http://ns-slovo.org.ua/index.html

На території Новгород-Сіверського ще з VI ст. жили племена сіверян, які з кінця ІХ ст. були підкорені київськими князями (похід князя Олега в 882 році).
Вважається, що власне місто Новгород-Сіверський було засноване в кінці Х ст., коли Володимир Хреститель як захист від степних кочівників, зводив низку укріплень навколо Києва. Але тоді новий град на Десні називався просто Новгородом або Новгородкою. Місто під назвою «Новий город» згадується в «Повчанні Володимира Мономаха», коли в 1078-1079 роках під його стінами половецькі загони зазнали поразки. Є версія, що приблизно в ті ж часи був заснований місцевий Спасо-Преображенський монастир, але про нього буде далі.

http://ns-slovo.org.ua/index.html


В 1097 році в Любечі відбувся відомий князівський з’їзд, одне з рішень якого було надати Новгород-Сіверському статусу столиці удільного князівства. Першим володарем цього князівства був Давид Глібович. Потім князював Володимир Глібович (1124-1139), за ним Ізяслав Давидович, Святослав Ольгович, Святослав Всеволодович, Олег Святославович.
Місто на той час було чималеньке. На думку археологів в Новгород–Сіверському в середині ХІІ століття було не менше п’яти мурованих храмів.

В 1179 році (за іншими даними в 1185) в Новгород-Сіверському став княжити герой «Слова о полку Ігоревім» князь Ігор Святославович - чоловік досить войовничий та амбітний і в той же час … безпринципний та жадний.
Народився він чи то в 1150 чи то в 1151 році тут же, в Новгород-Сіверському. У 18 років бере участь в погромі Києва Андрієм Боголюбським – «…місто попалили і пограбували Поділ і гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому. З церков забрали ікони, книги, ризи, дзвони».



Приблизно в той же час Ігор одружується на дочці князя галицького Ярослава Осмомисла Єфросині, яка народила йому п’ятеро синів. До речі, Єфросинія, це та сама Ярославна, ридання якої так романтично будуть описані в «Слові».

http://ns-slovo.org.ua/index.html


Влітку 1171 року Ігор здобуває перемогу над половецькими князями Кончаком та Кобяком. А через десять років в союзі з цими ж Кончаком й Кобяком на боці київського князя Святослава Ігор Святославович зазнає поразки від дружини Рюрика Ростиславовича, який намагався тоді зайняти київський трон. «Ігор же, побачивши, що половці переможені, і вскочивши тоді удвох із Кончаком у човен, утік на Городок до Чернігова».
Взагалі дивні були стосунки в Ігоря з половцями: то він приймає участь в походах на їх землі, то в союзі з ними бореться з іншими руськими князями. А то й взагалі сватає свого сина за доньку Кончака.

В 1183 році, коли київський князь Святослав Всеволодович очолив великий похід південно руських князів в половецький степ, Ігор свою дружину не виставив. Але коли русичі повернулися з великою здобиччю, князя Новгород-Сіверського почала душити велика жаба. Задушити все ж не задушила, але підштовхнула Ігоря до самостійного походу на свого майбутнього родича.
Згідно інформації зі «Слова» похід відбувся в травні 1185 році й почався з затемнення сонця. Закінчився цей похід повним фіаско дружини князя. Першу битву сіверці виграли, пограбували половецький стан і з багатою здобиччю вже зазбиралися додому. Але основні сили половців вдарили навздогін й вщент розбили військо Ігоря. Сам він разом з сином та іншими знатними дружинниками потрапляє до половецького полону. Кончак же у відповідь рушив на руські землі й добряче витоптав володіння Ігоря й декількох інших князівств.
Ось такі діла.

А шо Ігор? Та нічо. Все нормально з ним. Досить швидко повернувся з половецького степу додому й ще півтора десятиріччя князював в Новгород-Сіверському, потім в Чернігові. Знов був союзником Кончака, але інколи все ж робив невеличкі походи у володіння свого свата. В 1194-1196 роках воює з Всеволодом Велике Гніздо за межиріччя Волги та Оки. О апетити були – де Чернігів з Новгород-Сіверським, а де Ока з Волгою?
Ну і хто б міг подумати, що наприкінці свого життя Ігор Святославович запишеться в монахи під ім’ям Феодосія? Помер герой «Слова о полку Ігоревім» в 1202 році.

http://ns-slovo.org.ua/index.html

І ще одне. Син Ігоря, на той час удільний князь путивльський Володимир, повернувся з полону через декілька років після батька. В «полоні» все ж одружився на дочці Кончака і на Сіверщину повернувся з дружиною й малим сином Ізяславом. В чині Новгород-Сіверського князя Ізяслав Володимирович, в 1223 році бере участь в першій битві з монголо-татарами на р.Калка. І був онук Ігоря мабуть людиною дуже фартовою, бо вдалося йому спастися після того побоїща. Потім слід його в історії губиться.

