П.Сагайдачного, яке взяло участь у Хотинськiй вiйнi. Перебування тут поляків та козаків, теж не кращим чином позначилось на стані фортеці. Відбудував її, Станіслав Лянцкоронський, власник Жванця з 1626 року. Він же, домігся того, щоб 1646 року король Владiслав IV надав Жванцю магдебурське право. Тут широко проводились чотири ярмарки i базари по понедiлках.. Жванцю був наданий герб.
Визвольна війна Хмельницького 1648-1652 рр., якось стороною обійшла Жванець.
Але, далі був дуже цікавий на події 1653 рік. Молдавський господар Василь Лупул, в обмін на козацьку допомогу у війні проти татар та турків, пообіцяв Тимошу Хмельницькому свою дочку - Розанду. Але потім передумав й звернувся за допомогою до ляхів. Хмельницькі обурились. Й з козацьким військом та татарами рушили на Молдавію. Тоді коронний гетьман Калиновський перегородив їм дорогу коло Ладижина. Його табір був на березі Буга, коло гори Батога. Богдан Хмельницький з козаками та татарами стає поруч, а Тиміш зі своїм загоном перейшов Буг, вище польського



табору. 29 травня 1653 року козаки та татари напали на поляків й відійшли. Ляхи кинулись за ними навздогін, а козаки тікали все далі, заманюючи їх. Тим часом Тиміш кинувся на табір ззаду. У поляків почалася паніка, вони навіть хотіли видати Калиновського татарам. Шляхта почала розбігатися. Калиновський розвернув гармати й відкрив вогонь по втікачам, але зайнялися скирти сіна, що були посеред польського табору . Козаки прорвалися в табір. Майже все польське військо було побите або потоплене в річці. Самого Калиновського було вбито.
Далі Тиміш пішов з козаками в Молдавію. До речі з ним в поході був військовий писар Іван Тетеря (людина цікава, але про нього іншим разом). Тиміш взяв Василя Лупула за лацкани комзола, трусонув його добряче й спитав: “Так коли в нас весілля, папінька?”
Весілля відгуляли 31 серпня 1953 року в Яссах, мішаючи українські весільні звичаї з волошськими. Тиміш з молодою вернувся на Україну. Але “папіньку” з “мамінькою” скинув з господарства Степан Жирний, й знов Тиміш рушив в Молдавію.
Польський урад, тим часом зібрав нове військо з шляхти та німецьких і мадярських найманців. Король сам очолив його й пішов походом на Україну. Табір польки розбили під Жванцем, щоб не дати з`єднатись козацьким загонам. Слід зазначити, що Тиміш, в битві під Сучавою був тяжко поранено в ногу, й невдовзі помер. Тіло його перевезли в Чигирин, де й поховали. Але він встиг залишити після себе двох близнюків (цікаво, яка їх доля?).
Хмельницький же почав стягувати свої війська до Кам`янця й скрізь розпустив загони, щоб не давали підвозити харчі і усяку всячину до польського табору. Були покликані також татари. Польське військо опинилось в пастці. Настав холод. Поляки не маючи кожухів, почали гинути од холоду, до того ж не стало й харчів. Це був час коли Хмельницький міг би повністю об`єднати Україну. Та на лихо, Король, бачивши такі тяжкі для себе обставини, послав до Хана своїх послів і 100000 червінців й замирився з ним на тому, що платитиме йому щорічно данину, а зараз дає йому дозвіл по дорозі у Крим, набрати собі у ясир людей, скільки забажає. Багато молодиць та парубків погнали татари, повертаючись до Криму. Народ же думав, що цей дозвіл дав Хмельницький й з цього часу його авторитет на Україні починає падати.
Хмельницький же, побоюючись, що татари об`єднаються з ляхами й нападуть на нього ззаду відступив від Жванця.

Під час осади 1653 року фортеця досить сильно була ушкоджена. Але вона пережила напад молдован у 1664 році. В 1672 році Жванець без бою здали туркам, й він на 27 стає власністю султана Магомета IV. Хоча в 1673 та 1684 Ян Собеський бере замок, втримати його Польщі все ж не вдається.

