Це найбільше озеро Європи. Знаходиться Ладожське озеро на стиці Балтійського кристалічного щита та Русської платформи. Його площа 18135 кв. км, з них 457 припадає на долю островів. Островів, площа котрих більше одного гектару на Ладозі більше 650, причому близько 500 з тих островів розміщені в північно-західній частині озера. Там же найбільше так званих шхер – заток та невеликих бухточок вздовж материкового узбережжя. Довжина берегової лінії Ладоги складає 1570 кілометрів, а на долю шхер припадає 790 км. Ці місця найбільш красиві й мальовничі. Саме там проходили маршрути трьох туристичних водних походів у яких мені доводилось брати участь. Враження просто незабутні.

На формування Ладожського озера впливали крижані пласти, що протягом довгого часу то насувались, то відступали з північної частини євразійського материка. Деякий час територія Ладоги була затокою Литоринового моря, що знаходилось на території нинішнього Балтійського моря. Згодом північна частина затоки, внаслідок тектонічних процесів, піднялась й відтік води припинився. Приблизно 4 тис. років тому (не так вже й багато) сформувався басей Неви – єдиної річки, що витікає з Ладоги. Впадає ж в озеро 32 річки. Об`єм води озера близько 895 кубічних кілометри.
Середня глибина Ладоги – 51 метр. Але дно озера посічене глибокими жолобами - наслідки руху льодовика. В північній частині озера багато ділянок з глубинами понад 100 метрів, а біля острова Кільпасарет зафіксована найглибша глибина Ладоги – 230 метрів. Озеро Ладога, це внутрішнє озеро Росії. При Радянському Союзі, це була закрита прикордонна ділянка. На Ладозі було розміщено безліч військових частин й гарнізонів. Тут була випробувальна станція для військових підводних човнів. Саме наявність великих глибин озера й закритість місцевості дозволяла проводити випробування різних військових підводних систем не побоюючись “капіталістичних шпійонів”. Зараз вся та інфраструктура занедбана й розкрадена. Хоча, під час останнього походу у 2003 році, місцеві розповідали що робляться якісь спроби відродити деякі військові об`єкти.

В “Повісті времінних літ” озеро згадується під назвою Нево. Назва ж “Ладога” вперше з`явилась в документах за 1228 рік.
Ладожське озеро було порубіжжям, спочатку Новгородського князівства з варягами та тевтонами, потім Московського царства з королівством Шведським. З ХVIII століття ці землі (води) переходять до Російської імперії. А з 1811 року номінально входять до складу Великого князівства Фінляндського. З 1917 року знову прикордонне озеро, але після Другої світової війни остаточно й повністю належить Росії.




Зараз фінський період володіння частиною Ладоги відображений у назві чисельних островів, бухт, населених пунктів Приладожжя. Наприклад у Сортовалі та Ланденпох`ї назви вулиць написані на російській та фінській мовах.
Можна зустріти на деяких островах Ладоги також залишки військових укріплень, що входили до фінської оборонної системи “лінії Маннергейма”. Взагалі між світовими війнами багато островів Ладаги були заселені фінами та карелами. Й сьогодні можна натрапити на покинуті хутори чи зарослі бур`янами пасовища. Cьогодні це дикий і безлюдний край. Але край дуже красивий.

Ну, а тепер власне про відпочинок на Ладозі.
Якщо їхати з Києва, то дорога займе дві доби. Спочатку поїздом до Санкт-Петербургу. Потім з Вітебського вокзалу на Фінляндський. Причому речей стільки, що про метро годі й думати. Ми наймали або “поштову, або “хлібну” вантажівку. Речі на машині у супроводі двох чоловік, туристи на метро. Потім електричкою до Приозерська. Можна складати байдарки й в Приозерську. Але якщо у Вас катамаран, то краще їхати далі. Або дизелем, або іншою електричкою. Виходити можна на 148 кілометрі й спускатись по р.Вуокса, а можна їхати до Кузнечного й найнявши транспорт проїхати ще пару кілометрів до Ладоги.
Потім, після ночівлі, потрібно зробити великий перехід подалі від великих населених пунктів до шхер. От тоді й починається справжній відпочинок.

