Точних й достовірних відомостей про час заснування міста немає. Немає також єдиної думки про походження його назви. Приводять версії, що назва Луцьк походить від назви невеликого слов`янського племені лучан (???), від імені якогось Луки (??), від того, що Стир в районі міста окреслює своїм руслом дугу-лук (?). Є ще декілька версій, але всі вони також сумнівні, тим більше, що в давні роки в історичних хроніках місто мало назву не Луцьк, а Лучеськ або Лучськ.
Доречно буде також згадати, що в польських джерелах є версія, що в самому кінці Х ст. київський князь Володимир Хреститель заложив в Луцьку укріплення. Версія, також не підтверджена. Можливо присутня плутанина з Володимиром-Волинським, який дійсно заклав Володимир, а можливо й справді Володимир збудував в Луцьку одну з фортець, що захищали західні рубежі Київської Русі від польського короля Болеслава І (Хороброго), який якраз в ті часи також централізовував монаршу владу й намагався прилучити до своїх володінь якомога більше нових земель.

Тут буде доречна цитата з книги Богдана Сушинського «Князі та полководці стародавньої України»:
«... процес залучення до київської орбіти розпочався, власне, з походу в 993 році Володимира Великого на землю слов`янського племені ятвягів, що населяли межиріччя Західного Бугу і Німану; одного з племен Білої Русі, котрі згодом увійшли до генези білоруського народу. Підкоривши собі ятвягів, Володимир І прикрив волинян з півночі, і немовби крилом пригорнув до України.
Поява в цих краях київських гарнізонів одразу зблизила волинян і киян (ага, ніщо так не зближує, як військові гарнізони:-) Кифоренко С.). Активізувався процес зближення ще й тому, що в 993 році Володимир І завдав поразки хорватам – слов`янському племені, що жило на Закарпатті. Річ у тім, що цей похід викликав значні ускладнення у відносинах між Польщею й Україною, адже Польща вважала, що землі хорватів повинні належати їй. А відтак, гостро постало питання про поділ сфер впливу, який мав розповсюджуватись і на Волинську землю.
Помиритися з поляками, та й то на певний час, Володимиру І вдалося, лише оженивши свого сина Святополка на донці польського князя Болеслава І, Хороброго. Допомагаючи Болеславу здолати основного суперника – мазовецького князя, Володимир І побував зі своїм військом у глибині Польщі. Це була своєрідна розвідка, оглядини польських сил і територій, а також майбутніх західних рубежів держави.
Після хрещення киян, хрещення України, Володимир І здійснив похід на Волинь. Разом з ним прибув єпископ (архієрей), який, спільно з князем, започаткував хрещення волинян. Тоді ж, згідно з даними літописів, Великий князь заснував місто Володимир Волинський, названий його іменем. Якщо врахувати, що вперше місто згадується в літописі в 988 році, то це дозволяє визначити і дату походу князя Володимира. Поява цього міста-фортеці, зміцнення інших місцевих фортець ( і в Луцьку? - Кифоренко С.)



