Тепер про історію селища.
Перша письмова згадка про Меденичі датується 1395 роком, коли меденичський шляхтич Яхно отримав від польського короля Ягайла грамоту на володіння ще й містечка Заршин на території нинішньої Польщі.
В середні віки Меденичі входили до Самбірської королівської економії.
В 1533 році село чомусь перейменували на Меденицю, а історичну назву повернули лише в 1990 році.
Зараз в Меденичах, прямо в центрі села, можна побачити старовинну криницю. Місцеві жителі будуть Вас запевняти, що влаштована вона, ще за тих далеких часів.

Після 1772 року, коли панування на цих землях Речі Посполитої закінчилось, Львівщина відійшла до Австрійської корони. Віднем було утворено на польських та українських землях «Королівство Галичина та Володомирія з Великим князівством Краківськім й князівствами Освенцімським і Заторським» з більше ніж 5-ти мільйонним населенням. Медениця була пересічним селом цього «королівства» і належала казенному відомству. В середині ХІХ століття тут налічувалось 475 дворів. Були православна, католицька та іудейська громади і відповідні храми звичайно ж.

В 1886 році Меденицю придбали брати Йозеф і Мауріцій Колишери. В ті часи село славилося своїми джерелами, а місцеві содова вода та пиво цінувалось не лише на Львівщині. Варили пиво тут і за Польщі і навіть за Совітів, пишуть шо дійсно добре пиво було. А от зараз місцева пивоварня вже вже не діє…

Тепер про головне.
Основна родзинка Меденичів, це дерев’яна церква Успіння Богородиці. Хоча меденичська Успенська церква згадується в архівних документах ще за 1589 рік, все ж більшість джерел вважають роком її побудови 1644 (саме цей рік вирізаний на дверному одвірку з південного боку церкви). Чи це саме нинішня церква згадується в 1589, чи її попередниця, яка на межі XVI й XVII століть була замінена новим храмом, історики не перестають сперечатися й по сьогодні. В принципі різниця в півстоліття суттєвого значення не має, для дерев’яного храму вік все одно дуже поважний.

На початку ХІХ століття церква зазнала деяких змін – був прибудований присінок до бабинця та ризниця до вівтаря.

В. СЛОБОДЯН. Церкви України:
«В 1960-х рр. аркове опасання навколо бабинця і присінку зашалювали дошками. Невідомо, чому так зробили, але арочні отвори опасання будь-якій дерев`яній церкві надають оригінального вигляду. На північний-схід від святині розташована дерев`яна, квадратова в плані дзвіниця розміром 3,8 х 3,8 м.
(Дзвіниця оббита якимось лахміттям і має зовсім не привабливий вигляд – Кифоренко С.)

У 1939р. поруч закладено фундаменти під мурований храм (проект архітекта Євгена Нагірного), але наступні події перервали його будівництво. Щойно у 1990-1992рр. православна громада звела на цьому фундаменті нову церкву за довоєнним проектом. Тепер дерев`яна церква, схожа на латинський костел, тільки на свята служить віруючим. Не запам`ятати її чіткий силует і стрімкі дахи просто не можливо.»

Інформація з 4-томника «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР»:
«УСПЕНСКАЯ ЦЕРКОВЬ, 1644 г., и КОЛОКОЛЬНЯ, XVII в. том
Датируется по надписи на косяке южной двери. В 1820 г. обновлена. Возможно, тогда расширены западный и восточный срубы. Деревянная, трехсрубная, без глав. Состоит из квадратного в плане центрального объема и удлиненных пристройками прямоугольных западного и восточного срубов. Пристройка к восточному срубу выполнена в «прибавок» и образует с ним единое целое. Пристройка к западному фасаду бабинца одной с ним ширины, но более низкая с пониженной кровлей. Западный и центральный объемы объеди- нены одной двускатной крышей, незначительно возвышающейся над кровлей восточного объема. Конек крыши над нефом завершает главка. Сооружение окружено широким поддашием, лежащим на выпусках венцов. Западный сруб окружен с трех сторон скрывающимся под поддашием П-образным в плане помещением. Поддашие на выпусках венцов и крыша покрыты гонтом. Внутри все объемы перекрыты сводами коробовых очертаний.

Фото з чотиритомника від П.Власенко

По объемно-пространственным и конструктивным особенностям памятник аналогичен церкви в с. Попели этого же района. В ансамбль входит колокольня. Двухъярусная, каркасная, квадратная в плане, под шатром. Ее верхняя часть с открытой галереей решена в виде декоративного подсебитья. Плоскости стен имеют значительный наклон внутрь. Поддашие лежит на приставных кронштейнах. Стены обшиты досками. Оба памятника являются лучшим образцом галицкой школы народной архитектуры.

І останнє.
Зараз існують плани на базі Дрогобицької картинної галереї створити музей бойківської ікони. На сьогодні в збірках галереї є вже не одна сотня образів. Багато з них потребують реставрації, над деякими вже працюють фахівці. А окрасою майбутнього музею може стати ікона початку ХVІIІ ст. ”Різдво Богородиці”, що була знайдена в селищі Меденичі.