Тячів

В Тячеві, райцентрі Закарпатської області, я бував декілька разів. Останній раз в січні 2004 року.
Містечко, або місто Тячів (статус міста Тячеву надали в 60-х роках минулого століття), виділяється серед Закарпатських населених пунктів, перш за все своєю архітектурою. Приватні будинки будуються з односкатним дахом, а по бокам даху споруджують зубці, що зменшуються за нахилом даху. Всі новозбудовані будинки мають, як мінімум два поверхи, хоча вони не здаються великими. Взагалі, у Тячеві все невеличке – площі, вулиці, провулки, будівлі, кафе, крамнички...


В Тячіві довгий час жив та працював відомий угорський художник Шімон Голлоші. На будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку. А в 1993 році, коло місцевої школи був відкритий пам`ятник Галлоші.
У самому центрі висотна Реформаторська церква XIV століття, стеля якої викладена яскраво розмальованим кахелем. Вона була реконструйована у 1748 та 1810 роках.


З боку західного фасаду прибудована триярусна дзвіниця із шатровим покриттям. На верхньому ярусі дзвіниці знаходиться давній годинник. Стіни храму кріплені міцними контрфорсами, які придають церкві більш грізний вигляд. Неф церкви перекритий дерев'яним кессоном з розписами середини ХVІІІст.






Шукаючи інформацію про Тячів в Інтернеті, я знайшов таку легенду:

“Колись давним-давно на вітчизну напав ворог: стільки їх було, як на небі зірок. Вони на швидких конях мчалися; випалили села, міста, людей перестріляли або забрали у полон у далекий схід, звідки не було вороття.
Король відправив дружину, дітей, придворних (подруг королеви) у далекий ліс із довіреним військом, де їх ніхто не знайде. У ті часи ще не було проїздної дороги, і утікачі збиралися до гір уздовж Тиси. Наніч відпочили під горою, де на них напали вороги. Військо гідно боролося, багатьох нападників убили, а решта втекло. Один з нападників розвернувся, прицілився у королеву і вистрілив у неї. Замітивши це, улюблена служанка королеви захистила її своїм тілом і стріла попала їй у груди. Щоб краще захищатися, вони вибралися на вершину гори, де королева занесла хвору у свою палатку, перев’язала рану, цілу ніч пильнувала за нею.
Ранком сонячне проміння наповнило весь край золотистим промінням. Королева винесла смертельно ранену служанку на свіже повітря. Побачивши цей чудовий краєвид, вона тихо сказала: «Велична королево, мені подобається це місце».
Королева плачучи заспокоювала подругу: «Ти не помреш, незабаром вилікуєшся. Король виб'є із країни ворогів і цей край я подарую тобі». Бідна ранена, вона старалася усміхатись, але прийшла остання хвилина, взяла руку своєї королеви і благала її: «Королево моя, не пускайте мене!». Но смерть була сильніша
Королева наказала, щоб понесли і поховали тіло посередині цієї місцевості, і всі нехай понесуть на неї землю: чоловіки повний шолом, а жінки повний фартушок. І так створився один великий горб над бідолашньою придворною дамою.
Через декілька років, коли країна вже була вільна, королева на честь придворної побудувала на горбі каплицю: нехай вартує над її провінцією. Місцевість незабаром заселилася, на березі Тиси люди побудувалили хати, і назвали своє село «tecco». Із цього стала назва міста Тячева «Tecso». Місце де померла дама назвали: Нересен (Ne eresszen el). Горб, де стояла каплиця, і сьогодні називають Каплицею (Kapolna).”

Перший запис про Тячів, датується 1329 роком, коли місто отримало від короля Кароля Роберта привілейовані права, отже уже тоді на цьому місті був процвітающий населений пункт.
Пізніше Тячів згадується, як Thechew (1336), Techew (1406.), Teczyo(1453.), Тhewche (1459.), Tetso(1851.). В документах від 28 червня 1701 року вперше згадується існуючий герб Тячева.

На цій старовинній фотографії - міст в Тячеві, через Тису. Тепер він зруйнований.

Зараз Тячів прикордонне місто. Через Тису вже Румунія. Досить дивно виглядають прикордонні стовпчики, що стоять на місцевих городах, які виходять до берега річки.



Hosted by uCoz