Досить лірики. Тепер, власне історія Мотронинського монастиря.
Розташований він на території, так званого, скіфського мотронинського городища...
Ту я повинен попередити – при написанні цієї сторінки я буду користуватись одним джерелом про Мотронинський монастир – книгою “Нескорений Велет”, яку я придбав у монастирі. До речі, рекомендую. Всього 15 гривень.
Отже, цитата:
“З VII ст. до н.е. до нас дійшли 54 км валів 7 м заввишки, які оточує рів глибиною майже 9 м. Це ж які обсяги робіт треба було виконати! Скільки потрібно було докласти зусиль, яку кількість населення і яку владу було потрібно мати, щоб побудувати таку грандіозну споруду! На місці городища знайдено унікальні речі – такі як скіфський меч акінак, зроблений з декількох пластин заліза за допомогою ковальського зварювання. На монастирській ріллі можна побачити безліч давньогрецької кераміки – скіфи торгували з греками.
Мотронинський монастир немов би прийняв своєрідну естафету наших далеких пращурів. Російський археолог В.В.Хвойдо поруч із Троїцькою церквою знайшов язичеський жертовник із сімома знаками, що означали аграрний культ Сонця. Одним із язичницьких свят, пов’язаних із сонячним божеством, було свято Купала (пізніше – народне свято Івана Купала). І якраз на місці знайденого святилища пізніше було закладено трапезну церкву в і`мя Іоанна Предтечі. “Повість минулих літ” розповідає нам про часи князя Володимира, Хрестителя Русі: “И се рек, повели рубити церкви и поставляти по местам, идеже стояша кумири”. Отже, можна думати, що і на місці сучасного Мотронинського монастиря ще у період Володимира Святого було закладено перший християнський храм, щоб на місці поганських святищ зазвучала могутня хвала Богу істинному. Усе це свідчить про те, що Мотронинський монастир бере свій початок із дуже давніх часів християнства на Русі. (Ну, свідчення досить спірні, як на мене - Кифоренко С.)
Можливо, тому що початок існування Мотронинського монастиря губиться в далекій глибині століть, історія його заснування оповита легендами і переказами”.
Одна з легенд, точніше одна з її інтерпретацій, особисто мені - дуже подобається.
Жив собі ще за давньоруських часів володар Холодного Яру, якийсь воєвода чи навіть князь і була у нього дуже красива жінка на ім`я Мотрона. Жили вона дуже добре, але почали володарю докучати чи то печеніги, чи то половці. І вирішив він їх провчити. Зібрав велике військо й рушив на своїх неприятелів. Дружину свою залишив він вдома й наказав пильнувати свої землі й берегти своїх підданих. Похід видався вдалим, вороги були розгромлені й володар повертався додому з великою здобиччю. Вже на території своїх володінь він вирішив перевірити пильність Мотрони. Наказав передягтися воїнам у вбрання кочівників й підступати до замку. Мотрона виявилась жінкою пильною й побачивши “ворогів” миттєво напала на них з залогою фортеці. Воїни Мотрони посікли військо володаря, а його самого вбили. Взнавши про свою помилку, Мотрона з горя постриглась в черниці, а землі свої подарувала монастирю, який став називатись Мотронинський.



Трохи сумно, але легенда є легенда. Причому легенда досить повчальна – чоловіки, попереджайте своїх жінок про дату повернення додому заздалегідь! Я не хочу сказати, що в іншому випадку вас позбавлять життя, але принаймні Ви не взнаєте чогось, що Вам знати не потрібно...
Прости, Господи...
Поїхали далі.

Є також версія, що монастир заклала дружина одного з воєвод Ярослава Мудрого, Мирослава - також Мотрона.
Як би там не переказувалось в церковній історії монастиря, але перша письмова згадка про монастир датується 1198 роком. Тоді в Симеонівському літописі, згадується що Переяславський єпископ Павло заклав в Мотронинському монастирі церкву Іоана Предтечі. Хоча й тут, потрібно зазначити, що в тому літописі прямо не вказується, що монастир називався Мотронинський.
Потім церковні хроніки згадують, що орди монголо-татар вщент спалюють й знищують монастир. Довгі роки він стояв пусткою. Потім тут знову з`являються монахи, що “жили без церков в пещерах и келиях пустынных».
Про печери. Зараз в околицях монастиря можна натрапити на досить чисельні печери. Деякі з них вириті зовсім недавно, деякі століття тому, деякі – ще раніше. Існує знову ж таки легенда, що перші монастирські печери рив той самий Антоній, що копав перші печерні монастирі в Києві та Чернігові. За іншою версії перші печери копав преподобний Феодосій. Версій багато, але достовірних підтверджень вони також не мають.
Не мають також підтвердження й ті данні, що відродження монастиря відбувається за часів Великого князя Литовського - Ольгерда.

