Територію Словаччини з V ст. до н.е. заселяли фракійці. Їм на зміну у ІІІ ст. до н.е. прийшли кельти. Слов`яни з`являються тут у ІІІ – IV століттях. В ІХ – Х століттях ті слов`янські племена входять до складу Великоморавської держави.
В ІХ ст. в Східній Європі активно піарили(PR) апостоли Кирило та Мефодій. Ці гіперактивні просвітителі швидко охрестили словаків. Справа в тому, що Великоморавська імперія знаходилась між могутньою Фракійською державою та Візантією. Бажаючи уникнути фракійського впливу правителі Великої Моравії Мойомир І, а потім Ростислав шукали зближення з Візантією. Наслідком цієї політики стало впровадження глаголиці в письмі та християнства в релігії. Але в кінці ІХ століття Моравська держава все ж підпадає під вплив католицтва. Її церква підпорядковується Риму.
В Х столітті приходять мад`яри. До 1018 року практично вся територія Словаччини була завойована і ввійшла до складу Угорського королівства. Але вже в ХІІІ столітті в королівстві настає період феодальної роздробленості й хаосу. В наслідок цього, при монголо-татарському нашестю, словацькі землі були розорені й спустошені.
Спустошені землі стали активно заселятися переселенцями з німецьких земель. З кінця ХІІІ століття стали бурхливо розвиваються міста Словаччини – Братіслава, Кошіце, Левоча, Трнава, Крамниця та інші. Відбувається піднесення торгівлі та ремісництва.
XV століття було відзначене експансією Туреччини в південно-східній Європі. В 1526 році під Мохачем турки розгромили угорсько-словацьке військо. Угорщина була розшматована. Центральна частина її підпадає під владу османів, Трансільванія під владу місцевих князів. Так звана Королівська Угорщина, до складу якої входила Словаччина, переходить під владу Габсбургів. Столиця Угорського королівства була перенесена з Буди до Братіслави. Братіслава залишається столицею імперії Габсбургів до повного вигнання турок з Угорщини в кінці XVII століття. За Карловицьким конгресом 1698-99 імператор Рудольф II приєднав до своїх володінь і ту частину Словаччини, що належала Османській імперії.

У XVIII ст. у зв''язку з проникненням ідей Просвітництва у Словаччині спостерігалося деяке пожвавлення в культурній сфері. Вперше була визначена етнічна територія словаків, що мало важливе значення для наступного розвитку національного руху. Реформи, які проводили Марія-Тереза і Йосиф II, сприяли розвитку економіки на словацьких землях. У 1767 імператриця Марія-Тереза видала Земельний акт, який регламентував відносини селян з поміщиками, а Йосиф II у 1785 взагалі відмінив кріпосництво. Реформи кінця XVIII ст. торкнулися й інших сторін суспільного життя. У 1777 році була запроваджена єдина система освіти; утворені нові єпископства - Спішське, Банськобистрицьке, Рожнявське; вперше в обігу появилися паперові гроші (словацькою мовою напис на них був зроблений у 1849).
В 1836 році угорській мові був наданий статус офіційної мови на території Словаччини. Словацький народ різко негативно віднісся до цього. Пожвавився національно-визвольний рух. Особливо широкого розмаху він набув під впливом революції 1848 року в Австрійській імперії. У травні 1848 були прийняті “Вимоги словацького народу” - програмний документ, у якому викладені національні, політичні й культурні вимоги словаків. Під час революційних подій 1848 року словаки вперше виступили зі своїм національним прапором. Але революція була придушена.
Після перетворення у 1867 році Австрійської імперії в Австро-Угорщину, Словаччина залишилась у складі Угорщини. У 1868 році угорський сейм прийняв закон, що проголошував політичну неподільність Угорщини. Угорці взялися впроваджувати політику асиміляції й мадяризації словацького населення. Були закриті словацькі навчальні заклади та установи. Але в той же час почали з`являтися й перші заяви про створення чехо-словацької держави.
На завершальному етапі Першої світової війни у Словаччині, розгорнувся революційний та національно-визвольний рух. 30 травня 1918 року Томаш Масарик, голова Чешської Національної Ради, уклав зі словаками, які проживали у США, угоду (Пітсбурзька угода), за якою словаки одержували у майбутній Чехословацькій державі автономію з власним парламентом, адміністрацією, судовою системою й словацькою державною мовою.
Чеська Національна Рада 28 жовтня 1918 року оголосила про незалежність, а 30 жовтня Словацка Національна Рада заявила про відокремлення від Угорщини. “Мартинською декларацією” було проголошено створення Чехословаччини. У першому уряді Чехословаччини було створено спеціальне міністерство у справах Словаччини.
Під впливом ідеї “світової революції” комуністи спробували створити Словацьку Радянську Республіку. Я думаю зрозуміло звідки прийшла та ідея. Але радянська республіка проіснувала всього три тижні (червень 1919 року) й життя стало повертатись в нормальне русло. У січні 1919 року з території Словаччини були виведені угорські війська і над її територією було встановлено контроль празького уряду.
В 1920 році була прийнята конституція Чехословаччини. По тій конституції державною мовою визначалась чеська мова.
Кінець 1920-их – початок 1930-их років відзначений невдоволенням словаків своїм становищем в новій державі. Багато їх мрій про автономію не справдились. Врешті решт в 1938 році була проголошена автономія Словаччини в складі Чехословаччини.
Але після мюнхенської угоди Німеччини, Британії та Франції, Чехословаччина припинила своє існування. В березні 1939 року Гітлер вступає в Прагу, Угорщина й Польща відкушують собі по шматку словацької території, а словацькі фашисти створюють нарешті самостійну державу.

