Перший володар міста напевне був Войцех Станішевський, бо саме він згадується в тому самому акті люблінського трибуналу. Вже в 1609 році містом володіє староста вінницький та брацлавський Валентій Олександр Калиновський і при ньому Нестервар вже називається Тульчином. Калиновські зводять в своєму новому володінні на березі річечки Сільниця фортецю, яка поступово обростає містечком. Тульчин в ті часи входив до Брацлавського воєводства польського королівства.
Коли в 1620 році в битві з турками під Цецорою Валентій Калиновський та його син Войцех загинули, інші його сини - Адам, Єжи та Мартин розділили батьківські землі між собою. Тульчин дістався Адаму Калиновському, який протягом 16 років був вінницьким старостою. На відміну від батька, який покровительствував єзуїтам, він протегував ордену домініканців й значні кошти вклав у спорудження домініканських кляшторів. Був зведений домініканський собор і в Тульчині, який за задумом архітекторів мав у мініатюрі нагадувати знаменитий храм святого Петра в Римі.
Під час війни Хмельницького з Польщею Тульчин на короткий час стає сотенним містечком Брацлавського полку.
В другій половині XVII століття край потерпає від чисельних козацьких повстань, польських карательних акцій та набігів ординців
Після укладання Андрусівського миру між Московією й Польщею, Тульчин, як і вся Брацлавщина знову опиняється під польською короною, залишаючись володінням Калиновських. Була правда перерва з 1672 по 1699 роки, коли Поділля було захоплене турками.
Доля роду Калиновських складалася так, що поступово їх родина занепадала а володіння переходили у власність інших магнатських родів. На півдні Поділля найбагатшою була родина Потоцьких, що й стала володарем Тульчина в 1729 році.
Потоцькі володіли чисельними маєтностями як в Польщі так і в Україні, але чому Станіслав Потоцький вирішує перенести родинну столицю саме в Тульчин історики сперечаються й досі. Як би там не було а Станіслав-Фелікс Потоцький по смерті своїх батьків в 1772 році, приступає до будівництва в Тульчині маєтку, який би відповідав могутності, знатності й багатству однієї з найавторитетніших сімей Речі Посполитої.

4-томник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» під редакцією Жарикова:
«ДВОРЕЦ (старый), 1757 г. том 2, стр.30
(ум. Леонтовнча, 8). Составная часть выдающегося дворцового ансамбля времени классицизма на Украине, создан французским



архитектором Лакруа. В состав ансамбля, помимо дворца, входят театр (перестроен), манеж, конюшни (не сохранились), турецкая баня, оранжерея, служебные и другие здания. Часть сооружений имения была обращена на улицу и входила в систему застройки города. К дворцовому ансамблю примыкал парк, созданный в 80-е годы XVIII в. (не сохранился). В композицию парка, названного владельцем «Хорошо», где преобладали итальянский тополь и сосна, была включена система прудов и каналов. Парк украшали беседки, фонтаны, скульптуры.

Дворец в стиле раннего классицизма состоит из главного двухэтажного корпуса и двух двухэтажных флигелей, расположенных в виде буквы П и соединенных одноэтажными полукруглыми галереями. Главный фасад акцентирован лоджией, несущей десять колони большого ионического ордера. Фасады флигелей трехосевые. По центральной оси — арки проездов (в западном флигеле заложена), подчеркнутые шести-колонными портиками большого тосканского ордера (кроме внешнего фасада западного флигеля). В тимпанах последних — горельефные композиции с мотивами военных атрибутов. Боковые оси — входы в здание акцентированы четырехко лонным и портиками-крыльцами. У южного торца восточного флигеля — руииы ранее примыкавшего к зданию корпуса кухни. Планировка дворцовых помещений анфиладная. Архитектурное убранство интерьеров ие сохранилось, за исключением вестибюля главного здания, распашная лестница которого ведет на второй этаж, где были размещены парадные залы. Перекрытия плоские. В 1975 г. начаты реставрационные работы.»

А реставраційні роботи продовжуються й по сьогоднішній день.

Взагалі-то про тульчинський палац Потоцьких і його іменитих відвідувачів, про третю дружину Станіслава Потоцького Софію (Умань, «Софіївка»), про Торговицьку конфедерацію (в Тульчині була резиденція королівських опозиціонерів в 1792 році) в Інтернеті інформації дуже багато. Але писане-читане не може повністю передати тієї величі, яку звів Станіслав Щесний вТульчині.
Треба самому побувати тут, прогулятись по величезному двору і всередині палацу, щоб справді погодитись з думкою, що Тульчинський палац Потоцьких, то дійсно «Подільський Версаль»

Повертаємось до історії міста.
Тульчин в 1787 році отримав Магдебурзьке право. В 1789 році будується Успенська церква, нині – пам’ятка архітектури.

