Невелике село в Рівненській області. Потрапити туди можна наступним чином. Їдете по трасі Е40 (М06), проїжджаєте Новоград-Волинський, потім минаєте Корець й через кілометрів 20-25 повертаєте з траси право, на Великі Межирічі. Минувши цей райцентр повертаєте вліво й по жахливій дорозі через два кілометри опиняєтесь в Невиркові.

І на останок трохи інформації з книги «Загальна церковна історія» Архієпископа Ігоря Ісіченко про орден домініканців, завдяки яким і був створений в Невиркові місцевий костел:
«Орден створив Домінік де Гусман (близько 1170 – 1221 рр.) для проповідування правдивої віри й боротьби з єресями. Домінік походив з відомого аристократичного роду Гусманів у Кастилії (Іспанія). Розповідають, що мати перед народженням сина мала вві сні видіння: образ собаки зі смолоскипом у пащі. Вогонь із цього смолоскипа запалив ec. Землю. Хрещена мати під час хрещення побачила на чолі дитини світлосяйну зірку. Відтоді на обличчі Домініка назавжди залишилася особлива печатка.
Здобувши богословську освіту, він прийняв свячення близько 1196 р. й служив каноніком в Осмі під опікою єпископа дона Дієго де Асаведо. У 1203 р. Домінік залишив Осму й здійснив разом із єпископом подорож до Данії та Рима. Дорогою Домінік познайомився з проблемою альбігойців і розробив засади їхнього навернення. Передбачалося проповідування Євангеліє в усій його чистоті, як апостоли, - у зреченні світу, убозтві й невпинному русі.
Разом з єпископом Дієго й папськими легатами Домінік 1206 р. почав проповідь у Нарбонні, Тулузі й інших місцях поширення єресі альбігойців. Група мандрівних проповідників, підтримана єпископом Тулузи, зростає до тридцяти чоловік. Після смерті єпископа Дієго 1207 р. проповідників очолив Домінік. Він продовжував навертати альбігойців і під час хрестового походу 1209 – 1213 рр.
У 1214 р. до Домініка приєдналася група однодумців, а 1215 р. перші домініканці складають монаші обіти, в яких особливо наголошується на убозтві й обов`язкові проповідування. Орден прийняв «Устав св.Августина), пристосувавши його до власних потреб. У 1216 р. папа Гонорій ІІІ затвердив устав.
Домінік залишає Тулузу, мандрує до Рима, Парижа, Іспанії. Засновуються монастирі й монаші доми в Римі, Болоньї, Парижі, Сеговії. У 1220 р. в Болонії пройшла перша генеральна капітула ордену. За її дорученням Домінік уклав конституції ордену. Вони були перейняті двома головними ідеями: проповіді Слова Божого й спасіння душі. Спосіб життя монахів сполучав традицію каноніків й мандрівних проповідників. Устав зазначав особливості домініканського ордену: спасіння душ за допомогою проповіді як головна мета, ретельне вивчення священної правди замінює побожне читання й фізичну працю, посилена увага до дотримання мовчанки як засобу, що сприяє навчанню, коротке богослужіння за часословом, дозвіл послаблень, пов`язаних з апостольскою працею, вибір керівників членами спільноти або провінції, щорічна генеральна капітула, обітниця послуху генеральному настоятелеві, суворе дотримування обітниці убозтва кожним членом і всім орденом.
Домінік помер 6 серпня 1221 р. Орден проповідників (Ordo Praedicatorum – OP), названий на його честь «домініканцями», переосмислював свою назву, виводячи її від латинських слів «Domini canes» («пси Господні»).
У підготовці проповідників багато важила освіта. Орден домініканців мав власні школи й посилав найобдарованіших членів у нові університети. Провідний богослов ордену – Фома Аквінський (1225 – 1274 рр.). Він запровадив нову схоластичну методологію в дослідження традиційних джерел. ЇЇ визначає насамперед вчення про примат інтелекту над волею. Щастя людини полягає в діяльності практичного інтелекту, котрий керує людськими вчинками й емоціями.
Домініканцям приписується й поширення практики молитви на вервиці – розарія. У його основу лягла східна традиція читання замість 150 псалмів відповідного числа молитов «Богородице Діво, радуйся». У XIV ст. в картузіянських монастирях читання богородичних молитов за чотками починають із земного життя Спасителя. Одним із зачинателів цієї форми медитативної молитви був Домінік Пруський, ім`я якого ввело в оману деяких пізніших дослідників історії розарія (його плутали із засновником домініканців).
У XV ст. монахи-домініканці з Кельна вибирають з різних версій розарія 15 «тайн», розподіляють їх у три «корони» - радісні, скорбні й славні. У 1481 р. в Ульмі вперше було опубліковано ці 15 тайн, що склали основу католицької молитви на вервиці.»