“Нескорений велет”:
“Із пізнішого опису монастиря дізнаємося, що в 1568 році “монахи начали возобновлять разоренное святилище благословением православного митрополита киевского Ионы Протасовича». У цей час Мотронинський ліс, у якому знаходився і монастир, був частиною володінь Черкаського замку (староства), який тримав “на Тясмени... сторожу польную”, а його бояри користувалися цими багатими угіддями: добували мед, били птицю і звіра, ставили на чисельних річках млини, ловили рибу, орали землю “на полы, где хочеть”. Тому закономірно, що в час такої пожвавленої діяльності розбудовується, поновлюється і монастир. Крім того, після Люблінської унії 1569 року перед православними українцями постало нове завдання – відстоювати свою віру від чужоземних посягань, а Мотронинський монастир якраз завжди і був осередком Православ’я, і тому в час, коли рідній вірі загрожувала небезпека, його роль особливо зростала.”

З цих часів на протязі двох століть монастир був під патронатом українського козацтва. Є свідчення про досить велику кількість гетьманських універсалів, що дарували Мотронинськомі монастирю земельні та лісові угіддя, сіножаті та пасіки, ставки та млини. Церква особливо виділяє з гетьманів українського козацтва славетного Петра Конашевича-Сагайдачного, котрий “незамедлил принять сию древнейшую пустинную обитель под своє покровительство”. Відомі його універсали 1620-1621 років в яких зазначаються границі монастирських землеволодінь.



Але, не тільки високоповажні гетьмани, а й вся козацька старшина вважала за свій обов’язок підтримувати православне чернецтво.
Потрібно зазначити, що в XVII столітті між Ржищевом і Чигирином було п’ятнадцять православних монастирів: Чигиринський, Лебединський, Медведівський, Жаботинський, Мошногірський, Ординський, Виноградський, Корсунський, Богуславський, Трахтемирівський, Лисянський, Маньківський, Ржищевський, Канівський і Мотронинський.

“Нескорений велет”:
“Перше місце серед них посідав, безперечно, Мотронинський монастир: він вирізнявся усіх українських монастирів і стародавністю, і кількістю братії, і своїм чудовим місцем...
На південь від Чигирина місцевість стає горяна; вершини гір з химерними обрисами товпляться зубчастим пасмом до Дніпра, підіймаючись терасами вище й вище, то набігаючи одна на одну, то обриваючись кручами, немов скам`янілі гігантські хвилі. Усі ці гори вкриті були тоді лісами й височили серед темного, безмежного моря лісів. В одному місці, у центрі замкнутого овала, здіймаються конусом гора-особняк, пануючи над усією місцевістю, а на вершині цієї гори спочивав у міцному гнізді Мотронинський монастир. Його золоті хрести було видно за кілька миль, сонячного дня вони виблискували зорями в синяві лісів і, мов рятівний маяк, привертали до себе погляди нещасного під`яремного люду, вселяючи в його замучену душу надію.

Монастирський Свято-Троїцький храм був дерев`яний, з над дашком, що утворював ніби галерею, яка звалася кружганком: п’ять бань його було пофарбовано в синій колір і засіяно срібними зорями. Цей храм був оновлений і оздоблений заходами настоятеля, архімандрита Мельхіседека Значко-Яворського, якого одноголосно обрала братія й затвердив на цій посаді переяславський єпископ Гервасій Линцевський у 1753 році (Переяслав в ті роки був в межах Російської імперії, а Мотронинський монастир знаходився в межах кордонів тодішньої Польщі –Кифоренко С.). Навколо монастиря підіймався високий земляний вал, увінчаний міцним дубовим частоколом; цей укріплений вінець замикався брамою, неначе врослою в земляний насип; а вже над брамою стояли дві гармати (нормально? в монастирі! от, часи були! – Кифоренко С.), а праворуч і ліворуч уся передова лінія укріплена була бруствером і бійницями. Всередині монастирського двору, попід валами, тяглися дугами низенькі дерев`яні келії братства й інші господарські прибудови. За валом, коло підніжжя гори, тулилися, ховаючись то за камінням, то за виступами, халупки й землянки прийшлого люду – і українців, і молдаван, і волохів, які знайшли собі притулок під охороною монастирських стін. З протилежного боку долина глибшала й по ній, звиваючись й ховаючись у кущах папороті й тернику, зміїлась річечка, зливаючись далі з Тясмином. По той бік річечки тяглася скеляста круча, у вигинах якої таїлися входи у глибокі й довгі печери, котрі сягали, як казав дехто, одним рукавом до Чигирина, а другим навіть до батька Дніпра. Подейкували, що з самої вершини гори, з монастирського цвинтаря, ішов підземний хід у ті печери... І справді, не раз під час переслідувань рятувалися в них приречені на смерть жертви.”