повинні були, за задумом Володимира І, надійно захистити західне порубіжжя України. Але ще більш повинно було зміцнити його те, що на чолі Волинського князівства Володимир І поставив свого сина Всеволода, який увійшов в історію під іменем Всеволода Волинського. Точної дати сходження Всеволода на княжий стіл не виявлено, але можна припустити, що сталося це теж в 988-989 роках.
Цілком очевидно, що княжив він на Волині недовго. В 995 (за іншими даними в 994 році) він уже загинув. Що ж стосується інших відомостей, то достеменно засвідчено, що матір`ю його була полоцька княжна Рогнеда. Він був одним із чотирьох синів, котрі Рогнеда подарувала Володимирові І – тобто, крім нього, були ще Ізяслав, Мстислав та Ярослав. Рідними по матері були йому й дві сестри – Предслава і Премислава.
Судячи з усього, на княжіння він був призначений у ще досить юному віці. В такому ж молодому, якщо не юному, віці він і загинув.
Що до смерті його, то існує лише одна версія. Постає вона з саги про шведського короля Еріка та його дружину Сігріду-Вбивцю. Якщо довіритись відомостям, викладеним у цій сазі, події розгорталися так: Всеволод Волинський вирішив, що він, як удільний князь, цілком може розраховувати на шлюб із Сігрідою, вдовою шведського короля Еріка. Прикладом слугував старший брат Ярослав, який одружився на донці шведського короля Олафа. Але Сігріда, мабуть, добряче натерпілась від свого небіжчика-чоловіка і вирішила, що з неї досить. До того ж, уся та зграя женихів, котра одразу ж по смерті чоловіка буквально нахлинула на неї, добряче дратувала вдовицю. А щоб раз і назавжди розпрощатися з нею, вирішила відмовити всім женихам одразу, але зробити це «по-королівськи» Зібравши всіх претендентів на руку і серце на пиру, в своєму палаці, Сігріда наказала... спалити їх усіх разом із палацом. А що, погодьтеся: рішення було кардинальним.
...
Та як би не склалася доля Всеволода, як би не зустрів він свою смерть насправді, саме він був тим князем, котрому випало розбудовувати і стольний град Волинського князівства (Володимир-Волинський), й інші міста, що покликані були утверджувати в цьому краї українську державність. Це за його правління на Волині вводилося християнство, з`являлися перші християнські храми, отож ім`я його має посідати належне місце в Пантеоні князів Стародавньої України.»

Перша підтверджена письмова згадка про місто Лучеськ датується 1085 роком, коли Волинський князь Ярополк зробив спробу зайняти київський престол на якому сидів князь Всеволод. Упередивши удар волинського князя, Всеволод послав на Волинь дружину під командуванням свого сина – майбутнього київського князя Володимира Мономаха. Останній, хоч і був в той час відносно молодим воїном, але вже отримав чималий полководческий досвід в чисельних походах і битвах. Його авторитет, як полководця був настільки високий, що Ярополк не наважується на битву, покидає Русь й тікає в Польщу. Свою родину він залишає в Луцьку. Всеволод призначає володарем Володимиро-Волинського князівства князя Давида, а матір і жінку Ярополка наказує привезти до Києва. Не забуває також Київський князь конфіскувати майно князя-сепаратиста.

Князь Святослав Давидович (Нікола Святоша), правнук Ярослава Мудрого був першим удільним князем саме не Волинської, а Луцької землі. Він отримав свої володіння на одному з князівських з`їздів, але в наслідок різних міжусобиць, в 1097 році втрачає князівство.
Луцьк, тим не менше, стає значним містом Волині. За нього на протязі наступних майже 150 років періодично спалахують суперечки й навіть збройні конфлікти.
В 1227 – 1271 роках луцькі землі входять до Галицько-Волинського князівства, переживши в його складі часи монголо-татарських руйнувань.
На початку XIV ст. в літописах місто згадується як «Лучеськ Великий на Стирі» з великою кількістю церков.
В 1308 – 1323 pp// Луцьком володів нащадок великого Данила Галицького - князь Лев Юрійович. Він був останнім правителем Луцьку з руського княжого роду.
По його смерті землі луцького князівства отримує зять князя Лева - литовський князь Любарт й починається, так звана, литовська доба в історії міста. Любарт закладає в місті мурований замок, який хоч і в зміненому вигляді, але все ж дійшов до наших часів.

Фото з сайту http://serg-klymenko.narod.ru/

Замок новому князеві став дуже в нагоді. Коли в 1349 році польський король Казимир займає Волинь і Галичину саме Луцьк став тим «Сталінградом», який не змогли взяти поляки і саме звідси Любарт почав крупиця за крупицею відвойовувати у Казимира Волинські землі.
По смерті князя Любарта (1384 р.) в Луцьку княжив його син, Федір.