Ми завжди здійснювали походи в серпні. Хоча статистично самий теплий місяць на Ладозі – липень, та в серпні менша вірогідність потрапити під дощ. Ми спитали одного разу групу туристів, що саме поверталась з походу: “дощ був?”. Відповідь була: “Два рази був. Один раз – тиждень, другий раз два тижні.” На щастя в наші походи дощів було не багато. А 2003 рік був особливо вдалий. Погода стояла чудова протягом всього літа. Вода в озері прогрілась так, що купались навіть діти.

Якщо кінцевий пункт Сортовала, то на протязі 10-ти денного походу цілком реально зробити декілька “днівок” – стоянок на цілий день, без переходів.



Я особливо “днівки” дуже люблю. Не треба ставити/знімати палатку, не треба ставити/знімати табір, не потрібно перетягувати речі з байдарки на берег і навпаки. Немає клопоту про тент, кострище, стіл, сухі дрова й купу всіляких побутових питань.
Зате є рибалка, преферанс, гриби, брусніка. Є класна компанія, вечір біля вогнища, пляшка української горілки з шматочком українського сала й українською цибулиною.

А ще в наших походах є баня. Баня туристична, саморобна, але зі справжнім паром, віником й купанням в Ладозі.
Підготовка бані займає цілий день. Спочатку з великих кам`них брил робиться топка. Потім топка обкладається великою кількістю великих дров. Дров дійсно має бути багато і дрова мають бути дійсно великі. Вогонь має горіти 3-5 годин. Потім попіл і вугілля вимітається, а топка накривається каркасом на який натягується політиленовий кожух. Каміння дуже добре тримає тепло, а якщо полити його водою, то й пар буде добрячий. Якщо добре протопити “топку”, то можна отримати дві години справжнього задоволення. Місце для бані потрібно вибрати на рівному камені, біля самого берега. Коли добре розпаришся березовим віником, то прямо з бані вибігаєш й плюхаєшся у Ладогу. Клас. Пишу й захотілось знов на Ладогу.

У кожній туристичній компанії завжди знаходяться гіперактивні особи, як правило це новачки. В водних походах, такі люди проявляються своїм бажанням весь час пливти вперед. На Ладозі такі туристи нейтралізуються під час “дньовок”. В поході завжди щось раптово закінчується: цукор, печиво, кава, цигарки. Потрібно відзначити, що відстань між магазинами в Карелії може складати до 50 кілометрів. От тоді найбільш активні індивідууми відправляються на поповнення харчових запасів. Похід в магазин в наших походах займав цілий день. При цьому гребти приходилось по 6-8 годин. Після таких закупок по-перше раціональніше використовувались продукти, по-друге вгамовувалось прагнення деяких туристів до великих фізичних навантажень.



Другий похід в магазин відбувався рідко, лише в разі крайньої необхідності (горілка скінчилась).

Рибалка. Риби в Ладозі багато. В озері існує більше 50 видів. Після розпаду Союзу й розвалу ладожських рибгоспів популяція риби в озері значно збільшилась. Для рибалки повинна бути гарна вудочка й гарна наживка. В деякі походи ми навіть черв`яків з собою везли, бо там їх накопати просто не реально. Грунт на островах сантиметрів десять, а потім камінь. Можна ловити й сіттю. Але то вже промисловий вилов. Не цікаво. Жінки врешті-решт навіть мораторій на вилов риби, меншої долоні, оголошували.
Є в озері навіть раки. Раки ловили вночі за допомогою ліхтаря. Особливо їх багато в затоці, яку туристи називають “кочерга”.
Але найбільш цікавий мешканець озера – ладожська нерпа. Це близький родич океанських нерп. Вони темні, майже чорні. Живить групами. Нараховується близько 5 тисяч ладожських нерп. Тривалість життя у них близько тридцяти років. Ранньою весною вони викопують нори в снігу або серед льодових глиб. Потомство з`являється в лютому-березні, а через два місяці це вже самостійні тварини. Досить дивно спостерігати, коли перед носом байдарки з`являється голова цього цікавого звіра.

Фото з сайту: http://ahey.narod.ru/kor_analiz2.htm

Гриби. В Карелії до грибів відносять лише Білий гриб. Ну нехай ще лисички. Хоча ми, як діти київського асфальту збирали також “подосиновики” і “подберезовики”. Білі гриби сушили. В перший мій похід навіть примудрялись закатувати їх у банки. Це ж не лінувались з собою ключ везти! А то просто жарили, варили супи, додавали в плов.

