Перша згадка про Панівці відноситься до середини XV століття. Часи були неспокійні й більш менш пристойне селище тої епохи на Поділлі, краї занадто небезпечному, повинно було мати оборонну споруду. Ну, а розташування Паніців гріх було б не використати для зведення на крутому березі річки міцної фортеці.
Дуже схоже, що спочатку на мисі над Смотричем була зведена дерев`яно-земляна фортеця, яку в другій половині XVІ століття кам`янецький староста Ян Потоцький перебудував на муровану чотирикутну твердиню з баштами, що була оточена глибокими ровами. До північного муру був добудований двоповерховий палац власників селища.

Так і були б Панівці ординарним укріпленим містечком Речі Посполитої, якби Ян Потоцький не захопився ідеями протестантизму. Він дав притулок в своєму замку кальвіністам, які відкривають в Панівцях, в 1590 році, школу-академію ( ректор Панкратій Бальцер ) й будують кірху.
Тепер невеликий відступ з екскурсом в релігію. А точніше, в одну з течій протестантизму - кальвінізм.
Ось що пише в «Загальній церковній історії» Архієпископ Ігор Ісіченко:
«...У Швейцарії, у Цюриху, Ульрих Цвіглі (1484 – 1531 рр.) виступив з радикальним ученням, вимагаючи реформи Церкви. У 1522 р. Цвіглі зі своїми прихильниками вийшов з під влади місцевого єпископа. У Церкві запроваджувався демократичний устрій, допускалося індивідуальне тлумачення Святого Письма. З таїнств зберігалися хрещення й причастя, але вони тлумачилися як суто символічні обряди.
У 1535 р. Жан Кальвін (1509 – 1564 рр.) стає протестантом і залишає рідну Францію; 1536 р. він видав «Настанову в християнській вірі», де проголосив основи свого вчення, зокрема про визначення наперед людської долі. За Кальвіном, усі люди поділяються на обраних і засуджених. Перші від народження призначені Богом до небесного блаженства, другі – до вічних мук. Ані дії людини, ні її віра не можуть змінити долю. Успіх у справах, зокрема й комерційних, сприймається як імовірна ознака обраності.



Кальвін оселився в Швейцарії, в Женеві. У 1549 р. до його послідовників приєдналися послідовники Цвіглі. У Женеві встановлюється майже теократична диктатура. За релігійним і діловим життям городян встановлюється тотальне стеження. Забороняються танці, театр та інші світські розваги. За голосний сміх накладається штраф. Протягом 1542 – 1546 рр. 58 чол. Страчено, 76 відправлено на заслання. У 1553 р. спалено іспанського науковця Мігеля Сервета за звинуваченням у єресі.
Кальвін скасовує єпископат, запроваджує виборність духівництва (пасторів) і церковного керівництва (пресвітерів). Громада керувалася консисторією з пресвітерів, пастора й дияконів. Кілька громад утворюють асоціяцію на чолі з пресвітерією, що складається з пасторів і пресвітерів з кожної громади. Над асоціяціями стоять провінційні та національні синоди на чолі з суперінтендантами.
Богослужіння зведене до проповідей, спільної молитви та співу псалмів. Відкидається сакраментальний зміст хрещення й причастя. Присутність Тіла й Крові Христової в хлібі й вині приймається тільки в духовному сенсі.
Кальвінізм поширився в Швейцарії, Франції (гугеноти), Голландії, Шотландії, Англії (пуритани), Угорщині, Чехії. Серед кальвіністів розрізняють реформаторів, пресвітерян і конгрегаціоналістів. Останні відрізняються повною незалежністю громад (конгрегацій).»

Потрібно сказати, що традиційна католицька церква вчасно збагнула, що ідеям протестантизму потрібно щось протипоставити. Після Тридентського собору (1545 – 1563 рр.) були проведені деякі реформи й католики перейшли в наступ на протестантів. Частина послідовників кальвінізму почали шукати притулок на периферії християнсько-католицького світу, а Поділля якраз і було в той час таким відносно спокійним і в міру віддаленим від Риму місцем.
В Панівцях послідовники Жана Кальвіна розгорнули бурну діяльність й навіть влаштували друкарню, якою керував Лаврентій Малахович (Малахвійович). Друкарня на протязі 1608 – 1611 років досить активно друкувала антипапські твори в перемішку з віршованими творами до різних ювілеїв своїх покровителів. В неті можна знайти цікаву статтю краєзнавця Євгена Назаренко про один з таких творів - «Епіталаму на честь Іоанна Поляновія і Анни Старицької», що була надрукована саме в панівецькій друкарні. Адреса сторінки тут:
http://podil.com/history/history26.htm
Авторами антипапських творів були Я.Зигровіус, Я.Хацимовський та П.Гільовський. Відомо сім їх трудів, що вийшли друком в Панівцях. Зараз вони являються великою бібліографічною рідкістю.

В 1611 році приходить кінець дисидентській діяльності кальвіністів в Панівцях. Під час московського походу помирає Ян Потоцький і селище переходить до його нащадків – затятих католиків. Вони швиденько організовують кам`янецьких єзуїтів, які оперативно виганяють єретиків й привласнюють їх майно. Друкарня була закрита, а вцілілі книги урочисто спалюють в Кам`янці-Подільському.