Пiсля Карловицького миру 1699 року до мiстечка знов повернулась польська шляхта. 1768 року Жванець зазнав нападу туркiв. Наступного року мiстечко знов стало ареної воєнних дiй. Його захопили барськi конфедерати, що пiдняли повстання проти королiвського уряду, звiдки їх вибили росiйськi вiйська пiд командуванням князя Прозоровського.
Після Другого поділу Польщі, Жванець відходить до Россії. Але з розвитком артилерії, він втрачає своє військове значення, й занепадає.
В першій поливині ХІХ століття замком володіли Скоповські, Йордани та Комари. В 1845 році царський уряд викупив Жванець у помiщика Комара. Планувалось будувати сучасну для того часу, фортецю. Але ті плани, залишились тільки планами.

На початку серпня 1914 року австро-угорськi вiйська захопили мiстечко, але пiд натиском росiйської армiї вiдступили за Збруч. У лютому 1918 році Жванець знов захоплено австро-угорцями. Наприкiнцi 1918 року приходять вiйська Деректорiї, а в листопадi 1920 року Червона Армiя.
В 30-х роках ХХ століття вздовж кордонів СРСР з Румунією була побудована систета залізобетонних укріплень. Один з таких ДОТів зберігся, якраз коло залишків замку. Одним фотознімкои можна зафіксувати оборонні споруди різних епох.
Крім цих оборонних споруд в Жванці є ще один досить цікавий об`єкт. І теж оборонний об`єкт. Колишній вірменський Католичний костел. Зараз це Костел на честь Непорочного Зачаття. Він був побудований у 1782-86 роках. На його місті ще раніше теж була церква оборонного типу. Зараз в цьому костьолі знаходится ікона Каетана, дуже шанована католиками. Я не буду розповідати прол цей костел, нижче приведу статтю з "Пам`яток України" про цю споруду:

ВІРМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ

На території села є Вірменський костел Непорочного Зачаття Богоматері. Садиба його відома з вірменських джерел як "маленька стародавня Вірменська фортеця". Вона міститься в центрі Жванця, на його давній мисовій частині, оточеній з півдня Дністром, а з північного заходу - Жванчиком. У плані - це неправильний чотирикутник площею близько 0,5 га. Його північно-західний гострий кут виходить на розгалуження головної в''їзної дороги, західний напрямок якої веде до замку (на відстані близько 200 м), а південний, що оперізує Вірменську фортецю, - у бік Дністра. На цьому терені, ближче до північно-західного кута, і стоїть вірменський храм - однонавова одноапсидна споруда з ризницею і двома приділами.



Коли збудовано Вірменську фортецю - невідомо. В.Ґригорян, покликаючись на М.Бжишкяна, називає стіни, що оточували храм, "міцними" і зазначає, Ідо 1766 року під час нападу хотинських турків на Жванець частина мешканців сховалася за церковними мурами. Опис цієї укріпленої території склала наприкінці 70-х років XIX століття К.Мельник: "На лівому боці в''їзної вулиці привертає увагу давній Вірменський костел - мурована будівля старовинної архітектури, оточена високим, масивним кам''яним муром, на якому в багатьох місцях збереглися сліди фортифікацій у вигляді стрільниць і контрфорсів... Будівля (костелу. - Є.П.) досить велика й сягає значної вишини, особливо дзвіниця із стрільницями".

Вірменська фортеця як локальне укріплення сформувалася на базі загальної фортифікаційної системи Жванця, зокрема укріплень, що обмежували зі сходу його давню мисову частину. В основі ранніх укріплень Жванця простежується 5-подібний рів, що перерізав мис у напрямку південь - північ. Згодом за ровом почалося формування другої лінії оборони - кам''яних мурів, рівнобіжних до рову. У місці зламу їх (там, де південно-західний ріг Вірменської фортеці) споруджено оборонну башту (в плані 11 х 11м), через яку мостом над ровом в''їжджали на давню мисову територію міста. Невдовзі, щоб посилити оборонні можливості в''їзду, при цій надбрамній башті збудовано передукріплення. Це була невеличка територія, обмежена мурами. Не виключено, що саме тут 1431 року оселився перший відомий нам власник Жванця Свичко з Ленчина.

