За часів Речі Посполитої, а точніше з кінця XVI століття, територія Лубенщини належала князям Вишневецьким. По смерті Михайла Вишневецького, в 1616 році, величезні володіння дісталися в спадок його вдові Раїні Вишневецькій. Так як вона походила з роду Могили (була двоюрідною сестрою митрополита Петра Могили), то часто про неї згадується в історичних джерелах, як про Раїну(Ірину) Могилянку,.
Раїна Вишневецька щедро жертвувала кошти на підтримку українського православ’я. ЇЇ стараннями були закладені Густинський (Прилуцький) та Ладинський (Підгірський) монастирі. А в 1619 році, на її кошти першим ігуменом згаданих монастирів Ісаєм Копинським був заснований Мгарський (Лубенський) чоловічий монастир. В 1622 році при ньому було зорганізоване братство.
Нажаль, Раїна Вишневецька дуже рано померла. Їй було всього 30 років й вона не встигла передати всю свою відданість православній вірі малому сину Яремі. Опікуватися Яремією став його дядько Костянтин Вишневецький, що прийняв католицтво й був прибічником окатоличення України.
Ярема проходив навчання у львівському єзуїтському колегіумі (в цьому ж колегіумі трохи пізніше навчався Богдан Хмельницький), а потім гриз науку в Італії, Голландії та Іспанії. Потім він повертається на терени Речі Посполитої і завзято береться за наведення ладу в своїх володіннях. В «Очерках Лубенской старины» за 1900 рік К.Бочкарев пише: «Хозяйственная ретивость князя, необычная в среде разгульного польского панства того времени, его личное, непосредственное участие в упорядочении края указывают, что намерения юноши-магната преследовали не личный интерес, но благо народа и культуру края…».
А от тут більшість читачів обуряться! Ярема Вишневецький і «благо народа» й «культурою края»! Ага, як би не так. Але, якщо покопатись в історичних хроніках, то можна добряче замислитись над особою князя Яреми Вишневецького.

Яремія зводить в Лубнах католицький костел Святого Михаїла та засновує там же монастир бернардинців. Але приблизно в той же час (в 1636 році) він дарує православному Спасо-Преображенському монастирю село Мгар.

Буклет про Мгарський монастир «Обитель над Сулою»:
«Известны и другие акты, которыми князь не только подтверждал ранее данные Мгарскому монастырю привилегии, но и предоставлял новые. Именно ему он отписал владения, конфискованные у Густинского монастыря за подстрекательство его подданных к бунту в 1637-1638 годах.
Надо сказать, князь имел все основания по-иному обойтись с Мгарской обителью: некоторые ее монахи приняли активное участие в подготовке холопско-казацкого погрома Лубен в 1637 году. Но когда десятерых из них уличили и осудили на смерть, Еремия отменил приговор…
Благодаря покровительству князя игумен Мгарского монастыря Калистрат успешно препятствовал попыткам ксендзов присвоить себе православные обители на Вишниветчине. Более того, по приказу князя-католика («повелением же почтенного ксіонжа, его милости Еремия Корибута Вишнивецкого», как гласит копия надписи с напрестольного евангелия Сребнянской Воздвиженской церкви) в крупном по тем временам городе Гребном возникло православное братство со школой, больницей и домом для собраний. В 1646 году Вишнивецкий, будучи в то время старостой каневским, писал своему подстаросте, чтобы не смел притеснять Креховский православный монастырь.
Веротерпимость была характерной для Украины-Вишневетчины. В войске князя и при его дворе служили не только католики и православные («благочестивых русинов» можно было встретить даже в гусарских хоругвях князя), но и антитринитарии (ариане), преследуемые во всей Речи Посполитой. Арианка Теодора Домарацкая даже была воспитательницей сына Еремии, княжича Михаила. А уже во время погромов Лубен в 1648 году мгарский игумен Калистрат прятал в монастыре шляхтичей – католиков и ариан от расправы. Позднее двое из них, Станислав Нагорецкий и Габриэль Домарацкий в благодарность за свое спасение принесли Мгарской обители богатые дары.
Личность Яремы Вишнивецкого по-прежнему вызывает споры. Для кого-то князь – европейски образованный человек, блестящий полководец, насаждатель веры Христовой. Для иных – предатель, опозоривший славный род Вишневецких. Ведь дед Еремии, Дмитрий Вишнивецкий, знаменитый предводитель запорожских казаков, был замучен турками за то, что отказался принять ислам. (Ну, на гак турки повішали Дмитра-Байду Вишнивецького не за відмову змінити віру й ще питання чи була йому така пропозиція, а за те що він все життя громив турецько-татарські володіння – Кифоренко С.) Мать, Раина Могилянка, ревнительница Православия, строила на Украине церкви и монастыри. Еремия же в 19 лет принял католичество, определив таким образом направление всей своей жизни и дальнейшую трагическую судьбу.
В 1648 году восставшие казаки, возглавляемые полковником Максимом Кривоносом, внезапно подошли к Лубнам и осадили княжеский замок, славившийся небывалой роскошью. Князь был вынужден бежать в Польшу с небольшой свитой (не в Польщу, а у свої володіння на заході України – Кифоренко С.). Летописец сообщал, что уходил он лесными тропами, «як могл…в легче», то есть без обоза. Казаки, взяв замок штурмом, разрушили его до основания. В 1651 году, после победы над отрядами Богдана Хмельницкого под Берестечком, 39-летний князь Вишневецкий скоропостижно скончался. Подозревали, что он был отравлен.»

