Їхати до Умані з Києва дуже зручно. Мысто розташоване прямо по трасі Одеса - Санкт-Петербург (Е95). Мені часто доводиться їздити по цій трасі. Поворот на Умань, означений (принаймі в 2003 році, ще був означений) світлофором, а перед світлофором на асфальті, є ледь помітна розмітка. Так от місцеві ДАІшники дуже пильно слідкували за виконанням вимог цієї розмітки. Багато водіїв залишали їм карбованці та гривні, як вибачення за не виконання вимог тої дурнуватої розмітки. Один мій знайомий, в котрого родич працював в Уманській ДАІ, повідав, що це перехрестя приносить близько половини суми всіх штрафів місцевим ДАІшникам.

Уманщина з 1569 року перебуває у складі Польщі. В 1609 році, в сеймовому акті, “пустинь, іменована Уманью”, була пожалувана у вотчинне володіння брацлавському та вінницькому старості Валенсію Олексію Калиновському. Вже в 1616 році в офіційних документах Умань згадується, як містечко. Це містечко знаходилось на кордоні Польщі з Диким Полем, й тому відразу починаються роботи по спорудженню оборонних укріплень. В 1629 році в Умані вже була дерев`яна фортеця з ровами і валами, налічувалось 1064 двори. В 1648 році створюється адміністративна одиниця - Уманський полк. В 1674 році Умань була повністю зруйнована Дорошенком разом з турками. При цьому було вбито багатьох жителів міста. Після тих подій, Умань приходить в занепад.
Занепад продовжується до 1726 року, коли Умань з околицями переходить у володіння Франциска Потоцького. В краї в цей час пожвавились дії гайдамаків. Щоб укріпити Умань граф заохочує переселення сюди з інших своїх володінь селян та ремісників. Запрошує торгувати вірмен, греків, євреїв. Починає будівництво нового замку. Але гайдамаки роблять постійні наскоки на місто, вони здобувають його в 1737 та 1750 роках.
В 1760 році місту надається Магдебургське право. Відкривається синагога. В 1761, зусиллями селян з навколишніх сіл, закінчується будівництво замку. В 1764 році Потоцький засновує в Умані католицький базиліанський монастир. Монахи в свою чергу відкривають духовну базиліанську школу на 400 учнів. Навколо Умані було багато козацьких слобідських поселень, які мали боронити Край від гайдамацьких ватаг. Місто перетворюється на одне з найважливіших міст Правобережної Київщини і Черкащини.

А потім розгорілося багаття Коліївщини. І Умань постраждала від гайдамаків, мабуть найбільше з усіх інших міст України.

Але тут я зроблю невеличкий відступ від розповіді про Умань.

Ще коли я навчався в звичайній радянській школі, то не міг взяти до тями, чи є якась різниця між “Гайдамаччиною” та “Коліївщиною”. В тих підручниках історії, по яким вчилось моє покоління, були викреслені цілі століття нашої історії. Вже набагато пізніше я зміг об`єктивно, як мені здається, розібратись в цьому питанні. Ось що я для себе з`ясував.