В наслідок другого поділу Польщі, Поділля відходить до Російської імперії. Правобережжя Дніпра заполонили російські гарнізони. Тульчин в 1793 році не надовго стає повітовим центром новоствореної Подільської губернії.
В 1796 – 1797 роках в Тульчині, в палаці Потоцьких, жив фельдмаршала Суворова, на той час командуючий Південно-західною армією. Чисельні джерела стверджують, що саме тут він писав свою «Науку побеждать». В 1954 році в Тульчині був відкритий пам'ятник О.Суворову роботи скульпьора Б.Едуардса. Він є точною копією монументу, що стоїть в Ізмаїлі.

Сайт міста Тульчин - http://tulchin.jino-net.ru/index:
«В 1806 році в Тульчині стояв другий корпус Мейєндорфа, ад'ютантом у якого був видатний український письменник Іван Петрович Котляревський. Перебував він у Тульчині з лютого по грудень 1806 року.
А в 1818 році в Тульчині розмістився штаб другої армії,офіцери якого були учасниками Вітчизняної війни проти Наполеона. Того самого року група прогресивно настроєних офіцерів штабу об''єдналася в Тульчинську управу таємної організації «Союз благоденства». Організатором і душею управи був полковник П. І. Пестель, ад'ютант головнокомандуючого другою армією. Молоді офіцери збирались на квартирі Пестеля. Тут мож на було зустріти О. Юшневського, В. Давидова, Д. Вольфа, В. Іванова, О. Барятинського, С. Волконського, М. Лорера та інших активних учасників майбутнього декабристського виступу.
Мета членів Тульчинської управи — повалення самодер жавства і кріпосництва шляхом революційного перевороту, створення республіки. Найбільш поміркована частина «Союзу благоденства» стояла на інших позиціях. Через незгоди на з'їзді в Москві, що відбувся в 1821 році, й було прийнято рішення про розпуск товариства.
Але Пестель і його друзі не зупинились на півдорозі. В березні 1821 року вони зібрались в Тульчині на квартирі Пестеля. Були на цьому історичному засіданні Юшневський, Абрамов, Барятинський, Волконський, Давидов, Іванов, Вольф, брати Крюкови,—щоб засвідчити народження нового таємного товариства — Південного.»

Будинок, де збирались декабристи зберігся й понині. Його можна побачити на вулиці Гагаріна.
Але коли зірки роду Потоцьких почали згасати, а його представники впадати в немилість до російських самодержців, занепадає й Тульчин. Після участі Потоцьких в польському повстанні, в 1830-31 роках палац конфісковується російською короною. Великі мідні букви, якими були викладені девізи Потоцьких на фронтоні палацу, були переплавлені на покриття куполів Успенської церкви
В 1859 році в Тульчині проживає всього 11000 жителів.

Сайт http://tulchin.jino-net.ru/histori3.html:
«В середині минулого століття Тульчин був містечком з 1104 господарствами. Жалюгідними й мізерними проти «Хорошого» виглядали похилені халупи місцевих ремісників. Приїжджі могли зупинитись у двох «гостинних» дворах. Шинок і кондитерська лавка — оце і вся «торговельна мережа». Осінні дні випознювались гудком цукроварні, збудованої в 1848 році Потоцьким. А медицину представляла стара аптека, в якій завжди дрімав такий же старий провізор. Додайте військовий госпіталь при другій армії та юнкерське училище, відкрите в зв''язку з перебуванням у містечку великого



штабу, і матимете повне уявлення про описуване нами місто, яким воно було сто років тому.
Реформа 1861 року не принесла Тульчину істотних змін. Хіба що в 1862 році тут відкрилось духовне училище та через
сім років у місті почав працювати шкіряний завод, а в 1886 році — паровий млин. Були ще вовночесалка, завод штучних
мінеральних вод, крупорушка, макаронна фабрика, вальцевий млин, медоварний завод.
До переліченого можна було б додати каретну і тютюнову фабрики, два цегельних, три свічкових заводи та кілька інших кустарних підприємств. Про розмах їх виробництва свідчить хоча б ось така статистика: на 17 тульчинских підприємствах було зайнято 134 робітники — в чотири рази менше, ніж сьогодні на одній взуттєвій фабриці.
Це була його, так би мовити, важка індустрія. Зате за іншими показниками дореволюційний Тульчин набагато випередив своїх сусідів. У місті на той час було вже 5 церков, костьол, 2 синагоги, понад десять молитвених домів, 23 шинки, 13 винних лавок і великий винний склад. На кожних 660 жителів припадала корчма. Таким переступив поріг нового, XX століття Тульчин — містечко ремісників і торгівців.»

В 1917 – 1921 роках Тульчин пережив представників ледь не всіх влад, що змінювались тоді на Україні, але врешті решт на довгі роки Україна була включена до складу СРСР.
В самому палаці в 1930 році був відкритий технікум масової політичної освіти, що мав два відділення: організаційно-масове і бібліотечне. Потім це культурно-освітнє училище, а з 1990 року - тульчинське училище культури.