У середині XV століття в північній, найбільш підвищеній частині давньої території Жванця з метою забезпечити фланкувальну оборону передукріплення з надбрамною баштою збудовано регулярний баштовий замок п''ятикутного плану. Він став військовим осідком тогочасного власника Жванця Михайла Бучацького. Під захистом потужного замку територія передукріплення стала безпечнішим місцем, на якому в кінці XV - на початку XVI століття зведено вірменський храм: первісно однонавовий, одноапсидний, з дзвіницею над притвором і периметральною одноярусною галереєю. Зі спорудженням храму на території передукріплення воно перетворилося на невеличку фортецю.

Наступний, третій етап будівельної історії Вірменської фортеці пов''язаний з модернізацією Жванецького замку в першій чверті XVII століття Валентієм-Олександром Калиновським. Під час перебудови двох наріжних замкових башт на бастіони західний і східний мури Вірменської фортеці стали на заваді і тому їх розібрали й збудували наново, змінивши трасування, а це своєю чергою зумовило потребу розібрати притвор і західну галерею храму, що опинилися на трасі нових укріплень.

За часів турецького поневолення (1672-1699 рр.) оборонні споруди Жванця з наказу Яна Собеського було спалено. Укріплення Вірменської фортеці відремонтовано на початку XVIII століття. Тоді в південно-західному мурі обладнано у барокових формах новий парадний вхід.

1769 року фортеця потерпіла од військових дій проти барських конфедератів. У процесі ремонту південний мур підсилено міцними контрфорсами, а також зроблено земляний бруствер з амбразурами. Ці заходи стали останніми у військовій історії фортеці.

Нині територія Вірменської фортеці являє собою чотирикутник з прямим південно-східним кутом і гострим зрізаним північно-західним. По периметру вона обведена



кам''яними мурами, крім північного боку, де давні мури частково ввійшли до сучасних господарських будівель. Південно-західний мур, що на південному відтинку утворює злам, зберігся пересічно на висоту до 2,5 м. У ньому дванадцять стрільниць і дві брами. Перша брама - навпроти входу до храму - вирішена у вигляді обсягу з габаритами 3,4 х 4,7 м. ; Ширина отвору воріт - 2,0 м; він і має кам''яну перемичку похило-лучкового абрису. Нижче від її п''ят збереглися сліди давнішої, певно, півциркульної перемички. З дванадцяти стрільниці чотири розміщено на північ від брами. Одна з них, біля брами, має щоки, що розширюються в обидва боки, решта - зі щоками, що розширюються тільки в бік двору. Бойові отвори стрільниць від двору становлять 0,5-0,68 м, від напілля - 0,1-0,15 м. Перемички стрільниць архітравні.

Друга брама на зламі муру становить рештки надбрамної башти, що була ще до появи Вірменської фортеці. Товщина стін башти - 2,73 м. Отвір брами має зовнішні четверті та косяки, що розширюються в бік двору; його ширина від двору - 4,0 м, від напілля - 3,0 м. На південь від брами, на відстані 1,1 м, е велика стрільниця, закладена з боку фасаду, її ширина від напілля - 1,3 м, з протилежного боку - 2,0 м. Дві стрільниці південно-західного муру перекриває пізня прибудова. Східний оборонний мур фортеці з шістьма стрільницями за всіма параметрами аналогічний південно-західному. Південний, завтовшки 1,0 м, стрільниць не має.

Пламеницька Є. Малодослідженні фортифікації містечка Жванця на Поділлі // Пам''ятки України. Історія та культура. - 1997. - №3.


Наприкінці цього опису Жванця, хотілося б добавити.
Нажаль цей замок, та й ДОТ, руйнує не лише час, та проирода. Зараз на територію, що займав колись замок місцеві жителі звозять всіляке сміття. Навіть січневий сніг не приховав, тих куч непотребу, що назвозили сюди нащадки будівників замку й костьолу. На єдиній вцілілій башті замку, помітний слід від металевої таблички, на якій було відлито, що цей об`єкт є пам`яткою культури й охороняється державою. Зараз мабуть ця табличка вже переплавлена в домні, куди попала з пункту прийому кольорових металів... .

Фото для цієї сторінки взяті на сайті Петра Власенко: http://sk.vlasenko.net/
Дуже раджу зайти на той сайт. Там є багато якісних фотографій архітектурних пам`яток нашої країни.

А ось такий вигляд має замок з річки Жванчик. Якість фотки, як бачте, набагато гірша ніж в Петра.