Після війн релігійних, Панівці опиняються у вирі справжніх війн.
Історія Поділля XVII століття, була насичена татарсько-турецькими набігами та козацькими повстаннями, які не оминали й Панівці.
1621 рік - витримується осада турків Османа ІІ;
1633 рік - витримується осада турків Абази-паші;
1651 рік - завдяки зраді поляка Тржилатовського Панівці захоплюють козаки Филона Джеджалія. Замість обіцяного чина полковника, зрадник отримав від козаків петлю на шию...




У вирі цих подій, а особливо в 1651-1652 роках, фортеця сильно пошкоджується. У власників коштів на її відбудову бракувало. А тут ще й турецька окупація Поділля у 1672 – 1699 роках, яка також не сприяла відновленню багатьох укріплень краю.
Замок дещо ожив за років барської конфедерації, в 1768 - 1770 роках. Але й тоді серйозних робіт по його відновленню не проводилось. В подальшому він продовжував все більше й більше руйнуватись.

Про залишки замку в Панівцях докладно написано в 4-томному довіднику «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» під редакцією Жарикова. Ось невеличка цитата:
«В настоящее время от замка сохранились северо-западная и юго-западная угловые башни и две оборонительные стены — северная и южная с надвратной башней. Северо-западная башня в плане представляет неправильный четырехугольник шириной 13,8 м. Длина большей стороны 18,8, меньшей 17,3 м. Стены сложены из камня, их толщина в уровне второго яруса 1,45 м. Восточная стена башни включает угловой участок западной стены древнего укрепления длиной 5 м. Бойницы второго яруса перекрыты каменными перемычками трехцентрового очертания, световой проем прямоугольный шириной 30—40, высотой до 60 см. На юго-западной башне сохранились ренессансные белокаменные фриз и карниз.
Северная оборонительная стена общей протяженностью 54 м сохранилась на высоту древних полутора ярусов. Южная оборонительная стена общей протяженностью 61 м вместе с надвратнои башней сохранилась на участке длиной 25 м. Двухъярусная надвратная башня поставлена по оси южной оборонительной стены замка заподлицо с ее напольной стороной. В плане она представляет квадрат со стороной 9,9 м. Толщина каменных стен 1,2 м. Арочный проезд шириной 3,6 м на северном и южном фасадах заложен. Помещение первого яруса перекрыто коробовым сводом. На втором ярусе перекрытия плоские. Два оконных проема устроены на месте бойниц.»

В кінці XVIII – на початку XIX століття поміщик Старжинський на території замку розбив сад й побудував палац, який також не зберігся до наших днів. У вже згаданому чотиритомнику він описується так:
«Поставлен при северной оборонительной стене. В плане представляет прямоугольник длиной 54 и шириной 16 м. В его средней части выступает трехгранный ризалит, который, отвечая осевой композиции плана, образует по двум нижним ярусам восьмигранные залы. По обеим их сторонам размещены помещения: в западной части дворца — три больших, в



восточной — шесть. Перекрытия в первом этаже — каменные коробовые своды с распалубками, во втором — плоские по балкам. В северной стене первого этажа сохранились бойницы, которые со стороны интерьера заложены и образуют ниши. Оконные проемы с перемычками трехцентрового очертания. Толщина каменных стен 1,45—1,9 м. Фрагменты фасадных стен дворца сохранили штукатурный декор рубежа XVIII—XIX вв.— пилястры и русты.»

Зараз палац має такий вигляд:

Ну і якщо вже пішли цитати з 4-томника, то ось ще й опис споруди колегіума. Хочь і зі значними перебудовами, вона дожила до наших часів:
«Его общая протяженность, включая башню, составляет 61 м. В конце 60-х годов XX в. западный корпус был полностью перестроен. Восточный корпус длиной 25 и шириной 7,7 м на торце скошен под углом 45° и сохранил раннюю планировочную структуру. Поперечные стены делят его на 5 помещений: в центре — сени со входом, по бокам — большие широкие комнаты, за ними — вспомогательные с лестницами на второй этаж. Стены каменные, толщиной 1,2 м. Перекрытия в подвале и первом этаже — коробовые своды с распалубками, во втором — по балкам. Все оконные и дверные проемы с архитравными перемычками. На северном фасаде они находятся в местах, где располагались бойницы. Крыша трехскатная с железным покрытием, над надвратной башней — шатровая с готовым покрытием.»

В радянські часи тут був влаштований сільський будинок культури, який номінально й зараз присутній в цій споруді на ряду з іншими сільськими структурами. На тильній стороні споруди, як не дивно, зберігся герб Потоцьких.

Що ще. В 1907 році протестантську кірху накрили костелом. Але фотографій я не маю.
...
Написав і згадую... Фотографії?... А де взагалі той костел?... Щось не пам`ятаю...
...
Не пам`ятаю також і мурований водяний млин на смотричі, відомості про який я зустрічав в Інтернеті.

На початку ХХ століття через Панівці планувалось прокласти залізницю, яка з`єднала б Росію з Австро-Угорщиною. Через Смотрич навіть почали зводити залізничний міст. Але грянула Перша світова війна й про колишні плани глобалізації Європи зараз нагадують лише височенні опори.

Зараз Панівці за адміністративним поділом України входять до Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. За переписом 1998 року село має 408 дворів й населення 1106 чоловік.

І остання значна подія в історії Панівців.

В 2005 році в Панівцях провели зустріч і ночували, поруч з недобудованим мостом, участники всеукраїнського історико-краєзнавчого збіговиська. Я мав честь бути там присутнім...