Серед істориків немає єдиної думки про час заснування міста. Є навіть версія, що Кам `янець заснували римляни. Але перша письмова згадка, відноситься до 1362 року. Тоді Поділля переходить під владу Литви. Князі Коріатовичі засновують місто в каньйоні річки Смотрич на місці більш старшого поселення.
Через своє дуже вигідне розташування, місто стало швидко розвиватися. Зводяться укріплення та фортеця.
В 1374 році Кам`янцю надається Магдебургське право. Починаючи з 1393 року Ситко Мельштинський - краківський воєвода, інтенсивно укріплює місто кам`яними оборонними спорудами й зводить замок.
В 1430 році брати Бучацькі здобувають Кам`янець для польської корони. З 1434 р. - центр одного з польских воеводств. Деякий час Бучацькі управляють містом, але зважаючи на стратегічне місцерозташування Кам`янця, Польська держава викуповує його в 1463 р. й оголошує королівським містом. При цьому створюється магістратський уряд міста на чолі з бургомістром, який керував містом та старостинський уряд зі старостою, який командував гарнізоном замку та відав фортецею і укріпленнями. В Кам`янці існували польська, українська та вірменська громади, кожна з яких мала своє самоврядування з судом, свій ринок, свої церкви. Кожна з громад, а також ремісничі цехи приймали активну участь в будівництві міських укріплень.

В 1544 р. закінчилася десятирічна перебудова фортеці. Будівництвом керував німецький архітектор Бретфус разом з белзьким каштеляном Старжеховським. До фортечного комплексу входили вежі – Лянцкорунська, Комендантська, Рожанка, Водна, Мала західна, Денна, Нова, Біла, Тенчинська, Ковпак, Папська, Кушнірська, Різницька та Кравецька. Вони зв`язувались системою оборонних мурів з брамами та мостами.
Була передбачена складна гідротехнічна система, за допомогою якої можна було швидко затопити долину річки Смотрич.

В 1569 році було закінчене будівництво православної Петропавловської церкви, а в 1589 р. при іншій православній



церкві – Троїцькій, українське братство відкриває школу. Українській громаді весь час приходилось відстоювати свої права - польський уряд все сильніше намагався нав`язати католицтво. В Кам`янці активно діяли єзуїтські, домініканські та кармелітські ордени.
Але на протязі всієї історії Кам`янця, його населення могло почуватися у відносній безпеці. Природний ландшафт та могутні кам`яні укріплення, робили місто неприступним для ворогів, перш за все татар та турків. На початку XVII ст., з появою дальнобійної артилерії, військовий спеціаліст Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам'яно-земляні бастіонні укріплення, що дістали назву Нової фортеці. Кам`янець витримував турецькі облоги у 1621 та 1633 роках. Не було взяте місто й під час війни Хмельницького 1648 – 1654 років і в 1655 українсько-російськими військами.

Кам`янець був взятий тільки один раз. В 1672 р. близько 2000 захисників фортеці не змогли втримати її проти 170000-ї турецько-молдавько-козацької армії. Кам`янець на 27 років, до 1699 року підпадає під владу Туреччини – утворився Подільський пашалик.
У XVIII ст. місто швидко відбудовується після турецького панування.

В 1707 р. Англійським військовим інженером Арчибальдом де Глейденом, була відкрита у Кам'янці власна зброярня.
Маючи надійний захист, пожвавлюється торгівля. Пожвавлюється й діяльність католицьких релігійних орденів, з`являються базиліанські, францисканські та тринітарські монахи. У місті існувало понад 30 культових споруд, з яких донині збереглося тринадцять.
Найдавнішим історики вважають православний Воскресенський монастир, котрий існував на Руських фільварках ще у XII ст. Серед збережених культових пам'яток найстарішою є вірменська Благовіщенська церква, яку відносять до XIII ст.. Колись вона була головним храмом вірменської общини і за розмірами не поступалася великій Миколаївській церкві, збудованій століттям пізніше (збереглася в руїнах). Після того як Благовіщенська церква наприкінці XVII ст. була зруйнована турками, вона не відновлювалася. Збереглася лише олтарна частина, яка була перетворена на каплицю.
Кафедральною церквою української общини в XVI-XVII ст-х була церква св.Трійці, яка, за даними деяких джерел, будувалася ще у XIV ст. при литовських князях Коріатовичах. З 1781 р. соборною церквою стала Іоанно-Предтеченська (XV ст.), розташована на Вірменському ринку. Обидві споруди були розібрані у 1930-х роках. До подібного архітектурного типу належить і Петропавлівська церква (XVI ст.). Цікавою особливістю згаданих споруд була наявність



мурованих дзвіниць, пристосованих до оборони.
З середини XVIII ст. до 1785 року, комендантом фортеці був генерал-лейтенант Ян де Вітте. За його власними проектами було побудовано багато оборонних, адміністративних та культових споруд. В 1793 році, за другим поділом Польщі землі Подільського воєводства відійшли до складу Російської імперії. Імператорським указом від 1 травня 1795 року було утворено три губернії – Брацлавську, Волинську і Подільську, а 5 червня центром Подільської губернії оголосили Кам`янець. В травні 1796 році в Кам`янці відкривається канцелярія подільського губернатора і губернське правління, які функціонували тут аж до Лютневої революції 1917 року. В 1812 році після приєднання Бессарабії до Російської імперії турецький кордон відсунувся, і Кам'янець-Подільська фортеця як оборонна споруда втратила своє значення, її почали використовувати для розміщення гарнізону, а згодом з фортеці роблять ордонанс-гауз (військову в`язницю).