А потім була польско-литовська унія 1387 року.
Тут я просто не можу втриматись щоб не привести цитату з “Історії України-Руси” Миколи Аркаса, що була видана в 1908 році:
“... по смерті короля Польського Казиміра Великого (у 1370 р.), останнього з роду Пястів, Польща, по умові, дісталася Угорському королеві Людовикові, що держав сестру Каземірову Єлизавету, і таким побитом Польща перейшла у жіноче коліно Пясткового роду. Після смерті того Людовика у 1382 році Поляки прийняли собі за королеву молодчу дочку його, Ядвігу, котрій було тільки 15 год. Вона вже давно, ще дитиною семи літ, була звінчана з австрійським принцем Вільгельмом, і хоч не жила з ним, та у думах своїх любила його дуже і тільки дожидалась того часу, коли вони поєднаються. Але тут у справу цю встряли ксьондзи. Тоді саме прийшли од Ягайла (Великий князь литовський у 1377 – 1386 роках) посли сватати Ядвігу. Ягайло обіцяв приєднати до Польщи Литву і Україну, допомогти Полякам проти німців, перейти на католицьку віру з усім народом своїм, перевезти у Краків усе своє добро і самому жити у Кракові. За це вхопилися ксьондзи та пани польські і вговорили Ядвігу, щоб вона за-для спасення душі своєї, - бо таким побитом через неї пристає на латинство уся Литва, - повінчатися із поганим з лиця, лютим і диким Ягайлом.
У 1386 році Ягайло перемінив православну віру на католицьку, звінчався з Ядвігою у Кракові, та там і остався, і став зватись: Володислав ІІ-ий, Король Польщи, Литви і України.
У 1387 р. скликано до Вільни сейм, на котрий приїхав король Володислав (Ягайло) з Ядвігою і з`їхалися його брати. Багато де-які з них та литовських бояр з православної віри перейшли на католицьку, і за це Король дарував їм великі права: городам литовським, де городяне переходили на латинство, даровано Магдебурсське право; селянам дарували за те-ж білі суконні свитки. Так почалося вихрещування Литви, і католицькі попи їздили по Литві і навертали людей у свою віру. Ягайло прилучив до Польщи і Галичину, котра після смерті Казімира, як наслідство, досталося Людвикові Угорському.
...
Тим часом на Литві запанували Поляки. Православна віра і українська мова, що вже дуже зміцніла серед народу Литовського, мусіла уступити своє місце вірі католицькій і мові польській. Через ці змагання за віру і за те, хто матиме більшу силу, у Литві було неспокійно, і проти Польщі та Володислава (Ягайла) виступив його брат в-перших Вітовт, син Кейстутів. Після трьохлітньої війни з ним, у 1392 році вони склали згоду. По тій згоді Вітовт став Великим князем Литовським; йому була підвладна уся Литва і Русь, що була під Литвою, окрім Галичини, котра осталася під Польщею. Брата свойого Свидригайла Ягайло настановив Великим князем у Києві, а Володимирові Олельковичові, котрий був київським князем, дав замість нього Волинську землю. Свидригайло через три роки вмер, і його поховано у Печерській лаврі.
Після того Вітовт, що-сили, став прилучати до себе Українсько-Руські уділи, - вперед Київський, а далі Волинь і Поділля; прилучив і уділ Смоленський.”

Князь Вітовт, по суті, правив з Луцьку. Було це з 1388 року до 1430.
При ньому значно посилюються Луцькі укріплення. Крім Верхнього замку (той що зараз являється візиткою міста), були ще Окольний, Нижній, Малий (синагога) замки, які з`єднувались системою потужних стін, валів та ровів.
Місто процвітало. Про цей період в історії міста непогано написано на волинському сайті:

http://wassa.dp.ua/

Ще одна цитата:



«Луцьк за Витовта (1388-1430) був другою Після Вільна столицею Литви. Вітовт добудовує замок Любарта та опікується містом, яке завдячує йому цілий ряд будівель. Цей князь спроваджує до Луцька жидів, караїмів і татарів та надає їм широкі права. Спеціяльною опікою оточує Витовт, як неофіт—католик, католицьку церкву. Разом з Ягайлом фундує в Луцьку манастир о.о. Домініканів, католицьку катедру св. Трійці й в 1428 р. переносить католицьку єпископську катедру з Володимира до Луцька. Щоправда, Витовт також не забуває про українське населення і будує церкви, а в 1427 році випрошує в Ягайла грамоту, що нею він зобовязався берегти прав місцевого православного населення. Пізніше (1432) Ягайло надав Луцьку магдебурські права.»