Ось така доля випала мабуть самому неоднозначному представнику роду Вишневецьких. Тут ще потрібно зазначити, що син Яреми, названий на честь діда Михайлом, в 1669 році став королем Польщі. Він був жонатий на дочці Австрійського імператора Фердинанда ІІІ, Елеонорі фон Габсбург й отримав від свого австрійського тестя титул принца Священної Римської Імперії.

Ну а що стосується Мгарського монастиря, то знаменною датою для монастиря став 1654 рік. В той рік, 25 лютого, на зворотному шляху з Москви в Константинополь, в монастир прибув Царьгородський Патріарх Афанасій ІІІ (Пателарій). Патріарху на той час було вже майже 60 років і здоров’я його було підірване. Афанасій тяжко захворів і віддав богу душу 5 квітня 1654 року. За його заповітом він був похований в монастирі. За обрядом погребіння царьгородських патріархів його тіло в сидячому положенні розмістили в кам’яній гробниці яка була встановлена біля царських воріт монастирського храму Преображення Господнього. Через вісім років патріарх Афанасій був канонізований.

В 1663 році коли безталанний син Богдана Хмельницького Юрась був змушений прийняти постриг, то саме в Мгарському монастирі він тягнув свою манашеську лямку. Тягнув під іменем Гедеона
В 1684 році на кошти гетьмана Івана Самойловича закладається новий Преображенський собор (мощі Афанасія були перенесені до місцевої церкви Великомученика Георгія). Закінчувалось будівництво нового храму вже на кошти іншого гетьмана - Івана Мазепи.

«Обитель над Сулою»:
«В 1692 году, на месте деревянной церкви, на средства гетманов Самойловича и Мазепы был построен каменный красавец-собор по проекту архитектора Иоанна Баптиста, автора Троицкого собора в Чернигове. Ему помогал Мартин Томашевский, а после смерти И.Баптиста работу закончил мастер А.Пирятинский. Плотничьи работы выполнил «тесельский мастер» Д.Ворона. В росписи монастырских стен принимал участие известный украинский художник Иван Максимович.
Спасо-Преображенский собор считается одним из самых красивых на Украине, он сочетает в себе как черты древнерусского зодчества ХІ-XII ст., так и более позднего стиля – украинского барокко.
Митрополит Киевский Варлаам (Ясинский), церковная область, которого зависела уже не от Вселенских патриархов, а прямо от патриарха Всероссийского, сам освящал собор в мае 1692 года и с большим торжеством перенес в него нетленные мощи сидящего Святителя, поставив их под аркой с правой стороны.»