В 1837 р. замість магістрату запроваджується міська дума. У вересні 1842 р. Кам`янець відвідав імператор Микола І. За його вказівкою розробляється генеральний план розвитку міста, занадто тісного для губернського міста. У XIX ст. будуються три православні церкви: Георгіївська - на Польських, Покровська - на Руських фільварках, Олександро-Невська - у Новому місті.

В другій половині ХІХ ст. частина католицьких споруд передається православному духовенству. Так після закриття Кармелітського кляштору у 1867 році, костьол перепрофілюють у православний собор Казанської ікони Божої Матері. Монастир францисканців переобладнують на так званий “Архієрейський дім”.
В жовтні 1859 р. Кам`янець відвідує вже Імператор Олександр ІІ.
12 червня 1864 року відбулося закладання Новопланівського мосту, що мав з`єднати Старе та Нове місто. Він був закінчений аж в 1873 році. Його довжина складала 136 метрів, при висоті у 38 метрів.
За результатами Всеросійського перепису 1897 р., в місті проживало 35934 особи.
В 1914 році починає діяти залізниця Проскурів – Кам`янець.
З початком Першої світової війни Кам`янець стає прифронтовим містом.
Після лютневої революції місто пережило панування різних політичних сил та режимів. В лютому 1918 князь Комнет-Палеолог, лояльний до Центральної Ради очолює мусульманський батальйон Кавказького корпусу Російської армії (приблизно 400 вояків) й захоплює владу в місті. Йому на допомогу приходять війська Центральної Ради. Хто б міг подумати, що за допомогою татар-мусульман, що підтримували порядок, до влади в місті прийде український уряд, спочатку Центральної Ради, а з квітня 1918 - гетьманський.
22 жовтня 1918 р. відкривається Кам`янець-Подільський державний український університет.
В листопаді 1918 року губернський староста передав владу комісару, призначеному Директорією УНР. Після захоплення



Києва більшовицькими військами, уряд Дерикторії перебирається до Кам`янця.
17 квітня 1919 року, більшовицькі фронтові частини займають місто, але українські війська 3 червня 1919 року вибивають їх.
5 липня досягнута домовленість про злиття армій УНР та ЗУНР. Але військова та й історична ситуація складається так, що 16 листопада 1920 року Кам`янець займають війська Червоної Армії..
22 вересня 1937 року створюється Кам`янець-Подільська область з обласним центром у м.Кам`янці-Подільському. У 1941р. обласний центр було перенесено до м.Проскурова (нинішнього Хмельницького).
В 1930-ті роки, під час німецької окупації в Другій світовій війні, та при боях за місто історичний цент Кам`янця дуже постраждав. Але навіть ті споруди, що дійшли до нашого часу, перетворюють Кам`янець-Подільській на справжній музей. В 1948 році Кам`янецьку фортецю внесено до державного реєстру історико-архітектурних пам'яток загальносоюзного значення. Зараз в Реєстрі культурного надбання українського народу перебуває 129 архітектурних об`єктів Кам`янець-Подільського.
Про всі визначні пам`ятки Кам`янця, при такому форматі сайту, що я маю, просто неможливо розповісти. Я розповім більш докладніше тільки про один об`єкт, що прожив разом з містом, починаючи з XV ст., всі його історичні та буремні роки.
Це архітектурний комплекс Кафедрального собору св. апостолів Петра та Павла.
З часу запровадження кам`янецької католицької кафедри – адміністративного центру католицтва на Поділлі, було збудовано дерев`яний костьол, який на початку XV ст. згорів. Замість нього протягом століття було побудовано кам`яний костьол св. Петра і Павла в романському стилі. У 1460 р. польський король Казимир дозволив Кам`янецькому єпископству брати “десятину” з 32-х сіл Кам`янецького, Вінницького та Сокальського староств. Крім того, у XVIII ст. польський король подарував костьолу ще 15 нових сіл. Внаслідок цього тут скупчуються значні багатства, які використовувалися й для розширення та оздоблення кафедрального костьолу. У середині XVI ст. до нього прибудовують каплицю єпископа, а у 1628 році – після жахливої пожежі 1616 року – ще дві каплиці: для радників ( з південного боку) та звичайну ( з північного), в підземеллі якої ховали померлих єпископів.
В 1646-1648 роках коло костьолу була побудована трьохярусна дзвіниця з кам`яних брил. Вона перебудовувалась у XVIII столітті.
В середині XVII ст. із східного боку до костьолу прибудували новий неф, де розмістився головний вівтар.
Після захоплення Кам`янця турками в 1672 році Кафедральний собор був перетворений на мечеть, всередині був влаштований мембар (амвон), з якого мусульманські мулли читали проповіді. Він зберігся й понині, на ньому можна навіть прочитати арабський текст з карану.
Каплицю XVI ст., що прилягала до західного фасаду Кафедрального костьолу, турки завалили камінням і перетворили на постамент під 27–метровий мінарет. Мінарет був обладнаний балконом та гвинтовими сходами (144 сходинки) всередині. Звідси п`ять разів на день муедзин закликав правовірних мусульман до молитви. Під час великих свят мінарет освітлювався лампами, звідки і походить назва споруди – від арабського “манаря” (маяк). Над мінаретом красувався мусульманський півмісяць.
Після повернення Кам`янця до складу Польщі у 1699 році, за Карловицькою мирною угодою турецький мінарет мав бути знищений. Проте єпископ, який очолював тоді кафедру, розсудив так: на мінареті буде статуя мадонни, а під ногами лежатиме півмісяць – символ Османської імперії. До того ж, буде збережено прекрасну архітектурну пам`ятку, яка підкреслить перевагу християнства над ісламом. Ця ідея у 1755 році дістала завершення – кам`яну чашу та відлиту з міді кулю, змію, яблуко й фігуру мадонни. Куля, обвита змією, трактується як символ Всесвіту, вічності. Яблуко перед пащею змії символізує плід пізнання добра та зла, а значить – плід мудрості. Разом з п`єдесталом та фігурою висота мінарету досягла 40 метрів.
Діва Марія на такій висоті, це звичайно добре. Але я чув думку одного поважного турка, який дуже дивувався тому, що непорочну діву встановили на мінарет. За його словами - мінарет, то ще й фалічний символ у мусульман...
У квітні 1823 р., під час бурі статуя дуже нахилилась, виникла загроза її падіння на костьол. Міський архітектор Сімеон Учта вдало виправив пошкодження і закріпив статую на мінареті.