В січні 1429 року в Луцьку сталася подія світового масштабу. В місті з ініціативи німецького цісаря Жигимонта відбувся з`їзд/конгрес/конференція європейських монархів, що тривав сім тижнів. Крім Жигимонта й звичайно Вітовта були присутні данський король Ерік та князь московський Василь. Були присутні представники хрестоносців та візантійського імператора Івана Палеолога. Більшість нетівських джерел пише, що монархи обговорювали питання протистояння європейській експансії турок. Може й обговорювали, але там же були присутні подальші союзники турок - татарський та перекопський хани. Обговорювались також пруські, волоські, гуситські питання. Там же вирішувалось питання про коронацію Вітовта як короля Литви. Але...
Але в 1430 році Вітовт раптово помирає.
Наступним володарем Луцька стає Великий князь Литовський Свидригайло.
В ті часи не тільки Волинь, а й Поділля належало Литві. На Поділля також мала види й Польща. В 1430 році почався збройний конфлікт між Свидригайлом і Ягайлом, апогеем якого була битва недалеко від Луцька на річці Стир. Війська Свидригайла були розбиті, а Луцький замок з гарнізоном в 4000 воїна під командуванням воєводи Юрши, витримав тривалу осаду поляків. 5 вересня 1431 року було підписане дворічне перемир`я.
А далі були міжусобиці вже литовських князів. Свидригайло, з невеликими перервами, все ж залишається володарем Луцька й продовжує розбудовувати місто й укріплювати замок.

Фото з сайта http://tourism.lutsk.ua

По його смерті (110 лютого 1452 р.) містом управляли волинські намісники, а з 1475 р, маршалки землі Волинської.
Друга половина XV століття та початок XVІ, позначені занепадом Луцька. Далися взнаки часті татарські набіги, епідемії та пожежі. Під час однієї з пожеж, в 1540 року, згоріли всі міські документи, акти та грамоти. Бачачи тяжкий стан міста, володарі Волині звільняють місто від податків й сприяють його відродженню. Й місто справді відроджується в другій половині XVІ століття.

http://wassa.dp.ua/
«В другій половині XVI в. Луцьк, завдяки спокійним часом, стає знову багатим. Цвіте в ньому торговля й промисл. Крім звичайних ремісників були тут: золотильники, шаблярі, слюсарі, кушнірі, мулярі. В Луцьку відбувалися тоді великі ярмарки на сукно, шкіри, золотарні вироби й вино. Населення міста


складалося переважно з Українців. За литовських часів жили тут і вірмени, литвини, жиди, караїми, татари, поляки. На острові мешкали самі християне; далі, в сторону теперішнього собору населення було мішане, на Вільці й в сторону Жидичина жили жиди, на Омелянику - караїми. Цілий Луцьк крім Яровиці був обведений тоді валом і частоколом та мав кілька оборонних веж.»

Фото з сайту http://serg-klymenko.narod.ru/

Унія
Після польсько-литовської Унії, у складі Польщі було створене Волинське воєводство, адміністративним центром якого стає Луцьк.
В 1595 році під Луцком побували загони Северина Наливайка й добряче пограбували околиці міста.
Початок XVII століття позначений протистоянням православних і католицьких священиків та їх прибічників. На той час в місті були присутні представники монаших орденів домініканців, василіан, єзуїтів й інших. Діяла братська школа. В місті було близько трьох десятків храмів різних концесій та віросповідань. Дуже мало з них дійшли до нашого часу, але одна з них заслуговує на особливу увагу. Це єврейська синагога

