Перша письмова згадка про місто Кременець, зустрічається в Галицько-Волинському літописі 1226 та в Іпатіївському літописі 1227 року, в зв’язку з невдалою облогою міста угорським королевичем Андрієм.
В 1240 році вже Батий підступає до стін Кременця, але здобути його також не може. Не зміг взяти місто через п''ятнадцять років й Куремса. До 1259 року оборонявся цей край від монгол Данило Галицький. Але, врешті решт, щоб зберегти за собою княжий трон (чи королівський), Кременецький замок та деякі інші фортеці князівства треба було все ж зруйнувати. Й зруйнували… .
Лише після 1340 року, коли Кременець увійшов до складу Великого Литовського князівства, починається інтенсивне відновлення фортеці на Замковій горі. До речі висота її складає 397 м. Відбудова замку завершується за князювання Вітольда.

В 1438 році інший литовський князь Свидригайло надав місту Магдебургське право та самоврядування. Починається бурхливий розвиток ремісництва та торгівлі. Місто перетворюється на важливий військово-економічний центр Волині. В 1536 р. король Сігізмунд І (старий) подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вона була італійка, родом з міста Барі, а ця місцевість мала нагадувати їй рідний край. Про її правління залишилось багато легенд та переказів. В основному зображують її, м`яко кажучи, не з кращого боку. Загубила немало невинних душ, награбувала багато скарбів. Але королева Бона значно укріпила й озброїла замок, за її розпорядженням спорудили францисканський монастир. Про королеву Бону на сайті http://www.kremenets.com.ua я знайшов таку легенду:
"Королева Бона одного разу захотіла проїхатись ридваном над широченною долиною. Вона звеліла пошити з волових шкір міст, що мав сполучати Замкову гору з протилежною горою. Коли міст був готовий і натягнутий понад долиною, вона всілася у золотий ридван і коні рушили понад страхітливою прірвою.
Коли Бона опинилася посеред мосту, ридван не видержав і прорвався. Він разом з королевою впав з велетенської висоти. На щастя все закінчилося благополучно і королева залишилась живою. По одних переказах її підхопила і врятувала сила Божа, а по других – сила диявольська поставила її непошкодженою на землю біля підніжжя гори."

Місто з 1569 року (після Люблінської унії) - в складі Речі Посполитої. XVII століття відзначене потужним пожвавленням просвітництва. У 1636 році при братському Богоявленському монастирі виникає братство, активними діячами якого стали відомі люди краю — волинський хорунжий Данило Малинський, луцький єпископ Афанасій Пузина та інші релігійні і політичні діячі того часу. Мине лише рік — і київський митрополит Петро Могила надасть братству ставропігію, тобто звільнить його від місцевої духовної влади і підпорядкує безпосередньо собі. У Кременці буде засновано філію Києво-Могилянської академії, яка матиме школу,



друкарню і шпиталь. У цій друкарні з’явиться рідкісна, але тим не менш цінна «Граматика... языка словенскаго», а також деякі церковні книги. Зокрема, «Синод... в церкві кафедральній Луцькій отправований» Афанасія Пузини та «О мистиріях или тайнах в посполитості» Сильвестра Косова.
Дуже схоже, що «Граматику» уклали вчителі братської школи. Взявши за основу відому «Граматику» Мелетія Смотрицького, вони спростили її, узгодили з віковими особливостями дітей середніх класів. І упродовж тривалого часу вона була навчальним підручником з української мови.
Кременецький замок був неприступний до осені 1648 року. Козацький загін Максима Кривоноса після шеститиждневої облоги здобув таки цю твердиню. Фортецю дощенту зруйнували. Відтоді як польський гарнізон склав зброю фортеця не відбудовувалась. А згодом і взагалі втратила своє військово-стратегічне значення. Нині до нас дійшли залишки мурів, в''їзна вежа та "Вежа над новим домом".

