Власне озеро Кереть це ціла система озер (Плотниче, Північне, Срібне, Піртозеро, Нален …) й безліч островів (близько 140) з протоками та шхерами. Найбільша довжина цього водного масиву 44 км при ширині до 20 км. Площа Кереті разом з островами – майже 300 кв.км. З відси ж витікає також річка Кереть, яка впадає в Біле море й славиться серед туристів-водників своїми чисельними порогами.
Враховуючи нашу різнобійну флотилію (три байдарки «Таймень-3», один парусний катамаран і один парусний катамаран з двигуном) ми вирішили не ломитись на пороги, а спокійно походити по озеру.

Добиралися ми туди спочатку причіпними вагонами Київ-Мурманськ до ст.Лоухи (2 доби), а потім на трьох УАЗах нас з усіма бебехами вивезли до берега Плотничого озера (25-30 км за 700 рублів з машини). Порада для туристів - добре торгуйтеся, ціну можна збити процентів на тридцять. До речі, кому потрібно – телефони водіїв:
Агібалов Володимир Іванович, тел. дом. 8-81439-52-378, тел. моб. 8-921-520-89-10
Куклєв Олександр Георгійович, тел. дом. 8-81439-52-274, тел. моб. +7921-013-47-65.
Люди нормальні, Володимир навіть привіз на наступний ранок упаковку з каркасом від моєї байдарки й вудочки, які ми поспіхом забули в його УАЗі при вигрузці. З ними ж можна домовитись де вас можуть забрати в кінці походу, якщо захочете ходити не радіально.

На першій стоянці склали байдарки та катамарани й ввечері взяли курс на острів Матюши. Там простояли цілий день чекаючи на Олега, який через пильність наших прикордонників був змушений нас наздоганяти. Але часу даремно ми не тратили й вперше за похід обжерлися грибами.

На наступний день після сніданку рушили в протоку до Північного озера. Через досить велику хвилю в Північне не заходили й переночували на виході з протоки. Рівного місця було обмаль, тому намети прийшлося ставити дуже щільно один до одного. Тут же найбільше за весь перехід нам докучали комарі. Але потрібно відзначити, що хоч цих кровососів на Кереті досить багато, вони на відміну від київських комарів добре відлякуються спреями типу «Off». Принаймні впродовж години-двох відчуваєш себе цілком комфортно. Але коли йдете вглиб лісу по ягоди чи гриби, то бризкатися доведеться частіше.

Зранку при нормальній погоді зробили перехід на південний берег о.Ріуту. Багато махати веслами не прийшлося, так як при хорошому вітрі на Північному катамарани навіть деякий час тягнули байдарки.

З Ріуту рушили на оз.Рухнаволок. Вітру не було, але знову чіплялися за катамарани. Наш флагман на моторі тягнув і другий катамаран і три «Таймені». Респект японським моторобудівникам.

Коли переходили, за о.Курман мій старший, Сергій Сергійович, тягнучи за катамараном блесну витягнув чималого окуня.
Під вечір знайшли хорошу стоянку на материковому березі й вирішили робити тут «дньовку» з банею. Тим більше, що риба тут ловилась дуже добре та й грибів було чимало. Ну а ягоди там є кругом.

Наступний день був присвячений влаштуванню бані. Технологію її будівництва описувати не буду, кому цікаво – заходьте на сторінку про Ладогу - там все розказано. Тому лише одна фотка.

Ще на цій стояні була стаціонарна коптильня. Про неї варто сказати більш докладно. Конструкція коптильні досить проста. Уявить собі чобіт з відрізаним носком, який обкладений невеличкими валунами з надійно заліпленими землею щілинами між ними. Тепер чобіт викидаєте й отримуєте міні-коптильну. Там де був носок розпалюєте невеличку ватру, а над халявою розкладаєте рибу. Можна на гачках, можна на решітці. Топити найкраще свіжим мохом, якого в Карелії вдосталь. Мох сам по собі досить сухий, а його коріння в міру вологе. Ця волога й дає достатньо густий та пахучий дим, який не містить на відміну від хвойного дерев смол. 3-4 години й риба пров’ялюється та набуває приємного рудуватого забарвлення. «Жовті полосатики» й близько з такою рибою не валяються.

>На наступний день був досить великий перехід навколо острова Вінчани з декільками коротенькими зупинками. По ходу переходу зловили трохи адреналіну в шаровари, коли флагманський катамаран буцнув нашу «Таймень». Але все обійшлося й купатися не прийшлося. До речі про купання, вода в Кереті була досить прогріта як для тих широт і в середньому її температура була 16 градусів. Повітря було від 15 до 25 градусів. Цілком прийнятні умови для купання. Що ми сповна й використали.
Під вечір довго шукали добру стоянку, поки не знайшли її на Окуньовому мисі на острові Нален. Мис де була влаштована стоянка цілком виправдав свою назву, хоча крім окунів тут ловилась й інша риба.

На наступний день вирішили стояти на місці й завдяки «папі Колі» знову влаштували баню. Також зробили коптильню й не зважаючи на дощ накоптили риби.
Похід наближався до кінця й треба було вже думати як виконати повну заплановану програму й попасти на Соловки. На наступний ранок потрібно виходити й тримати шлях до східного узбережжя Кереті якомога ближче до федеральної траси Петербург-Мурманськ.

Останній перехід був найдовший, але дощу не було й на буксирі в моторного катамарану без пригод дійшли до траси. Трохи поблукавши вздовж берегу знайшли старий причал й зручний вихід на федеральну дорогу в районі 977 кілометру. Зідзвонившись з транспортниками стосовно нашої доставки в Лоухи, влаштували останню ночівлю на Кереті.
На ранок, з деяким сумом взялися за складання наметів, розбирання байдарок та катамаранів. Машини прийшли вчасно й близько 12.00 все спакувавши, рушили в цивілізацію.