До 1965 року село мало назву просто Межирічі, а за польського панування Межирічі Корецькі.
Селище досить давнє. На околицях В.Межиріч виявлене поселення ранньобронзової доби й знайдені римські монети ІІ ст. н.е. . Перша письмова згадка про нього датується 1544 роком, як про володіння князів Корецьких. Звідси очевидно й його перша подвійна назва.
1576 році укріплення Межиріч Корецьких не встояли перед загонами войовничої Беати Острозької, яка зруйнувала селище.
До речі, ця Беата, особистість легендарна. Позашлюбна донька польського короля Сигізмунда. Покоївка королеви Бони. Вдова Іллі Костянтиновича Острозького. Дружина серадзького воєводи Альбрехта Ласького. Власниця чисельних земель в Україні. Це та сама Беата, яка за народними переказами відстояла Дубно перед турками. Пам’ятаєте її постріл з дубенського бастіону в шатер султана? Одна з башт дубенського замку й до тепер носить її ім’я.

Відволікся трошки.
В 1579 році Богуш Корецький передає Межирічі сину Якиму.
В 1596 році селище потерпіло він нападу козацького загону О.Гуменецького, що підтримував повстання С.Наливайка та Г.Лободи.
На початку XVII ст. власники Межиріч укріплюють селище. Мурований замок князів Корецьких оточується високими земляними валами. 18 лютого 1605 року польський король Сигізмунд ІІІ надає місту Магдебурзьке право. В 1629 році в ньому налічується 313 димів й проживає польська, українська та єврейська громада.

Під час війни Хмельницького з Польщею Межирічі Корецькі були здобуті козаками М.Кривоноса й Д. Гирі.
З 1650 року містечко переходить у власність магнатів Любомирських і нові власники засновують тут в другій половині XVII ст. римо-католицький колегіум ордена піярів.
При колегіумі в 1702-1725 зводиться мурований костел Св..Антонія у стилі бароко. Будівництвом керував люблінський архітектор Войцех Ленартович.

В 1704 році, під час Північної війни тут хазяйнували шведи, поляки, українські козаки. В 1706-1707 роках в містечку перебували російські війська. 1708 року околиці Великих Межиріч трусили гайдамаки. Неспокійні були часи. Тому й не дивно, що костел будувався майже чверть століття.

Після Любомирських В.Межирічі належали магнатам Яблоновським, а з 1773 року Стецьким. Представник цього роду, овруцький староста Ян Стецький, в 1793-1800 роках будує в Межирічіх розкішну садибу з парком, садом та ставом. Його резиденція, яка створювалась визначним майстром своєї справи Доменіком Мерліні, являла собою чудовий зразок панської волинської садиби епохи раннього класицизму.
Від парку зараз нічого не залишилось, а от в палаці зберігся. Зараз в ньому розміщується школа-інтернат. Нажаль, коли я був в В.Межирічах, то навіть не побував біля нього. Треба буде виправитись.
Після поділів Речі Посполитої, в кінці XVIІI ст., Волинь відходить до Російської імперії. Межирічі Корецькі входять в Рівненський повіт Волинської губернії, а Стецькі залишаються їх власниками. В 1798 році в Межирічах налічується 121 двір з 1069 жителями.
Під час війни з Наполеоном в 1812 році у містечку квартирував козачий полк армії генерала Тормасова.
В 1831 році, після поразки польського повстання, в якому брали участь і Стецькі, їх володіння конфісковуються царським урядом.



В 1848 році будується православна церква Петра й Павла. Дерев’яна. В стилі класицизму. Вона є пам’яткою архітектури. Фото, нажаль, нема.

«Історія міст та сіл УРСР. Рівненська область.» надає про містечко Великі Межирічі того часу наступну інформацію:
«Містечко поступово зростало, збільшувалося населення. У 1850 році в Межиріч ах налічувалось 284 двори. З ліквідацією кріпосного права пожвавлюється ремісниче виробництво, торгівля, формується прошарок робітників. Але основну масу населення становили наймити і бідні селянські родини.
Реформа 1861 року не виправдала надій на зміну економічного становища трудящих. Селяни не отримали землі, вони продовжували терпіти від безземелля, в той час, коли поміщики мали 2955 десятин.
Пореформений період знаменується для Межиріч піднесенням ремесла, пожвавленням торгівлі. У 80-х роках ХІХ ст. в містечку вже налічувалось 302 будинки і 1612 жителів, працювали невелика суконна фабрика і пивоварний завод. Напередодні першої світової війни в містечку проживало 3592 чоловіка населення, діяли пошта, телеграф. Досить потужний водяний млин переробляв 10 тис. пудів зерна на рік. Межирічі стають відомими в окрузі також своїм великим ярмарком, що збирався 20 разів на рік.
…
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у Межирічах існувало невелике однокласне сільське училище. У 80-х рр. ХІХ ст. тут також працювала школа військових писарів. 1909 року відкрили двокласне сільське училище, збудоване на кошти земства. З медичних закладів існувала земська лікарня з аптекою.
Під час першої світової війни опинились в прифронтовій смузі, де розміщувалися тили армій, госпіталь. Містечко знову занепадає.»

Потім була громадянська й радянсько-польська війна. Після чого, до вересня 1939 року Межирічі входять до складу Польщі.

Потім була Друга світова й боротьба УПА проти військ НКВС. В околицях Великих Межиріч діяли й українські й польські антикомуністичні партизанські загони. Життя було дуже неспокійним до 1950-х років. Про той період історії Великих Межиріч нагадує простенька меморальна дошка в память про загиблих від рук НКВС. Ця дерев’яна дошка встановлена на хаті де в той час була «катівня НКВД».

Костел Св.Антонія за радянських часів звичайно був закритий. Він дожив до наших днів, але стоїть пусткою.

Ще в селі вартий уваги старий єврейський цвинтар, що розміщений справа на горбу, при в’їзді в Великі Межирічі.

В 1995 році, на кошти євреїв села, що свого часу виїхали в Ізраїль та інші країни, була влаштований скромний павільйон на цьому цвинтарі. Там же можна побачити старе фото місцевої синагоги, від якої сьогодні не залишилось і сліду.