Тих козаків, які полягли під час штурму фортеці, за наказом М.Кривоноса перенесено до сусідньої гори Черчі, біля підніжжя якої на П''ятницькому цвинтарі їх поховали. Тут збереглося більше ста кам''яних надгробків з хрестами. На окремих з них збереглися надписи.
У 1995 році на цьому цвинтарі поставлено козакам пам''ятник.

Після поразки козацького війська під Берестечком (1651 р.), польська шляхта, яка було покинула Кременець, повернулась на обжиті місця. В 1701 році, кременецький староста Януш Вишневецький запросив до міста єзуїтів, які спочатку заволоділи уніатською церквою, а згодом захопили і Богоявленський монастир.

У 1731 році на пагорбі в центрі Кременця за проектом архітектора Павла Гіжицького єзуїти розпочали будівництво великого кам’яного костелу Ігнація Лойоли та Станіслава Костки. Тринадцять літ тривало спорудження архітектурного комплексу, куди увійшов костел та два навчальні корпуси колегіуму. Кошти на будівництво давали Януш та Михайло Вишневецькі. Зараз всередині костелу навіть збереглися герби фундаторів.

Після третього поділу Польщі, коли Кременець відійшов до Росії, польський магнат Тадеуш Чацький — головний візитатор Волинської, Київської і Подільської губерній — заснував на базі єзуїцького колегіума Вищу Волинську гімназію. Ця гімназія в 1819 році була реорганізована в ліцей.
Ліцей функціонував в Кременці до 1831 року, коли більшість його викладачів і студентів прийняла участь у польському визвольному повстанні. Після придушення повстання царський уряд закриває ліцей, а його обладнання та бібліотеку передають новоствореному Університету Св.Володимира в Києві.

Сам костел в 1840 році було переосвячено на православний храм Преображення Господнього. В період між двома світовими війнами тут знову діє костел. За радянської доби в колишньому ліцеї діяло декілька навчальних закладів, а в самому костелі був влаштований спортзал для студентів. В 1991 році споруда храму була передана православним віруючим київського патріархату.

Інша важлива релігійно-культурна пам’ятка — колишній монастир католиків-реформаторів, збудований у 1760 році. Пізніше тут перебували монахи-василіяни, виселені польською владою з Богоявленського монастиря. Реформаторів було переведено в село Великі Дедеркали. А назву «Богоявленський монастир» василіяни перенесли на нове приміщення. З 1838 року воно стало православним, і тут була розміщена резиденція єпископа православної церкви Волинської губернії.

Знаним у Кременці є також палац Кароліни Дзембовської, збудований в стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо вілли англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито шикарний парк.
Взагалі то, про кожну споруду в Кременці можна багато чого розповісти.

Гармонійно вписується у ландшафт Кременця житловий будинок званий "Близнятами". Це унікальна барокова споруда ХVІІ-ХVІП століть, що складається із двох однакових з''єднаних будинків з окремими двосхилими дахами. Місцева легенда, говорить, що колись в ньому жили два брати-близнюки. Потрібно відзначити, що в Кремінці дуже багато легенд. Легенд про місто, його жителів, навколишні гори, та різні скарби.

Під Кременцем велися бойові дії під час війни з Наполеоном 1812 р. Кременчани брали участь у польських повстаннях 1830-31 та 1863-64 роках. Було чимало руйнувань в місті й під час обох світових та громадянської воєн.

В XVII ст. тут побували Феофан Прокопович, Василь Григорович-Барський, Григорій Сковорода. У ХІХ ст. місто відвідували Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Ференц Ліст, Оноре де Бальзак.
Тут народився геніальний польський поет Юліуш Словацький (1809-1849), українські поети Галина Гордосевич (1935-2001) та Юрій Покальчук (1941), композитор Михайло Вериківський (1896-1962).
З Кременцем пов''язані життя і діяльність багатьох учених, в тому числі академіка Національної Академії Наук, доктора фізико-математичних наук, професора Ігоря Юхновського.

Тепер резюме.
Враження від перебування в Кременці - час зупинився в цьому місті.

Жаль тільки, що всі його визначні пам`ятки зараз ніби занедбані. Хоча, саме це й придає Кременцю його неповторності.