Монголи прийшли на руські землі через 16 років, після битви на Калці й мов смерч змітали все на своєму шляху. Новгород-Сіверський був повністю знищений і на століття в ньому завмирає життя. Місто в ті часи входило до Брянського князівства.
В середині XIV століття Новгород-Сіверський входить до складу Великого князівства Литовського й стає прикордонною територією з Московщиною. За Сіверські землі між цими двома держави тривали постійні суперечки. Не обходилося й без татарських набігів. В решті-решт в 1503 році Новгород-Сіверський відходить до Росії.

Події великої Московської смути торкнулись і Новгород-Сіверського.

«Монастирі та храми землі Сіверської» В.Віроцький, А.Карнабіда, В.Киркевич:
«Новгород-Сіверський відіграв велику роль у боротьбі загадкової особи, прозваної Лжедмитрієм І, за владу в Москві. Традиційно його називають самозванцем, але те, певна річ, невірно, бо царевичем Дмитрієв його об’явили інші і, напевно, прищепили впевненість у тому і йому. За переказами, у лютому 1602 р., тікаючи з Москви до Польщі, він зупинявся в новгород-сіверському Спаському монастирі і залишив ігумену записку, де стверджував, що він і є сином Івана Грозного – Дмитрієм, який врятувався від убивць. Через два з половиною роки Дмитрій із військом перейшов кордон між польською Київщиною і російською Сіверщиною. Вже через десять днів (26 жовтня) Чернігів хлібом-сіллю та дзвоном зустрічав військо Дмитрія. Там до нього приєднались триста російських стрільців. Із Чернігова він пішов на Новгород-Сіверський, але тут його спіткала невдача: воєвода Петро Басманов так організував оборону міста-фортеці, що Дмитрій нічого не зміг зробити. Зазнавши поразки він попрямував до Путивляю»

Суперечка Москви й Речі Посполитої за Сіверщину завершилась підписанням в 1618 році Деулінського перемир’я, за яким Новгород-Сіверський відійшов до Польщі. Потрібно відзначити, що місту це пішло на користь, в 1620 році Новгород-Сіверський отримує магдебурдію. Місто стає повітовим центром Чернігівського воєводства. Правда на Сіверщину хлинули католицькі ордени. В самому Новгород-Сіверському відкривається декілька католицькі монастирів, починає діяти єзуїтський колегіум.

Панування Польщі на Сіверщині припинилось за Хмельницького. Новгород-Сіверський стає сотенним містечком і входить з 1649 року до складу Ніжинського полку, а з 1663 – до Стародубського.
Крім того в місті деякий час був центр Чернігівської єпархії. За ініціативи чернігівського архієпископа Лазара Барановича в місті була відкрита друкарня та заснована духовна семінарія.
Резиденція Л.Барановича була розміщена на території Спасо-Преображенського монастиря. Сам монастир сьогодні є візиткою Новгород-Сіверського, тому про нього треба обов’язково згадати. Доцільно буде, я думаю, дати інформацію з вже згадуваних «Монастирів та храмів землі Сіверської»:
«Десь в кінці ХІ ст. за 3км від давньоруського міста Новгорода-Сіверського засновано монастир, що став одним із найбільших на Сіверщині і тепер належить до найдревніших. Спочатку монастирські будівлі були дерев’яні, а в кінці ХІІ ст. споруджено мурований собор, освячений в ім’я Преображення Спасителя.
…
Відомо, що «монастир новгородський з усіма маєтностями, які монастирю належали і … які по єзуїтах та домініканках позоставались» універсалом від 29 серпня 1657 р. гетьман І.О.Виговський надав архієпископу Лазарю Барановичу, який тоді прийняв Чернігівську єпархію.
…
Після того як резиденцію перевели з Новгород-Сіверського до Чернігова, будівництво в монастирі проводив настоятель Михайло Лежайський. Напевно, тоді давньоруський Спаський собор перебудували – відповідно до тогочасного художнього стилю його одягнули в шати українського бароко. … Крім реконструкції собору в другій половині XVII ст. та на початку XVIІI ст. в монастирі велось велике муроване будівництво: споруджено нові захисні оборонні мури з баштами, покої настоятеля,