За часів Руїни, коли чисельні гетьмани почали кидатись то в обійми Москви, то Варшави, то Стамбулу, Мотронинський монастир переживає важкі часи. Під час турецьких походів на Чигирин у 1672 та особливо в 1677-1678 роках монастир був дуже понищений. Хроніки пишуть, що в ті часи Мотронинський монастир був “сожжен и вконец разорен”.
Але вже в 1685 монастир постає з попелу, він отримує благословення київського митрополита Гедеона на капличку і церкву в своїх вічних печерах.
В 1717 році, за проханням переяславського єпископа Кирила Шумлянського чигиринський староста, князь Ян Каетан Яблуновський, допомагає відбудовувати зруйновану обитель: він звільняє монастир від податей й підтверджує його право на чисельні землеволодіння.
21 червня 1727 року було освячено новозбудовану Троїцьку церкву.

А що далі? А далі були цунамі гайдамацьких повстань на Правобережній Україні. Мотронинський монастир опиняється в самому вирі цих повстань, апогеєм яких стало повстання під назвою “Коліївщина” в 1768 році.

“Нескорений Велет”:
„На початку 1768 р. Річ Посполита уклала з Росією трактат про зрівняння в політичних правах православних з католиками. Проти цього трактату в лютому 1768 р. виступила Барська конфедерація шляхти. Навесні 1768 року в старостві для боротьби з Православ’ям з`являється загін польських конфедератів на чолі з Шеньовським, вчиняючи розправи в селах понад Тясмином, “де з давен найбільше мешкає віруючих греко-православної релігії”, примушуючи населення до унії, “погрожуючи ганебною смертю”. Конфедерати нападали на тих, хто переховувався в лісі, “катували їх, били, грабували, калічили і вбивали”. 5 та 11 травня конфедерати нападали на Мотронинський монастир, проте його ніхто не захищав. Лише 16 травня 1678 року загін Максима Залізняка знищив у Жаботині 40 конфедератів. 16 травня 160 конфедератів вчинили розправу в Мадведівці та селах понад Тясмином. У Холодному Яру запорожець Й.Шелест розпочинає підготовку до повстання, але між 20 та 23 травням 1678 року його було вбито.
...
26 травня 70 запорожців та 3000 польських підданих ввійшли до Мотронинського монастиря на молебень. 27 травня 1768 року гайдамаки розпочали похід проти поляків Правобережною Україною. Вогонь повстання швидко охопив величезний район:
Зайнялася Смілянщина,
Хмара червоніє,
А найперше Медведівка
Небо нагріває.



Горить Сміла, Смілянщина
Кров`ю підпливає,
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси...
Так пише Тарас Шевченко про ті далекі грізні події.
10 червня гайдамаки здобули Умань.”

А далі я раджу прочитати мою сторінку “Черкащина/Умань”, де трохи більше подано інформацію про Коліївщину.

Вимушений визнати, що після придушення гайдамацького руху, деякі його учасники перетворюються на звичайних розбійників. Вони організовують свої ватаги й займаються тривіальним розбоєм та грабежами, не нехтуючи при цьому й грабуванням церковних святинь. В вересні 1678 року, одна з таких ватаг, пардон – банд, напала на Медведівський монастир. Нападали досить часто й на Мотронинський монастир.
Кінець XVII - перша половина XVІІІ століття – то період занепаду не тільки Мотронинського, а й багатьох інших православних монастирів Правобережної України. Монаше життя в ті часи завмирає.
Лише після того, як в Правобережна Україна була включена до складу Російської імперії православне духовенство полегшено зітхнуло. Після 1795 року Мотронинський монастир перейшов у відання Київської єпархії.
В описі монастирської власності 1797 року пишеться:
“земли под монастирем самим и огородом, так же пашеной, сенокосу й лесу, всего удобной 137 десятин 1666 сажень, а неодобной 15 десятин 224 сажени, мельницу одну з ставом, за которым не производится никакого платежа помещику, да особо по описанию показано в пользовании того монастыря три мельницы с ставом же…»
В жовтні 1800 було закладено кам`яну Троїцьку церкву. Але вона була неправильно спроектована й через два роки, майже побудована церква завалюється. ЇЇ було розібрано й повторно збудовано. 17 жовтня 1805 року Троїцьку церкву освятив ігумен Антоній.

В 1845 році в Мотронинському монастирі побував Т.Г.Шевченко й залишив нам акварельне зображення монастиря.

Репродукція взята тут:
http://kobzar.info/kobzar/works/pictures/1845/05/29/788.html

До речі, зверніть увагу на дерево справа. Воно збереглося. Поверніться до другого фото на цій сторінці - під ним зараз влаштована монастирська дзвіниця.

