Верхівня перебувала у володінні різних польських шляхетських родів. В XVII ст. селищем й околицями володіли Любомирські, але після їх зубожіння, в середині XVIII ст., Верхівня була надана в оренду шляхтичу Яну Ганському.
В 1780 році Ян Ганський викуповує садибу й передає її своєму синові Вацлаву Ганському. Ну а вже Вацлав створив у Верхівні довершений садибно-парковий ансамбль, який в дещо зміненому вигляді ми можемо побачити й сьогодні.

Садиба складається з палацу у стилі ампір площею 2077 кв.м., двох одноповерхових флігелів, родинної церкви, винного погребу, різних господарських споруд та парку.

Один з флігелів слугував житлом управителю маєтку Каролю Ганському (братові власника садиби).
Другий флігель – кухня, з`єднаний з палацом підземним переходом, яким слуги носили страви до їдалень панського будинку. Підземний хід також був прокладений до каплиці з родинною усипальницею Ганських.
Взагалі Вацлав Ганський полюбляв чомусь підземні ходи. Він навіть влаштував для своєї дружини Евеліни Ганської підземний хід до її особистої купальні у великому ставу, що навпроти палацу. Підземний хід був обкладений цеглою, виходив за гранітний мур, що оточував палац, і виводив у купальню, дно якої було викладене тесаними дубовими колодами.
Чудовий парк, що був розбитий за палацом, зливався з лісом. Поруч був ретельно підібраний сад, який доходив до широкого яру, до речі, штучного. Він був вручну викопаний кріпаками. Через яр було перекинуто аркоподібний місток, неподалік якого на схилі стояв так званий “мисливський павільйон”. Багато років він слугував на помешкання сімейному лікарю Ганських Адольфу Кноте.
В глибині парку розміщувалася оранжерея, перед якою росли чимало рідкісних дерев.




На межі парку й лісу стояла фазарня (птахоферма). В лісі на волі жило кілька сотень козуль, ланей та вирощених для відстрілу вепрів.

Діяла у Верхівні також суконна фабрика, яка виробляла “десять тисяч штук сукна на рік”.
Вацлав Ганський мав 21000 гектарів землі й понад три тисячі кріпаків. Він виконував обов`язки маршалка волинської шляхти, був магістром масонської ложі в Житомирі.

Після одруження у 1819 році він подарував Верхівню своїй дружині Евеліні.
Евеліна Ганська , в дівоцтві була Ржевуська. Родинне гніздо Ржевуських – містечко Погребище на межі Подільської, Київської та Волинської губерній. Граф Адам Ржевуський, батько Евеліни, - людина непересічна, листувався з Вольтером. Був предводителем дворянства Київської губернії, згодом сенатором. Але багатство своє він розтринькав.
Зате в нього було чотири дочки, яких він повидавав заміж за багатих шляхтичів. До речі, його дочкам присвячував свої вірші Пушкін. Аліні був присв`ячений вірш з рядками “негоціантка молодая”, а Кароліні шедеври “Я Вас любил...”, “Что в имени тебе моем...”. Хоча вірш “Я Вас любил...” Пушкін присвятив, по моєму, доброму десятку красунь Російської імперії.
Евеліна народила Ганському п`ятьох дітей, але четверо померли малюками. Залишилась єдина дочка Анна, яку подружжя просто обожнювала.
Евеліна Ганська була жінкої вродливою й розумною. Кажуть, що це рідкість. Вона любила подорожувати, була знайома з Пушкіним.
Представники аристократичних родів того часу досить часто листувались з великими письменниками та філософами. Не була виключенням і Евеліна Ганська. Але починаючи листування з Оноре де Бальзаком, навряд чи вона здогадувалась чим закінчиться та затія.
28 лютого 1832 року був відправлений перший лист до Парижу. Трохи згодом відсилається другий лист: “...Коли я читала ваші твори, серце моє тріпотіло; ви показуєте істинну гідність жінки, любов для жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює в вас чудесна чутливість душі, вона-бо й дозволяє вам вгадувати душі жінки”.
На третій лист, що закінчувався словами “кілька ваших слів, надрукованих у “Котід`єн” вселять у мене впевненості, що ви отримали мій лист і що я можу надалі безбоязно вам писати. Підпишіться О.Б.”, Ганська отримала відповідь. 9 вересня 1832 року в “Котід`єн”, єдиній газеті, яку російська цензура дозволяла ввозити в імперію, було вміщене коротеньке повідомлення: “Пан де Б. отримав адресоване йому послання...”.
Листування набуває все більшої сили, але тримається в таємниці адресатами. Вони домовляються про очну зустріч у Невшателі (Швейцарія) – рідному місті виховательки доньки Ганських. Йшов 1833 рік.