1- Словацька держава
2- Протекторати Чехія та Моравія
3- Окуповані території

Ну самостійною ту державу можна назвати з великою натяжкою. Президент Словаччини Йосиф Тісо змушений був



підписати з Німеччиною такі угоди, що Словаччина й політично, й економічно ставала повністю залежною від Третього Рейху. На території Словаччини були розміщені німецькі війська.
Під час Другої світової війни словацькі війська, як союзники Німеччини, воювали на Радянському фронті. Нащо то їм було потрібно, для мене особисто – повна загадка.
Деякі словацькі лідери того часу співробітничали з чехословацьким емігрантським урядом Бенеша, а комуністи шукали підтримки в Москві. Допомога Москви була відчутною. По закінченню війни знову відновлюється Чехословаччина, але вже з урядом комуністів.

При комуністичному уряді Словаччина вперше отримала широку автономію, але дуже швидко вона була значно урізана.
Ну а потім була “Празька весна” 1968 року, яку швидко перетворили на “зиму” танки Варшавського Договору.
Закон, що набрав чинності 1 січня 1969 року, надавав широкі повноваження чеській і словацькій регіональним адміністраціям, засновував двопалатні національні збори, в одній з палат яких чехи і словаки мали рівне представництво.
Демонстрації в листопаді 1989 року поклали край комуністичному правлінню в Чехословаччині.
У червні 1992 року лідери федерального, чеського і словацького урядів досягли угоди про мирне розділення Чехословаччини. 1 січня 1993 р. виникли дві самостійні держави: Чеська Республіка і Словацька Республіка. Активи, пасиви і все закордонне майно Чехословаччини було поділене при співвідношенні 3 : 1.
Ось така коротенька історія Словаччини.

З трьох своїх відвідин Словаччини у кінці 1990-х років, один раз я подорожував на машині. У той час мене дуже вразила якість словацьких доріг і особливо автобанів. Користування автобаном, як і у всій Європі в Словаччині платне. Платня звичайно відповідає якості дороги. Але навіть на гірських зимових дорогах можна було спокійно пересуватись не побоюючись за автомобіль та можливість добратись до запланованого пункту. Ті дороги були безкоштовні, але все одно підтримувались в цілком пристойному стані. І ще, на всіх словацьких дорогах дуже багато вказівників та кілометрових знаків. Дуже зручно їхати.
Вразили тоді також АЗС, це були цілі дорожні комплекси для автомобілістів, на яких можна було позбутися майже всіх проблем, що могли виникнути в дорозі.
Основний час перебування у Словаччині я проводив у Низьких Татрах на гірськолижних схилах. В Татрах теж багато цікавих місць, але то матеріал для окремої сторінки. Ми ж після катанні на лижах в Низьких Татрах, вирішили просто проїхатись по країні. Добрались аж до Братіслави. А від Братіслави до австрійського кордону всього 4 кілометри. Подорожуючи до Братіслави та назад ми бачили декілька середньовічних замків, але нажаль не було часу їх відвідати. Більш менш вдалося познайомитись з Братіславою та Кошице.