будинок бурси. Імовірно, що в цей період побудовано палатний корпус із трапезною залою та Петропавлівською церквою, хоча деякі дослідники вважають, що цю церкву закладено ще за князівських часів. Склався величний монастирський ансамбль, що набув барокового характеру.
У 1791 р. по відношенню до цого прекрасного ансамблю, так і до культури й мистецтва вчинено жахливе варварство – розібрано давньоруський Спасо-Преображенський собор, який витримав майже п’ятсот років. Гірко усвідомлювати, що той храм безповоротно втрачено не в часи монгольської навали і наступних лихоліть, в XVІII ст., які не розумілись на історії архітектури і вважали всі попередні стилі варварськими, а в нашому ХХ ст. давньоруські храми нищили, щоб так само звільнити місце для нових споруд, а то і просто в безвірницькому засліпленні.
Проте Спасо-Преображенський собор являє собою один із найкращих в Україні зразків архітектури доби класицизму. Великий масивний об’єм храму, що в плані має розміри 28х28 м і таку саму висоту до зеніту купола, вражає величчю та монументальністю серед оточуючих його невисоких будівель.

http://ns-slovo.org.ua/index.html


Спасо-Преображенський собор збудований протягом 1791-1806 рр. за проектом відомого представника архітектури класицизму Джакомо Кваренгі (1744-1817 рр.). Він народився в Італії, набув там фаху архітектора та розробив декілька проектів, а з 1780 р. працював у Російській імперії на запрошення уряду. В Санки-Петербурзі ним створено видатні споруди, які й сьогодні визначають образ Північної Пальміри. Це будинок Академії наук, Смольний інститут, Ермітажний театр, палац Юсупова, Асигнаційний банк, перед яким у 1967 р. встановлено пам’ятник зодчому, та ін. Багато він працював для замовників із провінції – в Україні за його проектами крім цього храму споруджено ще Успенський собор в Кременчуку, палац і собор у Стольному Менського району, палац Завадських в Ляличах на Сіверщині (тепер це село на території Росії) та ін.
…
Точно не відомо, чи приїздив Дж.Кваренгі до Новгород-Сіверського. Усіма роботами щодо спорудження собору керував архітектор Антон Карташевський, який багато працював у Чернігові. Використовуючи вироблені сторіччями канони архітектури, Дж.Кваренгі розробив проекти багатьох будівель, але під час проектування Спасо-Преображенського собору для Новгород-Сіверського не врахував реалій міста: гори в цій місцевості складаються з лесів, та ще й зсуваються до Десни. Унаслідок осідання підмурків стіни та склепіння собору розтріскалися, і менше ніж через п''ятнадцять років після завершення будівництва він виявився в катастрофічному стані, його конструкції вимагали термінового підсилення.
У 1817-1821 рр. з метою підсилення конструкцій собору до стін прибудували своєрідні контрфорси – пілястри, а всередині храму під попружними арками, на яких височить центральний барабан із півсферичним куполом, за проектом А.Карташевського досить кваліфіковано встановили шістнадцять спарених іонічних колон.
…
Коли під час досліджень 1981-1983 рр. в західній частині собору виявили досить добре збережені муровані абсиди й підлоги з полив’яних керамічних плит від будівлі ХІІ ст.., у храмі зробили спеціальний розкоп і оглядовий міст-перехід для відвідувачів собору як музею. В північній наві зберігся склеп із похованням Олексія Розумовського – сина… Кирила Розумовського.
…
Імовірно, зараз серед існуючих споруд найстарішою є башта-дзвіниця.

http://ns-slovo.org.ua/index.html


Дослідження 1980-1990 рр. показали, що башта побудована раніше, ніж прилеглі до неї оборонні мури. Характер мурування дає можливість датувати її спорудження кінцем XVI – початком XVIІ ст.. Від того часу збереглися підмурки та нижня частина стін. Напевно, інше було зруйноване вибухом під час захоплення монастиря польським військом у 1605 р. Відбудовані на початку XVII ст. муровані конструкції башти без значних змін дійшли до нашого часу.
…
На початку ХІХ ст. монастир остаточно втратив оборонне значення. Тоді рів перед в’їзною баштою засипали, а наметове завершення з бойовою галереєю замінили бараковою складного малюнку банею зі шпилем (1830 р.), що надало їй вигляду мирної монастирською споруди.