“Випадкове” знайомство Ганських з Бальзаком, точніше Вацлава Ганського з письменником, навіть переросло в дружбу. Але в Бальзака і Евеліни то вже була не дружба...
Далі було листування, зустрічі в Женеві та Відні. Їх почуття то загасали, то знову розгорались. Доречі, листування, тривало понад 17 років. За ці роки Бальзак написав Евеліні 444 листи. 2 томи листів Бальзака до Ганської (французьке видання) зберігаються в музеї Бальзака у Верхівні.
10 листопада 1841 року помирає Вацлав Ганський, який був на 22 роки старший своєї дружини. Евеліна втягується в довгу судову тяганину за спадщину Ганського з його ріднею.
З Бальзаком Евеліна Ганська зустрічається тільки у 1842 році в Санки-Петербурзі, та у 1845 році у Дрездені. З Дрездену вони разом вирушають до Франції.
Потім був Вісбаден, де Бальзак виконує функції свідка під час шлюбу Анни Ганської та Георга Мнішека. Повернувшись у Францію Бальзак написав у паризьку газету “Мессаже”: “Сьогодні, 13 жовтня в католицькій церкві міста відбулося одруження однієї з найбагатших в Російській імперії наречених графині Анни Ганської з представником старовинного і знаменитого дому Вандалі них графом Георгом Мнішеком. В числі свідків був пан де Бальзак... По лінії матері, уродженої графині Ржевуської, наречена є правнучкою королеви Франції Марії Ліщинської, а граф Георг Мнішек – правнуком останнього короля Польщі та прямим нащадком знаменитої й нещасної королеви Марини Мнішек”. Ну, тут Бальзаку слід було б написати “.... нещасної цариці Марини Мнішек”.
У Європі Ганська мала народити дочку від Бальзака, але дитина вийшла мертвою. Вона ще деякий час перебувала у Франції, а потім повернулась у Верхівню.

У 1847 році у Верхівню прибуває Оноре де Бальзак. Він пише: “Це пустеля, царство хлібів, прерія Купера та її тиша. Там починається українська земля, земля чорна й жирна, яку ніколи не угноюють і де завжди сіють. Цей краєвид укинув мене в якесь остовпіння...”.
Ганська облаштовує для Бальзака три кімнати. Андре Моруа писав: “...Бальзак був щасливий. Вперше в житті він опинився в одному з палаців із численною челяддю, про які мріяв з дитинства.” Деякий час він жив і працював у Верхівні. Тут він написав роман “Втаємничений”.
Перед Різдвом 1847 року він на короткий час відбуває до Парижу.
Кінець 1847-го і весь наступний рік Бальзак знову проводить у Верхівні. Справа йде до шлюбу. Взагалі розмови про одруження Бальзак вів вже давно. Але було багато клопотів по спадщині, по влаштування долі дочки Ганської. Крім того стан здоров`я Бальзака став суттєво погіршуватись. Були й деякі інші обставини.
За тодішніми законами Російської імперії, шлюб з іноземцем, означав для Ганської втрату всіх своїх маєтностей. На такий шлюб потрібно було отримувати височайший дозвіл у столиці. Але Ганська вирішує одружуватись. Вона заповідає всі свої володіння Анні Ганській, зобов`язавши її виплачувати лише дев`ять тисяч карбованців сріблом. Бальзак пише у Санки-Петербург міністру Уварову: “Незабаром вже шістнадцять літ, як я кохаю шляхетну й доброчинну жінку... Особа ця є російською підданою і повна її відданість не підлягає сумніву. Звісно, високі якості її належно поціновані, бо вам усе в Росії відомо... Вона не хоче вийти заміж за іноземця без згоди августійшого повелителя, вона удостоїла мене права просити про цю згоду, я зовсім не ремствую на покору пані Ганської, оскільки вважаю це природним”.
Лише весною 1850 року Микола І дає дозвіл на шлюб, але Ганська має відмовитись від усіх своїх статків.
14 березня 1850 року в бердичівському костьолі св.Варвари графиня Евеліна-Констанція Вікторія Ганська стала мадам де Бальзак. Бальзак торжествує: “Знайте, що я віднині чоловік внучатої племінниці Марії Ліщинської (королеви Франції),



