Музей був заснований в 1980 році, а в 1983 Міністерство культури України присвоїло йому статус “Народного музею”. Навряд чи це принесло йому якісь дивіденди або додаткове фінансування, але незважаючи на всі економічні трудності впродовж 25 років музей постійно поповнює свої експонати. Зовсім недавно там навіть відкрили експозицію “Свободу не спинити”. Вгадайте, чому вона присвячена?

Тепер трохи про музей.
Типовий скансен.
Є вітряк кінця ХІХ століття, що перевезений з села Четвертня (Маневицький район, Волинської області). В березні 1989 року він був відреставрований. На табличці, що встановлена коло вітряка написано, що він відноситься до так званого козлового (стовпового) типу. Висота – 13 метрів, розмах лопастей – 18,5 метрів, продуктивність помолу – 200 кг/год.

Є кузня. Перевезена в червні 1990 році з села Гута Лісівська все того ж Маневицького району Волинської області. (аба на! Word виправив ту Гуту на Бісівську ... ???)
Табличка розказує, що господарем був коваль Іван Несторович Чеба, що кузня з горном, міхами, ковадлом та іншим ковальським знаряддям. Виявляється що кузня та курна, тобто без комина.

Є декілька типових волинських садиб. Дві з них перевезені з сіл Березовичі (Володим-Волинський р-н) і Комарово (Старовижівський р-н). Навколо садиб створенні селянські двори з клунями, хлівами, криницями й тинами. Садиби утворюють вуличку маленького волинського села. Нічого так вуличка вийшла. Песик її невеличкий охороняє навіть. І звідки добермани на Волині взялись?

І звичайно ж в кожному селі має бути церква. Тут правда не зовсім церква. В скансені зведена дерев’яна капличка, за кресленнями каплиці в селі Жадень (Рівненська обл.). Освячена на честь Вознесіння Господнього.

Взагалі потрібно зазначити, що місце для музею вибране дуже вдале: красивий ландшафт, березовий гай, мальовниче озеро. Якщо додати до цих чинників цікаву компанію й чудову погоду (а саме це було в нас вересневого дня 2005 року) то відвідини Рокинів запам’ятається Вам надовго.