Перш за все, розділяти “Коліївщину” і “Гайдамаччину” потрібно. Хоча “Коліївщина” це був останній і найгучніший сплеск гайдамацьких повстань на Правобережній Україні.
Слово “гайдамак”, в його звичному для нас понятті, вперше в 1717 році, згадує в своєму універсалі польський полковник Ян Галецький. Це слово, взагалі то, арабсько-турецького походження й означає – бунтівник, свавільник, смутьян.
“Коліївщина” – це повстання гайдамаків 1768 року, найбільше й найкровопролитніше. Назву свою бере від слова “колій”, - той що коле. Більшість повстанців були озброєні піками та колами.
Після війни Хмельницького, коли була розбурхана вся Україна, пройшов деякий час. Народ побачив, що не всі його надії на кращу долю виправдались. Україна була поділена по Дніпру. Польська шляхта з католицькими пасторами почала повертатись в свої маєтки й костьоли. Євреї, з превеликим підприємництвом, прибирають до рук торгівлю. Запорізьке козацтво не знало куди прикладати свою войовничість. Росія, в свою чергу, постійно підігрівала православно-патріотичні настрої. Й на правобережному Подніпров`ї починає тліти гайдамаччина.
Перше багаття зайнялося в 1734 році, при польському безкоролів`ї. Поки Росія садовила на трон польський Августа ІІІ й шляхта гризлась між собою, старшина двірських козаків князя Любомирського – Верлан, отримує звістку, що російські війська йдуть на Україну, щоб нібито відібрати її від Польщі і встановити гетьманську державу на Правобережжі. Дуже швидко збирається чимала ватага гайдамаків й під проводом Верлана громить польські маєтки й єврейські шинки на Брацлавщині, Поділлі та Волині. Придушили це повстання поляки за допомогою російських багнетів.
Але іскра вже зайнялась, потім були повстання 1735, 1736, 1737, 1741, 1750 років ватажків Гривні, Медвідя, Харка, Гната Голого... . Вінниця, Летичів, Умань, Фастів, Радомишль ... здобуваються гайдамаками. Але народ бачив, що толку з цих бунтів було мало й смута тимчасово затихає.
Але тим часом смута починається в Польщі. На українських землях народжується “Барська конфедерація”. Один з основних мотивів створення цієї конфедерації, полягав у відстоюванні інтересів католицької церкви на східних кордонах Польщі. Починається нечуване гоніння на православну церву на нескатоличених землях королівства, перш за все на Київщині та Черкащині.
Православну ж віру найзавзятіше захищав ігумен Мотрониного монастиря, що коло Чигирина - Мелхиседек Значко-Яворський. Його всіляко підтримувала Москва. Він повсюди проповідував необхідність дотримання своєї віри й закликав не коритись уніатам.

Проповіді ці, дуже запали в душу одному монастирському послушнику. Звали цього послушника – Максим Залізняк. Він народився близько 1740 року в сім`ї кріпака недалеко від Чигирина. В тринадцять років пішов на Запорізьку Січ. Перебував там 14 років, відзначався відвагою та мужністю. Деякий час працював на рибних промислах в Очакові. Але згодом вирішити прийняти чернечий постриг. Оселився в Мотронинському монастирі, де під впливом Мелхиседека, знов взяла гору в його душі, січове почуття незалежності й свободи.

Після благословення Мелхиседека, в травні 1768 році, Максим Залізняк дуже швидко збирає загін гайдамаків та козаків. Він здобуває Смілу, Богуслав, Звенигородку, руйнує панські маєтки й вирізає ляхів та євреїв. Полум`я повстання охоплює Київщину та Брацлавщину. Польща не має ні сил ні можливості гасити це полум`я. Всі сили Варшави направлені на боротьбу з “Барською конфедерацією”. Поляки та євреї Правобережжя України, з жахом починають тікати до Умані, Білої Церкви й Лисянки, найбільш укріплених міст того краю з численними військовими гарнізонами.
Залізняк рушає на Лисянку. Це були володіння князя Яблонського. В містечку був великий мурований замок. Він був збудований у вигляді чотирикутника з баштами, мав гармати й гаківниці. Крім того замок був обнесений високим дубовим частоколом. Але гайдамаки здобувають цей замок й влаштовують в ньому жахливу різню. На костьолі були повішані ксьондз, єврей та собака й вивішаний напис “Лях, жид і собака – все віра однака”. Це була відповідь на слова Хмельницького на Переяславській раді: “Самі ж Ви знаєте, що пани польські краще жида та пса, ніж християнина, нашого брота почитали!”
Долі Залізняк йде на Білу Церкву. Але місцевий замок, що височів над Россю, зустрів гайдамаків гарматним вогнем й вони відступили. Наступна їх ціль була Умань.
Умань на той час, вже була добре укріплена київським воєводою Потоцьким. Його уманська волость простягалась на сто п`ятдесят верст. В місті проживало багато вірменський, грецьких та єврейських купців. Навколо міста був високий дубовий полісад й дві башти з гарматами, між якими розміщувались міські ворота. Головну оборонну силу складав полк уманських козаків. Ними командував шляхтич Обух, взагалі то, особа досить посередня. Головною надією уманського гарнізона, був сотник Іван Гонта.
Іван Гонта, як і Залізняк, народився в родині кріпака. Його рідне село – Розсішки, що на Уманщині. Будучи церковним старостою в селищі Володарка, Гонта робить великі пожертви на храм, за що удостоївся бути зображеним разом з жінкою в тій церкві (зображення збереглося й понині). Згодом Гонта стає козаком надвірного війська Потоцького. З 1757 року граф зробив його своєю довіреною особою і старшим сотником надвірного козацького війська, подарував у довічне володіння два села – Розсішки та сусідню Орадівку. В 1760 Гонта власним коштом збудував церкву Св.Параскеви в рідному селі. Крім того, Потоцький мав намір виклопотати у короля грамоту на шляхетство Гонти.

