Потрапив я туди майже випадково. На зелені свята 2005 року після відвідин Хустського, Виноградівського та Королевського замків, жінка почала жалітись що їй вже набридли „ці руїни”. В машині був невеликий рекламний буклетик про Закарпаття, в якому знайшовся розділ про дерев’яні храми Закарпатської області. Виявилось, що зовсім поруч з Королево (8 кілометрів) розташоване село Новоселиця з унікальною дерев’яною церквою ХVII століття в якій збереглися не менш унікальні розписи того ж віку. Поїхали і не пожалкували.
День сунувся до завершення, були вже трохи втомлені. Але коли ще на в’їзді в Новоселицю побачили високий готичний шпиль церкви, настрій почав підніматися. Коли ж під’їхали до самого храму, то вже точно розуміли, що приїхали ми сюди не даремно. Церква була огороджена абсолютно не типовою для цієї місцевості огорожею (її влаштували під час реставрації на початку 1980-их років).

>Поки ми дерлися на ту огорожу щоб зазнімкувати церкву в повний зріст, звідкись з’явився хлопчак і поцікавився чи не хочемо ми потрапити всередину.
- Ну так, йоп-тить! Звичайно ж, хочемо!
Хлопець провів мене по вулиці метрів 300 до будинку, що розташований поруч з новою сільською мурованою церквою і отримав свої дві гривні. В дворі моторна жіночка, довідавшись що ми цікавимось церквою, трохи побідкалась, що її дочка зараз в Королево (як потім з’ясувалось саме вона виконує функції директора місцевого краєзнавчого музею та опікуна церкви), сама погодилась показати нам церкву. Через деякий час Ірина Іванівна Ванош разом з чоловіком вже відкривали перед нами двері Успенської церкви в Новоселиці.
Розповідь її про Новоселицю та церкву виявилась дуже цікавою.
Село досить старе. Перша письмова згадка про Новоселицю за „Історією міст та сіл Закарпатської області” відноситься до 1619 року. Село суто українське й було заселене українцями з давніх давен.



Місцева Успенська церква була зведена на початку XVІІ століття. Хоча й має церква деякі готичні риси, але завжди була православною. Під час останньої реставрації була виявлена над одвірком дата 1611 рік. Солідний вік, але є сміливі припущення, що ця дата з’явилась не під час побудови церкви, а під час одного з ремонтів. І церква можливо має ще солідніший вік. Є правда ще один напис, в бабинці. Він говорить, що церкву побудував в 1669 році такий собі Качалович. В самій церкві на красивих дерев’яних планшетах, де розміщена інформація про новоселицьку церкву вказана дата її побудови – 30 роки XVІІ століття. Як бачимо з віком цієї церкви повна невизначеність, тому декларуємо її вік, як початок XVІІ століття. (В державному реєстрі національного культурного надбання українського народу просто вказується: вік – 17 століття.)
На тих же планшетах всередині церкви можна прочитати, що:
„За своїм типом вона належить до дерев’яних церков Потисся, з високим шпилястим завершенням.

Церква зберегла багато архаїчних рис побудови плану - маленькі вікна і низькі вхідні двері (127 см), наріжні врубки, виконані у канюк з прямим потайним зубом, характерним ще для XV - XVІ століть, глуха стіна між бабинцем та навою, що має дверний проріз лише 136 см. заввишки...
Церква побудована з величезних дубових брусів, крита лемехом.
(При побудові церкви зовсім не використовувались цвяхи, лише при останніх реставраційних роботах їх стали використовувати – Кифоренко С.)
Поруч з церквою з південно-західного боку стоїть дзвіниця. Це невисока, квадратна в плані споруда. Нижні горизонтальні дубові вінця захищені піддашшям. Каркас верхнього ярусу вкрито вертикальною шалівкою, в якій зроблено кривобокі отвори – голосники. Дзвіниця накрита наметовим дахом. Дзвіниця, як і церква, має багато архаїчних рис”.

Можна ще багато цитувати інформації про архітектурні особливості Успенської церкви, але я краще опишу те, що мене найбільше вразило. А вразив мене розпис, а точніше - стінопис.

Виявлений він був при черговій реставрації в ХХ столітті. Коли зняли старі церковні сюжети намальовані на папері з нави та центрального склепіння, під ними виявились розписи вік яких, на думку фахівців, 300-350 років!
Подивитись є на що.
Цікавий сюжет про страшний суд, де зображені занадто жадні мірошники з жорновами на шиях, та жінки що робили за життя аборти – їх груди ссуть змії. Є там і інші жахи, через які пройдуть грішники. Досить сильне враження вони справляють, скажу я Вам.
Зате в раю все добре. Там серед святих, зображена родина якогось Юри Петришина, жителя Новоселиці, який пожертвував багато грошей на розпис і ремонт церкви. От і замалював його древній майстер серед праведників.

Є там також сюжети з „Розп’яття” та „Моління”. Є зображення пророків. Є звичайно і зображення Христа. Взагалі фахівці відносять цей розпис до галицької та народної шкіл стінопису.

Знову цитата з планшетів Успенської церкви:
„Простота та виразність образотворчої мови новоселицького живопису, вірність традиціям давньоруського фрескового живопису, що проявилась в любові до контурної лінії, створили єдиний ансамбль, не дивлячись на те, що у церкві працювали різні майстри і в різні часи.
Стінопис виконано на дубових брусах. Стики брусів закладені папером або дерев’яними плішками. На стіну наносився тонкий клеєкрейдяний грунт і вже по ньому малювали фарбами, що готувались з пігментів мінерального походження і затворялись на тваринному клею.
Новоселецька церква та її живопис, як і ще кілька дерев’яних пам’яток Закарпаття, що зберегли стінопис, належать до найстаріших і відомих шедеврів народного мистецтва XV-XVIII ст . ...”.
На початку ХIХ ст. був встановлений новий іконостас в стилі рококо. Його можна побачити також.
Церква використовувалась за призначенням до 20-их років ХХ століття, поки не була зведена нова, яка й функціонує зараз.

Успенська церква та стінопис в 1979-1982 роках реставрувались львівськими майстрами. З того часу серйозних робіт не проводилось. Причина тривіальна – немає коштів. Дах вже протікає в декількох місцях, унікальний стінопис вже значно пошкоджений. Між іншим, старий дах протримався декілька століть...




Ще Ірина Іванівна показала нам місцевий краєзнавчий музей де зібраний місцевий антикваріат. Це в основному старі предмети побуту, знаряддя праці, одежа... . Є декілька старих фотографій.

Одну з кімнат музею місцева влада передала поштовому відділенню. Оригінальне сусідство.
З історії села відомо не багато. Хоча чому не багато? Історія Новоселиці повністю автентична історії Мараморощини. Кому цікаво, нехай почитає розумні книжки.
А місцеві жителі розповідали, що під час другої світової війни в Німеччину було відправлено більше ста євреїв, повернулось - менше десяти.
Ще місцеві хлопчаки говорили, що в навколишніх лісах багато грибів. Недавно хтось знайшов білий гриб вагою 5 кілограм. Ого!
І останнє. Якщо захочете відвідати Новоселицю, то пам’ятайте що в Закарпатті села з такою назвою є в чотирьох районах. Наша Новоселиця знаходиться в Виноградівському районі.