В середині XVIII ст. провели капітальний ремонт костьолу. З`явився амвон для проповіді та сповідальня, встановили орган, привезений з Відня, оздобили головний фасад.
В 1781 році при вході в двір костьолу була побудована Тріумфальна арка. Вона була споруджена на честь приїзду до міста короля Станіслава Августа, про що свідчить напис над аркою.

Існує повір’я, що якщо під аркою загадати бажання, то воно неодмінно здійсниться. Мені розповідали, що наприкінці ХХ ст., дочка директора місцевого музею, коли була малою, загадала бажання щоб вийти заміж за принца. Пройшли роки й вона одружилась з сином прим`єр-міністра Польщі. (Ну не принц, але...). Ще розповідають, що Кучма Л.Д. напередодні обох президентських виборів під час перебування в Кам`янці-Подільському бував під аркою (може закрити арку на реставрацію в 2004 році? Так, на всяк випадок...)
В ХХ ст. більшовики передали костьол місцевому музею-заповіднику. Зараз він знову повернений церкві.
Коли я був в Кам`янці-Подільському зимою 2004, то ще застав в костьолі різдвяний вертеп.

Костьол оздоблений оригінальними іконами місцевого майстра Шреера та чудовим різним іконостасом. Аналогів йому в Україні немає.
Але найбільше мене вразив надмогильный мармуровий памятник Лаурі Пшездецькій. Це робота відомого скульптора В. Бродського (1876г.). Лаура була надзвичайно красивою молодою жінкою. Під час полювання вона впала з коня й травмувала хребет. Довгий час вона була прикута до ліжка. Пшездецькі товаришували з Бродським й попросили, щоб він увіковічив Лауру в мармурі. І скульптор створив це диво.
Крім того він зробив також бюсти батька й матері Лаури. Взагалі то Бродський працював в Італії, майже всі його скульптури перебувають в Ватикані. Це був майстер надзвичайно високого таланту. Просто диво, що його робота перебуває зараз в Україні. А після революції вона могла безповоротно згинути. По приході до влади більшовиків,



родинний склеп Пшездецьких, був поруйнований, але скульптури перенесли в їх колишній маєток на Поділлі. Згодом з маєтку зробили клуб, все що не відносилося до комуністичної ідеї знищували. Хотіли знищити й роботи Бродського. Але місцеве партначальство помітило, що скульптурне зображення батька Лаури, чимось нагадує вождя світового пролетаріату. Місцевому аматору доручили підправити деякі риси обличчя на бюсті, щоб виставити його в клубі, як зображення Леніна. Але мармур не піддався пролетарському молоту й з тої затії нічого не вийшло. Понівечений бюст разом з двома іншими скульптурами занесли в комору, де ці роботи випадково побачив один мистецтвознавець з Ленінграду. Впевневшись, що це роботи Бродського, він хотів забрати їх в Ермітаж. Але місцеві керівники, все ж зрозумівши справжню цінність цих шедеврів, домоглися того, що скульптури залишилися на Поділлі.