http://ns-slovo.org.ua/index.html

Ще однією дуже давньою спорудою монастиря є палатний корпус із церквою в ім’я апостолів Петра і Павла. Будівництво цієї одноповерхової споруди розпочалось наприкінці XVI ст.., а в XVII ст. зроблено добудови та перебудови. У палатному корпусі розміщені палати – келії ченців – та трапезна зала із церквою.
…
У другій половині XVI ст. на території монастиря споруджено ще один мурований корпус – двоповерховий будинок ігумена. У XVІI ст. до нього прибудовано корпус «на погребах» - цегляних підземних спорудах, влаштованих на глибині понад 5 м, які складаються із зали, невеликих комірок і приходу – галереї, що йде в бік річки. Структуру і призначення цих споруд до кінця не з’ясовано, оскільки тепер вони заповнені піском. У кінці XVІІI ст. до будинку ігумена прибудовано одно банну Іллінську церкву з плоским горищним перекриттям по балках. У ХІХ ст. зроблено ще прибудови, унаслідок чого утворилась велика споруда складої структури. У 1943 р. вона згоріла, а після війни її кардинально переробили.
…
У 1657-1667 рр. у східній частині монастирської території споруджено будинок бурси для учнів Слов’яно-латинської школи, заснованої тут для підготовки освіченого духовенства. У 1689 р. школу переведено до Чернігова і в 1700 р. перетворено в колегіум, де учні отримували знання на європейському рівні, знайомились із здобутками західної теології. Це був другий після Києво-Могилянської колегії вищий навчальний заклад Наддніпровської України.
Бурса Спасо-Преображенського монастиря – дуже рідкісний зразок будівлі учбового закладу часів українського відродження. Планувальне рішення досить просте – чотири великих і два менших приміщення для навчання виходять на галерею, влаштовану по всій довжині будинку. Таке планування в Україні в XVII-XVIII ст. дуже полюбляли й використовували в житлових будинках – спочатку дерев’яних, а потім мурованих. Такі келії Печерської лаври та Софійського монастиря в Києві.

http://ns-slovo.org.ua/index.html

У монастирському ансамблі заслуговують на увагу ще стіни та башти, споруджені наприкінці XVII ст. Пізніше, коли оборонні функції монастиря були втрачені, верхню частину стін та завершення башт із наметовими верхами та бойовими галереями розібрали й замінили на декоративний атік та шоломовидні бані. Це зовсім змінило вигляд ансамблю на мирний та спокійний, яким, напевно, і повинен бути монастир. Зараз існують чотири наріжні башти, які після реставрації мають мальовничий вигляд. П’ята (кругла) башта, зруйнована у війну, чекає на відновлення.
У 1929 р. на території монастиря організовано Новгород-сіверський історико-культурний заповідник. Під час окупації міста німецькими військами монастир дуже постраждав, тоді на його території був влаштований табір військовополонених, де загинуло 19,3 тис. чоловік.

http://ns-slovo.org.ua/index.html

Будівлі монастиря зазнали тяжких руйнувань і під час наступу радянських військ у 1943 р., деякі споруди були знищені. У повоєнні роки проводилась довготривала реставрація, яку не завершено до теперішнього часу.
З 1979 р. монастирський комплекс входить до складу Новгород-сіверського філіалу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.»

Тепер повертаємось доісторії Новгород-Сіверського.
Після ліквідації царським урядом полкового устрою на Україні (1781 р.), Новгород-Сіверський півтора десятиріччя був центром однойменного намісництва. Про цей період в історії міста нагадує зараз Тріумфальна арка зведена в Новгород-Сіверському в1786-1787 роках до приїзду Катерини ІІ. Й досі на ній збереглися губернські герби Російської імперії.

http://ns-slovo.org.ua/index.html

Але коли Новгород-Сіверський був введений до складу Чернігівської губернії, місто повільно та неухильно перетворюється на звичайне провінційне містечко. З 1796 року це повітовий центр Малоросійської, а з 1802 року – Чернігівської губернії.

http://ns-slovo.org.ua/index.html

Мало що змінилось і в ХХ столітті, місто залишалось тихим периферійним райцентром. До того ж, за радянської влади було безповоротно знищено сім Новгород-сіверських храмів. Хіба що з кінця минулого століття проводяться скромні потуги перетворити Новгород-Сіверський на популярний туристичний бренд. В принципі це цілком реально. Лише, Спасо-Преображенський монастир чого вартий. Ну а природа там взагалі неперевершена, а краєвиди просто запаморочливі.