Здавалося, усе обіцяє Гонті блискучу кар`єру. Проте, коли до Уманської фортеці рушив загін Залізняка, Гонта з козаками (400 чоловік) перейшов на їх бік. Одні історики вважають, що причина цього кроку, в патріотизмі Гонти, інші, що в його гордині. Йому не довіряв уманський комісар Младанович, що керував обороною міста. До того ж Младанович утаїв від нього листа від Потоцького, чим дуже образив гонорового козака. Як би там не було, а об`єднання Гонти і Залізняка, було смертним вироком для Умані.
19 червня 1768 року в Умань, після тридцятигодинного штурму, увірвалися гайдамаки. В місті було знищене майже все польське і єврейське населення, включаючи жінок та дітей. Були знищені документи, що узаконювали повинності селян. Щоб врятуватися, дехто з жителів перевдягався в просту одежу й грабував разом з гайдамаками. В історії ця трагедія, залишилась під назвою - “Уманська різня”.
Однак, не тільки вбивства та грабежі, відбувались в той день. Ще перед штурмом козакам було дозволено вибирати, хто кого захоче, для хрещення в православну віру. Користуючись цим уманські козаки рятували своїх знайомих, інші вибирали



собі гарних полячок та єврейок, хтось просто рятував дітей. Для хрещення було наказано зберегти дітей Младановича. Хоча самого коменданта фортеці Гонта власноруч зарубав шаблею. Вісімнадцятирічна дочка Младановича - Вероніка, переживши “уманську різню”, прожила довге життя, в 1827 році вона написала мемуари, в яких оповіла про ті страшні події. Павло Младанович – син коменданта - став, незважаючи на православне перехрещення, ксьондзом.
Після здобуття Умані, гайдамаки проголошують Залізняка - гетьманом, а Гонту – Уманським полковником. Загони гайдамаків продовжують руйнувати Гранів, Теплик, Дашів, Тульчин, Монастирище, Гайсин, Ладижин.
Але тим часом в королівстві, наляканому “Коліївщиною” за допомогою російського війська, навели відносний порядок. Польське військо Стемпковського и російський експедиційний корпус полковника Кречетнікова рухаються до Умані. Кречетніков, хитрістю полонить Гонту й Залізняка й розганяє основні сили гайдамаків. Залізняка, як підданого російської корони карають батогами й висилають до Сибірі на Нерчинські копальні.
Гонту видають полякам. Його перевозять в село Серби, недалеко від Могиліва. Туди ж звозять спійманих гайдамаків. Страта Гонти була жахливою. Кат в продовж декількох днів здирав з нього шкіру до поясу, потім відрубав ноги та руки, скальпував череп й посолив відкриту рану... .
Разом з Гонтою були страчені й інші учасники повстання. Кого ловили пізніше розвозили по різним містам і містечкам, аж до самого Львова й одним рубали голови, інших вішали...
“Коліївщина” була придушена з такою ж жорстокістю, яку проявляли й гайдамаки до ляхів та євреїв. Але після 1768 року, вже ніколи польські шляхтичі не відчувала себе хазяями на українських землях.