В 1847 році в Мотронинському монастирі перебувало 45 монахів та послушників. Справи його шли добре. Що цікаво, одним із значних джерел доходу монастиря була “чорна археологія”. Як вже згадувалось, в Холодному Яру знаходиться велика кількість скіфських городищ та курганів. От монастир і скуповува у приватних копателів золото, яке ті добували у величезній кількості. Лік тому золоту йшов у сотнях пудів.

В 1889-1900 роках була реконструйована Троїцька церква. Крім головної маківки, були добудованя чотири декоративні “головки”.

В 1911 році монастир стає жіночим.

Після революцій 1917 року та громадянської війни, настає чи не найважчій період в історії Мотронинського монастиря. Його можна порівняти хіба що з часами монголо-татарської навали, періодом Руїни або Гайдамаччини.

В 1920 році в монастирі, як і в часи Коліївщини, була освячена зброя борців за волю - бійців Холодноярської республіки. Монастир дає притулок багатьом повстанцям. Але в той же час він потерпає від чисельних набігів як звичайних бандитів, так і загонів червоноармійців.

В 1922 році монастир жертвує майже мільйон карбованців на допомогу голодуючим, але така благодійність не врятувала Мотронинський монастир. В 1923 році він був закритий.

“Нескорений Велет”:
“Монастирське майно і будівлі брали на баланс місцеві ради, а потім передавали релігійним громадам, якщо такі на місцях створювалися. Черниці Мотронинської обителі у 1923 році створили релігійну громаду в селі Мельники й одержали в орендне володіння Іоанно-Златоустівську та Троїцьку церкви і деякі приміщення колишнього Мотронинського монастиря. Нагляд за громадою, майном і будівлями здійснював адміністративний відділ Медведівського райвиконкому.
...
На початку 1929 року невелика кількість землі, майно й будівлі, що були в користування Мотронинської релігійної громади, було передано новоствореній комуні “Заповіт Леніна” (село Мельники). У колишніх чернечих келіях оселилася сім`я комунарів. Крім того, одна частина монастирського саду здавалася артілі інвалідів, інша - використовувалася для державного виноградного розсадника.
...
Так нова влада розправилася із віковічним Мотронинським монастирем.
...
1929 року ХІІ-й округовий з`їзд Рад Шевченківщини «рішуче поставив перед окрвиконкомом питання про закриття всіх 6-ти монастирів та передачі їх у цілковите використання комунальним та колективним господарствам». У серпні 1929 р. монастирі припинили свою діяльність.»
Справедливості ради, потрібно відзначити, що Черкаський окружний комітет охорони пам`яток старовини, мистецтва й природи, старанням його голови Олександра Александрова зареєстрував Троїцьку церкву монастиря як «пам`ятку республіканського значення».
Під час Другої світової війни німцями була зруйнована дерев`яна церква Іоанна Златоуста. Вона просто була розстріляна фашистськими танками разом з людьми, які там молилися в 1943 році.
Можливо, це та та церква, що зображена на акварелі Шевченка на дальному плані.

Після війни, те що залишилось від монастиря продовжувало руйнуватись. Згадали про нього лише напередодні 200-річчя Коліївщини.

Спеціальна комісія Черкаського облвиконкому:
«В 1968 році виповнюється 200 років повстанню гайдамаків і в колишній Мотронинський монастир і прилеглий до нього Холодний Яр, де святили ножі повстанці, в місця, де бував Т.Шевченко, приїдуть туристи й екскурсанти. Головна церква монастиря також перебуває в аварійному стані і потребує ремонту. Ця споруда не має великої архітектурної цінності, проте



історичні події, пов`язані з Мотронинським монастирем, настільки значні, що цю споруду необхідно відбудувати й організувати в ній виставку...»

В 1968 році була розроблена проектна документація на реставрацію Троїцької церкви. За взірець її зовнішнього вигляду було взято малюнок Т.Шевченка «Мотронин монастир» 1845 року. Планувалось, що після реставрації в ній буде влаштований музей Коліївщини.
Але реставрація до кінця так і не була доведена. В 1973 році була зроблена ще одна спроба реставрації (для створення в її стінах музею партизанської слави, флори і фауни Холодного Яру ), але ця спроба також нічого не дала. Церква продовжувала стояти пусткою.
Але в Холодному Яру було встановлено безліч безликих обелісків. Які за задумом влади мали передати героїчне минуле цієї місцевості.

Лише в 1991 році Мотронинський монастир був повернутий церкві. Силами релігійної громади та черниць цей древній монастир був повернутий до життя й зараз повертає собі славу однієї з найбільш значущих святинь Правобережної України.

Який він зараз, яку має ауру, то краще приїздіть в Холодний Яр самі й складіть власне враження про цей «Нескорений Велет».