Почнемо з Братіслави.
Взагалі місто дуже древнє. Тут свого часу існувало ще римське муроване укріплення. Місце було настільки зручне для укріпленного поселення, що слов`янські племена які входили до Великоморавської держави також зводять тут фортецю. Вона називалась чи то Девин, чи то Довина. Взагалі на протязі століть назва міста змінювалась багато разів. Я зустрічав такі назви Братіслави в друкованих джерелах:
Преслава, Бреслава, Прешпорк, Прешпурел, Пожун (слов`янська назва)
Бресбург (німецька назва)
Поссен, Посоніум, Босоніум (латинська назва)
Погонь, Позони (угорська назва)
Вілсон (1918 рік)
Але з червня 1919 року офіційна назва міста – Братіслава.

.

Після поразки війська угорського королівства від турок в битві під Мохачем (1526 рік), більша частина Угорщини підпадає під владу турок. Угорський сейм в 1536 році приймає рішення про перенесення столиці королівства в Братіславу (Прешпорок). Місто стає столицею Угорщини до початку XVIII століття. В ньому розміщуються всі державні установи, церковна влада й королівський двір. Домський собор св.Мартина стає місцем коронації угорських королів. З 1536 по 1830 рік тут було короновано 10 королів, королева Марія Терезія та вісім королівських дружин. Про ці коронації зараз нагадує модель королівської корони св.Стефана, що розміщена на 85-ти метровому шпилі башті костьолу.
Розквіт Братіслави приходиться на час правління королеви Марії Терези (1740 – 1780 роки). Реконструюється Град, будується багато чудових дворянських резиденцій. Але вже її син, Йосиф ІІ в 1783 році переносить столицю в Будин. Під час наполеонівських війн Братіслава була сильно поруйнована. Після битви при Аустерліці тут був підписаний Прешпорський мир. Історичний центр міста – Град, згорів під час пожежі 18111 року. Він лежав в руїнах близько 150 років. Лише після Другої світової війни було прийняте рішення про його відновлення.
Взагалі в Братіславі залишилось досить багато цікавих історичних пам`яток. Але історія міста була настільки бурхлива, воно переживало так багато руйнацій під час чисельних воєн, що зараз історичний центр Братіслави являє собою суміш усіх історичних стилів від середньовічної готики до соціалістичного модерну.
Братіславу, що розкинулась на обох берегах Дунаю, з`єднують численні мости. На опорі одного з них (нажаль не пам`ятаю його назви) розміщене кафе. З тої висоти відкривається чудовий вид на місто й на Братиславський замок, що являється зараз президентською резиденцією.

А ще в Братіславі діє дуже багато музеїв і чисельних галерей. В місто прибуває все більше й більше туристів.

Ще в Словаччині запам`яталось місто Кошице. Це місто набагато менше й набагато затишніше від Братіслави. Його історичний центр зберіг свій неповторний колорит й власний архітектурний стиль.

Перш за все, Кошице славиться Кафедральним собором св. Єлизавети. Це один з найкрасивіших готичних соборів світу. Ще цікава башта Урбана XVI століття, в якій розміщений музей металевих прикрас. Ще є церква св.Михайла, що була побудована в XIV столітті. В Кошице є художня галерея, що розміщена в так званому “Будинку Кошицької програми”. В цьому будинку в 1945 році була проголошена програма Народного фронту. Ну й звичайно є красиві споруди місцевої мерії та театру.