Перші вірменські общини стали формуватись в Криму ще в ХІ столітті (вірмени прийняли християнство ще на початку IV століття). Представники тих общин займались переважно торгівлею. Але коли в другій половині XIII столітті турками-сельджуками була знищена древня вірменська столиця Ані еміграція вірменського населення набула массового характеру. Значна частина вірмен (не тільки торговців, а й ремісників) почала селиться в Галицько-Волинському князівстві та Криму. В 1330 році по договору з генуезьким керівництвом в Кафу (Феодосію) переселилось декілька тисяч вірмен, нащадків біженців з Ані. Значна частина вірмен оселилась в тодішній столиці Кримського ханства Солхаті (Старий Крим).
Неподалік Солхату, приблизно в 1338 році (за іншими данними – 1358 рік), монахом Ованесом та його дванадцятьма однодумцями був побудований монастир що отримав назву Сурб-Хач (в перекладі з вірменського – Святий Хрест). Є легенда, що ця назва походить від того що вірменам вдалося вивезти з Ані хачкар – освячений кам’яний хрест й привезти його в Крим. Там де його встановили згодом з`явився монастир Сурб-Хач.

Дуже швидко монастир стає значним духовним центром кримських вірмен. Він же перетворюється й на центр писання вірменських літописів. Ремесло літописців цінувалось дуже високо, декого з представників цієї «спеціальності» вірменська церква навіть зарахувала до лику святих.

В XIV – XV століттях при монастирі розміщувалась школа та духовна семінарія де викладали визначні вірменські духівники та вчені, митці та філософи. Тут була велика бібліотека, збірка літописів та книг з мініатюрами. В наш час в спеціальному сховищі «Матенадаран» у Вірменії зберігається 240 літописів написаних в Сурб-Хачі, Кафі, Карасубазарі.

Ті часи були занадто неспокійні для Криму, тому монастир що обростав келіями та господарськими спорудами поступово набуває оборонних рис і зараз нагадує справжню фортецю. Всіх відвідувачів відразу висока зустрічає кріпосна стіна з вікнами-бійницями.

Монастир функціонував як автономний господарський комплекс.

Був влаштований навіть водогін та каналізація. При монастирі по даним дослідникам було ціле поселення з садами та виноградниками.

Після захоплення Криму в 1475 році турками-османами частина вірмен емігрувала з Криму, але значна частина залишилась й продов-



жувала зберігати свою віру та культуру. Сурб-Хач, незважаючи на досить велику кількість вірменських святинь на півострові, залишався духовним центром вірмен Криму.
Коли Крим опиняється в залежність від Російської імперії, по ініціативі графа П.Румянцева-Задунайського, організовуються переселення християнського населення півострова в південні володіння імперії. В 1778 році разом з греками, грузинами та волохами було вивезено майже 12 598 вірмен. Значна їх частина оселилась біля гирла Дону й заснувала місто Новий Нахічевань. Багато вірмен не прижилися на нових землях й поступово стали повертатись в Крим.
Занедбаний Сурб-Хач оживає в 1789 році, коли вірменська община Старого Криму отримує дозвіл на відродження своїх храмів. В ті часи вірменам у Криму було надане навіть певне самоврядування. З 1808 по 1870 рік в Старому Криму навіть функціонувала вірменська міська ратуша.

Але з часом було скасоване самоврядування вірменів, а після 1917 року й сама Російська імперія. Більшовики спробували збудувати свою імперію, але що з того вийшло ми знаємо.
В 1926 році монастир був закритий. Під час Другої світової війни вірменами була здійснена спроба реанімувати свій духовний центр, але це була лише спроба. В радянські часи на території монастиря був влаштований піонерський табір, а згодом – склад.

В 1963 році були початі реставраційні роботи по збереженню монастирського комплексу, в 1970-х роках проводились археологічні розкопки.

Лише на початку ХХІ століття монастир передали вірменській релігійній громаді, але ні коштів, ні людських ресурсів катастрофічно не вистачає на повне відновлення святині.

В наш час монастир складається з храму Святого Хреста з притвором - типового взірця вірменської сакральною архітектури, башти-дзвіниці, трапезної та келій, що утворюють декілька внутрішніх двориків. Поруч зберігся готель для паломників. Всередені церкви залишились розписи XVIII ст. .

Там же знаходяться поховання настоятелів монастиря, що закриті плитами з вірменськими написами та «сельджукським» орнаментом.

Інтер`єр церкви ще не відновлений, але архітектура справді дуже цікава. Приміром таку купель я бачив вперше:

На стінах також можна побачити старі плити, що можуть розповісти сучасним дослідникам дещо з історії Сурб-Хачу.

За монастирем є джерело, яке як розповідала нам людина що показувала Сурб-Хач, має надзвичайну енергетику. Вона з цього джерела по водогону проходить під храмом і відводиться до фонтанів, що влаштовані на схилі трохи нижче монастирських стін.