Ягоди. Полуниця та малина на узбережжі Ладоги зустрічається. Але запам`яталась чорниця та брусніка. Чорницею годували дітей, їли самі, варили компоти та чаї. Робили навіть вареники з чорницею. Але чорницю в Київ не довезеш. Зовсім інша річ брусніка. Ягода терпка, але міцна, добре зберігається. Збирали її у коробку, а вже в Києві, просто заливали її водою й через місяць пили чудовий морс.
Зустрічались величезні масиви на схилах шхер укриті мохом й темночервоними ягодами брусніки. Красиві фотографії можна було зробити.

Шторм. Велика порада всім туристам-водникам, що збираються подорожувати по Ладозі – тримайтесь ближче до берега. Погода на Ладозі може змінитись дуже швидко, а сховатись від шторму завжди можна в шхерах. Шторм буває досить сильний, майже морський. Байдарку хвиля накриває запросто. У нас був випадок, коли шторм закрив нас та ще з десяток груп у одній затоці на три дні. Добре що це був тільки початок походу, всього було вдосталь. А от компанія пітерських чи то хіпі, чи то панків була зовсім без харчів. Вони два дні гриби з ягодами збирали, а потім намагались у інших продукти красти. В нас якусь крупу поцупили. Ну ми їм тоді ...
Про характер Ладоги говорить той факт, що страхові компанії царської Росії відмовлялись страхувати судна, що ходили з вантажем по Ладозі . Вздовж південного узбережжя озера були споруджені спеціальні канали, щоб уникнути ладожських штормів. Ладозі притаманна також й незвична зміна атмосферного тиску під озером, що спричинює сейш – коливання, при якому рівень води в одній частині озера піднімається, а в другій протилежній опускається. Причому товща води, як маятник коливається до самого дна.

Небо. Небо над Ладожським озером здається дуже низьким. Даються в знаки північні широти. А коли на небі з`являються грозові хмари, то можна побачити досить чудернацькі узори.

Ще досить звичне явище на ладожському небі – веселка. Причому буває навіть подвійна дуга.

Взагалі-то всі три наші походи були схожі. Маршрут сильно не відрізнявся. Місця знайомі. Була різниця в тому, хто і як ходить в водні походи на Ладогу.
Перший похід, початок 1990-их років. Розвал Союзу, дефіцити круп і макаронів. Але при бажанні все можна було дістати й відправитись у подорож. Було деяке побоювання від перебуванні в прикордонній зоні. На Ладозі зустрічались справжні туристи. Такі собі підстаркуваті фізики-лірики, часто з дорослими дітьми. Зустрічались студентські компанії з Ленінграда. Атмосфера при спілкуванні завжди доброзичлива. Перший похід – враження супер!
Другий похід, кінець 1990-их років. Становлення капіталізму на пострадянському просторі. У старих туристів коштів на подорожі немає. В кого є їдуть на Кіпр і на Таїті. Студенти заробляють гроші, не до походів. Узбережжя Ладоги коло невеликих населених пунктів насичене всякою наркоманською шушарою. Далі йти не хочуть, та й туристичного досвіду не мають. Можуть без вогню добу просидіти. Якщо пройти в більш дикі місця, людей майже нема, хіба пропливе “моторка”



місцевого браконьєра з рушницею. Владу ніхто не боїться, проте бояться один одного. Ніякої ясності в русі транспорту, роботи пошти, обмінних пунктів. Зате все можна купити – розквіт кіоскової торгівлі. Було дуже цікаво.
Третій похід. Початок 2000-их. Життя налагоджується. За гроші таксисти підвозять до самої води, дають корисні поради. Пожвавлюється туристичний рух. Народ приситився закордонними вояжами. На Ладозі запросто можна зустріти яхти, як парусні так і моторні. Туристи везуть з собою пластикові столи, стільці, зонтики. Багато молоді. Місцеві жителі пропонують водні екскурсії на Валаам. Можна знайти баню. Можна смачно й не дорого поїсти в населених пунктах. Чисті й акуратні цілодобові приватні крамниці. Якось приводяться до нормального вигляду невеличкі міста. Щось типу сервісу пробивається.
Час іде, міняються люди, міняються політичні системи, але природа Карелії, природа Ладоги не змінюється. Острови, шхери, небо з часом не стають менш красивими.