шварго графа Адама Ржевуського, генерал-ад`ютанта його Величності Імператора Великоросії й Малоросії, швагро графа Орлова, племінник графині Розалії Ржевуської, першої статс-дами Її Імператорської Величності...”. Любив Бальзак титули, адже його “де” було несправжнім, він був сином міщан. Але це була його винагорода за шістнадцять років очікування того шлюбу.
Подружжя їде в Київ, щоб отримати документи на виїзд до Франції.
Здоров`я Бальзака продовжує погіршуватись і коли вони прибувають до Парижу письменник вже майже не піднімався з ліжка.
18 серпня 1850 року Оноре де Бальзак помирає.
Евеліна залишається в Парижі. За допомогою інших літераторів, а інколи і власноруч вона закінчує деякі твори Бальзака і видає їх. В її житті, по смерті Бальзака, були інші шанувальники її вроди й навіть коханці. Вона помирає 9 квітня 1882 року.

Життя Бальзака добре досліджене, про нього дуже багато написано. Це дійсно був геній, літературний геній. Але це була, в той же час, звичайна людина. Був транжирою. Мав безліч коханок і часто жив за їх рахунок. Дехто дивується, як могли його кохати жінки. Він був невисокого зросту, опецькуватий, не мав передніх зубів, не “мачо” й не “Ален Далон”. Але він дуже добре знав жіночу душу й вмів зачепити в ній такі струни, про які інші тільки здогадувались.

В творах про Бальзака можна зустріти дуже багато і про Евеліну Ганську. Бальзакознавці по різному відносяться до неї. Одні вважають її справжньою музою Бальзака, його “Північною зорею”. Вважають, що вона щиро й віддано його кохала ( Андре Моруа, Марсель Бутерон, Жуль Юсон Флері, Гонзаг Сен Брі, Бой Желенський...).
Інші вбачають в її вчинках холодний розрахунок й жадобу до його слави (Стефан Цвейг, Октав Мірбо, Натан Рибак...).
Коли я готував цю сторінку, то користувався книгою Генадія Шкляра “Північна зоря Бальзака”. Ця книга присвячена саме долі Евеліни Ганської. Наскільки об`єктивно подана в ній точка зору на відносини Бальзака й Ганської судити читачеві.

Але повернемось у Верхівню. По смерті дочки Евеліни Анни Мнішек, садиба переходить у володіння Адама Ржевуського. Він був останнім володарем Верхівні.
Потім була революція 1917 року й громадянська війна. Під час тих подій, звичайно ж, садиба була розграбована. Був розкритий родинний склеп Ганських/Ржевуських. Але мародерів самі ж селяни вбили. Куди ділись речі зі склепу невідомо. Вхід до склепу, що розміщувався під родинною церквою замурували. Саму ж каплицю після відкриття на території садиби у 1921 році агрошколи перетворили на спортзал.
Можливо, розміщення в садибі агрошколи й врятувало палац від знищення. В 1932 році створюється агротехнікум. В 1959 році, коли відзначалась 160-річниця від дня народження Оноре де Бальзака, у Верхівні створили кімнату-музей, яка на громадських засадах діяла до 1995 року. Організатором і першим екскурсоводом був колишній викладач технікуму Борис Осіпчук і завідуюча бібліотекою Любов Адамович.

Палац внесений до державного реєстру національного культурного надбання України.
Зараз тут розміщується Верхівнянська філія Житомирського агротехнічного коледжу. Директор філії Володимир Гнатович Чернега, людина неординарна й дуже цікава. Завдяки його ентузіазму й навіть одержимості в палаці створено музей Бальзака. Силами викладачів та студентів коледжу відремонтовані приміщення садиби, впорядковано парк, розчищений підземний хід з одного з флігелів до палацу.

Була відновлена церква, а вона деякий час навіть без даху стояла.

Відкритий вхід до родинної графської усипальниці. Все-таки вандали залишили неушкодженими чотири поховання.

Звичайно ж, не вистачає професійних реставраторів у Верхівні. Але те що роблять молоді студенти коледжу заслуговує на велику повагу. Але головне що, пан Чернега сповнений оптимізму. В його планах розширення музею Бальзака, який сьогодні складається з трьох кімнат. Можливо колись він дійсно перетворить весь маєток і парк на “музей Кохання”.