Місто, яке має багатовікову історію. В VIII-IX ст. на закарпатських землях формується давньослов`янська культура, Верхнє Потисся заселяється хорватськими племенами. Частина з них згодом переселилась на Балкани, частина залишилась у Карпатах. У ІХ столітті утворюється номінально незалежне князівство , що входить в сферу впливу Київської Русі. На чолі князівства - князь Лаборець. Населення – в основному білі хорвати. Саме в цей час, у 880-890 роках- учні Кирила та Мефодія, вигнані з Великої Моравії, приходять в Закарпаття й засновують тут монастир. Але на стику століть проходить велике переселення угорських племен. Переселення досить агресивне. За деякими хроніками, мад`яри здобувають укріплене місто Унгвар (Гунгвар, Унгуйвар, Онгвар), а сам Лаборець був страчений. Місто відновлюється й мадярами, й вцілілими білими хорватами. В 1080 році половці, на чолі з ханом Кутеском, спустошують Закарпаття, але місто взяти не змогли. Згодом ця місцевість підпадає під владу Угорських королів. Місто продовжує укріплюватись. Але все ж в 1241-1241 роках було повністю зруйноване монголами. Коли монголи відступили, в 1254 році угорський король Бейла IV запрошує на спустошені землі німецьких та італійських колоністів. Трохи пізніше, Закарпаття переходить під владу Галицько-Волинських князів. Але в 1308 році, в Угорщині до влади приходить Анжуйська династія й проводить досить активну політику централізації своєї держави. Результат – Закарпаття в 1317 році опиняється під владою молодого угорського короля Карла Роберта, а якщо точніше, то його соратників – італійських графів Другетті.
Другетті володіли Ужгородом до 1691 року.. Філіпом Другетті споруджується нова кам`яна фортеця В 1430 році Ужгород отримує королівські привілеї. Крім Ужгорода розбудовуються Мукачево, Берегово, Хуст, Тячів, та інші населені пункти. На Закарпатті посилюється католицький вплив.
Після поразки угорського війська на річці Могач від турок в 1526 році, відбувається розчленування королівства мадяр на три частини. Комітат Унг переходить під владу австрійської династії Габсбургів. Починається тривалий період війн між католицькою Австрією й протестантською Трансільванією, що звичайно не кращим чином позначається на розвитку Закарпаття.
В 1646 році в Ужгородському замку , під егідою Ватікану, було проголошено Ужгородську унію і утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті., а в 1689 році вийшов едикт папи Олександра VIII про приєднання католицьких общин Закарпаття до Ватікана.
Австрійська імперія розширялась й кріпла, після 1690 року вже все Закарпаття входило до імперії Габсбургів. В 1707 році сполохнуло повстання проти австрійців під проводом Ференца ІІ Ракоці, Ужгород був резиденцією Ракоці, але повстання було придушене. В 1775 році до Ужгорода з Мукачево переноситься центр греко-католицької єпархії.
ХІХ ст. відзначене бурхливим економічним розвитком краю. В 1869 році почав працювати лісопильний завод, а в 1872 році почала діяти залізниця Ужгород-Чоп. Проте саме в цей же час з Закарпаття йде посилена еміграція до США, Уругваю, Канади, Аргентини, Австралії. Виїхало близько 500000 людей.
Після Першої світової війни, у 1919 році, Ужгород відходить до Чехословацької республіки й стає адміністративним центром краю. Про толерантність міжнаціональних відносин, говорить той факт, що в 1927 р. в Ужгороді була відкрита єдина в Європі циганська школа. Після аншлюсу




Чехословаччини Німеччиною, за Віденським арбітражем 1938 року частина Закарпаття, разом з Ужгородом, була передана Угорщині. В іншій частині 15 березня 1939 року була проголошена незалежна держава – Карпатська Україна., зі столицею в Хусті. Але дуже швидко вона була окупована Угорщиною.
Ну а потім почалась Перша світова війна. Радянські війська здобули Ужгород 27 жовтня 1944 року. В 1945 році відкривається Ужгородський університет. В 1946 році Ужгород стає адміністративним центром Закарпатської області Української РСР.

Ужгородський замок, сучасного вигляду набув після перебудови у XVІI столітті, під керівництвом французького інженера Ламера.

Замок належав тоді Міклошу Берчені. Має романський стиль. Палац на території замку, тобто музей, має вже готичні риси з признаками ренесансу. Це найстарший замковий комплекс на Закарпатті.

Під час визвольної війни угорців проти Габсбургів був двічі взятий повстанцями. Після 1711 року замок був перетворений у церковну гімназію.

На території замку відтворена церква, що колись була на його території. Під стінами замку розміщений музей дерев`яної архітектури Закарпаття.

Крім замку в Ужгороді зберігся чудовий Хрестовоздвиженський кафедральний собор (1646-1848 рр..). Це був собор монастиря ієзуїтів, а з 1773 року був переданий греко-католикам. На початку ХХ ст. собор розписував закарпатський художник І.Бокшай. В радянський період він був переданий Російський православній церкві, а зараз повернений українській греко-католицькій.

Крім цих унікальних об`єктів, збереглися ще шпихлір й винний погріб по вул. Ракоці, резиденція єпископа по вул.. Капітульній, чудова Театральна площа. В приміщенні колишньої синагоги, зараз знаходиться обласна філармонія.

Збереглася споруда лісництва (будинок правління Ужанського комітату) XVI століття. Тут в 1629 році народився угорський поет І.Дьендеші.Під одне з приміщень Університету пристосований колишній будинок Василіанського монастиря.
На вулиці Капітульній стоїть унікальна дерев`яна Михайлівська церква.. А в міському пригороді , селищі Горяни - церква св. Миколая. Це єдина в Закарпатті пам`ятка древньоруської архітектури XII-XIV століття. Церква побудована у вигляді шестигранника з могутніми стінами товщиною 2-2,5 метрів. Збереглися навіть фрески 1360-70 років. Є припущення, що ця церква була дзвіницею укріпленого замку. В Ужгороді знаходиться найдовша в Європі липова алея на набережній Незалежності.


В кінці оповіді про Ужгород, я хотів би розповісти, ще й одну легенду про привід Ужгородського замку:
“В XVII столітті, замком володіли графи Другети. Час був неспокійний. Бажаючих прибрати до рук Ужгородський замок було придостатньо. І от один польський воєвода забажав захопити замок, але попередньо вирішив провести розвідку. Переодягся у дорогу одежу й прибув до фортеці. А дочка графу, побачивши його відразу ж закохалась до нестями. Шляхтич від неї прознав про всі таємниці оборонців. Та батько дізнався про зраду улюбленої дочки й у гніві наказав живцем замурувати її в кріпосні стіни замку. Наказ був виконаний. Там бідолашна красуня перебуває й понині. Кажуть, що перед грозою можна почути її плач, що розноситься по замку...”.

Фотки для цієї сторінки я поцупив з сайтів:
http://oldungvar.narod.ru
http://www.zakarpattja.westportal.net
http://travel.kyiv.org