Синагога, була побудована в кінці ХIV століття. Має явні оборонні риси й при потребі використовувалась як невелика фортеця. Звідси, можна зустріти й іншу назву цієї архітектурної пам`ятки – Малий замок. Дійсно замок, який був одним з опорних пунктів кільця великого Окольного замку. Вона простояла цілі століття, зазнала чисельні руйнації й перебудови. В 1981 році споруда синагоги була піддана капітальному ремонту, після якого в ній розмістили якесь спортивне товариство.
В 1630-1640 роках намісником луцького старости був майбутній гетьман – Іван Виговський. В ті часи населення міста складалось переважно з українців. Польський гарнізон був не чисельний. Тому, коли під Луцьк підступили козаки Хмельницького, нечисельна польська залога відійшла без бою. Козаки вирізуть в Луцьку всіх ляхів та євреїв, а ті що вціліли – були перебиті під час нападу на місто загонів місцевого населення на наступний рік.
Після розподілу України між Московією й Польщею, Луцьк залишається одним з духовних центрів православ`я на Правобережній Україні. В місті, аж до 1730 року діяло українське Братство. По тому, як воно припинило своє існування все його майно переходить до монахів-Василіан.
З занепадом православ`я на Волині, занепадає і Луцьк. Місто все більше полонізується. Торгівля та ремесла переходять до євреїв, караїмів та вірмен, а православні монастирі та храми – до монашеських католицьких орденів.
В 1781 році Луцьк дуже постраждав від величезної пожежі, але католицькі храми дуже швидко відбудовуються. Значно розбудовується Тринітарський та Домініканський монастир, в якому навіть діяла типографія. В 1781 році розширюється монастир Бригіток в південній частині Окольного замку та Єзуїтський монастир.


Пожежа значно пошкодила луцький замок, який після того вже не використовувався в оборонному сенсі.
На кінець XVIII століття в місті налічувалось трохи менше 600 «димів», з яких лише 50 належало християнам.
Після поділу Польщі, в 1795 році Луцьк, разом з усією Волинню входить до складу Російської імперії. Місто стає адміністративним центром новоствореної Волинської губернії. Починається зворотній процес декатолізації. В 1827 році була ліквідована уніатська єпископія і монастирі та храми починають переходи від католиків до православних.

Фото з сайта http://tourism.lutsk.ua

Хоча православ`я й отримала можливість для розквіту, то на промисловому й і торговому потенціалі міста це позначилось мало. Волинська губернія перетворилась на тиху прикордонну провінцію великої імперії. Близькість західних кордонів наклала тільки своєрідний мілітаристський відтінок на цей рубіж Російської монархії.
Під час Першої світової війни Волинь відразу перетворюється на фронтову смугу. 29 серпня 1915 місто займають війська Австро-Угорщини, яких вибили частини російської 8-ї армії лише в червні 1916 року при знаменитому «Брусилівському прориві».
Під час громадянської війни в місті побували представники влади й військові частини мало не всіх ворогуючих сторін. За часів Директорії, в 1919 році, в Луцьку друкуються власні паперові гроші. Але в наслідок радянсько-польської війни Волинь відходить до Польщі. Потім був 1939 рік, роки Другої світової й знову СРСР.
Починаючи з 1960-х років велися великі роботи по реставрації Луцького (Верхнього) замку. Майже два десятиліття пішло на те, щоб надати замку такого солідного вигляду, який ми можемо бачити зараз.

Фото з сайту http://serg-klymenko.narod.ru/

Я був в Луцьку восени 2005 року. Намагався поєднати робочі справи й можливість поблукати містом. Нажаль, така можливість видалася лише в вечорі й часу вільного було катастрофічно мало. Нажаль, все в місті оглянути не вдалося. Зрозуміло, що в Луцьку є дуже багато цікавих архітектурних пам`яток, але мені, крім замку звичайно, дуже сподобалась місцева кірха, хоча вона і вважається архітектурною пам`яткою.