Взагалі-то, мощі Афанасія весь час не могли знайти спокою. В 1728 році обвалюються склепіння Спасо-Преображенського собору й мощі переносять в дерев’яну церкву Архангела Михаїла. Потім було ще декілька переносів. В 1733 після пожежі, від якої значно постраждав весь монастир, мощі патріарха були перенесені в кам’яну Благовіщенську церкву. В 1736 році його мощі знову були перенесені.
В червні 1737 року настоятелем монастиря був призначений ієромонах Іоасаф, згодом він став настоятелем Свято-троїцької Сергієвої Лаври та Білгородським єпископ. Крім того на території монастиря було поховано чимало визначних церковних діячів: київський митрополит Йосиф (Нелюбович-Тукальський), Константинопольський патріарх Серафим Анін, архієпископ Тобольський Амвросій Келембет, епископ Мефодій Піснячевський. В 1781-1786 роках в монастирі перебував знаменитий натхненник Коліївщини о.Мелхіседек (Значко-Яворський). Про всіх цих непересічних особистостей залишились відомості в літописі Марського монастиря, що зберігся в архівах.



З того ж літопису можна дізнатися, що в 1773 році в монастирі сталася велика пожежа, від якої обитель значно потерпіла. В 1785 році був закладений скит з церквою Благовіщення. В тому ж році було розпочате будівництво дзвіниці, яке тривало больше пятидесяти років.

Фото з сайту http://www.mgarsky-monastery.org


З 1843 року монастирським життям керували архімандрити – намісники Полтавських єпископів. В той же час при Мгарському монастирі діяла школа псаломщиків.

Фото з сайту http://www.mgarsky-monastery.org


«Обитель над Сулой»:
«За монастырской оградою, с восточной стороны, в монастырском саду, на расстоянии 203 саженей от монастырской стены, находится очень высокий курган. По преданию, святитель Афанасий, Лубенский чудотворец, Патриарх Константинопольский, во время своего пребывания в Лубенском монастыре, несмотря на болезненное тогда свое состояние, часто уединялся на этом холме, где и проводил целые часы в молитве и духовном размышлении. В память этого события в последующее время на холме была построена деревянная часовня, а при Преосвященном Bеремии, бывшем епископе Полтавском, место вокруг холма было обращено в усыпальницу для монастырской братии.
В 1889 году… было решено на указанном холме вместо каплицы построить церковь…»

Церква дійсно була зведена й освячена в 1891 році як Афанасіївська. Вона мурована, має риси візантійського зодчества й збереглася до наших часів.

Фото з сайту http://www.dinaitour.com/

Поруч з Афанасієвською скитською церквою (тепер вона називається Благовіщенською) височіє величезний хрест. Він встановлений на місці поховання 17 мгарських монахів, яких розстріляли в 1919 році більшовики. Цей розстріл потім розслідувавався білогвардійськими слідчими й мав великий резонанс.
Але 1919 рік, то був лише початок. В 1922 році з монастиря була вилучена й відправлена до Харкова срібна рака Афанасія, яка важила більше 4 пудів. Згодом в Харків були забрані й мощі самого Афанасія. Зараз вони знаходяться в кафедральному харківському Благовіщенському соборі.
Після утвердження радянської влади на Україні монастир був закритий. З початком сталінських репресій в монастирі був патронат для дітей «ворогів народу», а з 1937 року розміщувався дисциплінарний батальйон.
Після другої світової, з 1946 року, в колишніх монастирських приміщеннях були влаштовані військові склади, а з 1985 – піонерський табір.

Фото з сайту http://www.mgarsky-monastery.org

Церкві монастир був повернутий вже за часів незалежності України, в 1993 році.
Зараз Мгарський монастир відбудовується надзвичайно активно. Повністю відновлений Преображенський собор й дзвіниця, відбудовані тепла Благовіщенська церква та монашеські келії. Ведуться роботи по реставрації скитської церкви св..Афанасія та настоятельського будинку. Закладений монастирський сад. Яблука з нього я пробував, коли був у Мгарі, влітку 2007 року.