Після “Коліївщини” Умань, знову занепадає. Населення майже не залишилось, торгівля зачахла.
Але у 1795 році, в Умань на постійне проживання перебирається граф Щесній Потоцький. Він завзято береться за відбудову міста. В 1796 був закладений знаменитий садово-ланшафтний парк “Софіївка”. Будівництво його тривало чотири роки, й зараз він є мабуть найкрасивішим парком України.

Про сам парк написано дуже багато і в друкованій літературі і в інтернеті. Я раджу Вам зайти на офіційний сайт парку http://www.sofiyivka.org.ua/index.htm

Або на сайт http://www.guman.com.ua/index.php Тут багато цікавої інформації і про місто Умань, і про “Софіївку”, і про жінку для якої цей парк був влаштований.

Софія Глявані - Вітт–Потоцька, дійсно була людиною неординарною. Існує навіть така думка, що Софія була таємним агентом Російської Імперії, й прикладала чимало зусиль по внесенню розбрату в ряди вічно опозиційної до російського трону польської шляхти. В самій Польщі Софію не любили, а разом з нею і Станіслава Потоцького, вважаючи їх зрадниками Польщі і великопольської національної ідеї.
Як би там не було, а ми на щастя, маємо сьогодні можливість полюбуватись цим дійсно чудовим парком, названим її ім`ям.

В 1795 році Умань стає уїзним містом Вознесенської губернії Російської Імперії, а в 1797 році Умань входить до складу Київської Губернії.
На початку ХІХ століття Умань перетворюється на центр іудейського релігійного руху – хасидизму. Внук фундатора хасидизму Рабин Цадик Бешта, останні свої роки прожив в Умані. Помер в 1810 році від туберкульозу. За його заповітом, він був похований на старому єврейському цвинтарі, де поховані й жертви “Коліївщини”. В наш час на місці будинку де жив Цадик, влаштована синагога.

На іудейський Новий Рік, що святкується в кінці вересня, в Умань з`їджаються хасиди з усього світу. Вони вважають, що помолившись в цей день на могилі Рабина Цадика, отримають духовне очищення. Кого цікавить ідея Хасидизму, може зайти на цей сайт:
http://www.uman.narod.ru.



В 1826 році в Умані будується костел Успіня Богородиці. Зараз ця споруда внесена в реєстр культурного надбання України
В 1834 році Умань, була конфіскована російським урядом у Потоцьких й в 1838 переходить у володіння відомства військових поселень. В цей же час почалася активна забудова аристократичної частини міста, вулиці вкривають бруківкою й оснащують гасовими ліхтарями, будують Торгові ряди.
В 1859 році в Умань переносять з Одеси Головне училище садівництва.
В кінці ХІХ, Умань перетворюється на типове провінційне єврейське містечко.

В 1900 році з 30000 населення, 21500 складають євреї. Місто має 3 синагоги, 13 єврейських молитовних будинків, 4 приватних єврейських училища.

Були в Умані також 4 церкви та вже згаданий католицький костьол. Був навіть свій театр.
Ну а потім була Перша світова війна й громадянська. Перед Другою світовою Війною місто стає крупним центром сільськогосподарського району. В Умані був відкритий сільськогосподарський інститут.
Пуд час Великої Вітчизняної війни під Уманню в оточення попали 6-а та 12-та радянські армії. В місті був влаштований концтабір “Уманська Яма” для полонених червоноармійців. За даними німецького командування 14 серпня 1941 року в Уманському таборі знаходилось 50000 радянських військовополонених. На околиці міста, в Сухому Яру, німці розстріляли більше 13000 євреїв.
Був дуже пошкоджений парк “Софіївка”, на його території був влаштований цвинтар для загиблих воїнів Вермахта.
Після війни Умань стає райцентром й славиться зараз перш за все своїм унікальним парком.