Береги Горині були заселені з давніх-давен. В околицях Вишнівця виявлені поселення Трипільської та Черняхівської культур, а на місці нинішнього Вишнівця виявлено городище часів Київської Русі, яке скоріше всього було знищене татарами в 1240-1241 роках. Згодом воно все ж відродилось.
Перша письмова згадка про Вишнівець датується 1385, по іншим джерелам 1395 роком, коли князь литовський Вітовт наділяє Дмитра Корибута з роду Гедиміновичей маєтностями на Волині серед яких згадується й Вишнівець.
Вважається, що саме Дмитро Корибут закладає перший замок у Вишнівці. Він розміщувався на правому березі Горині на місці нинішнього села Старий Вишівець. Хоча, деякі історики схиляються до думки, що перші укріплення зводив правнук Дмитра Корибута – Солтан Корибут, саме він першим почав називатись Вишневецьким. Ці укріплення були зруйновані в 1494 році татарами і племінник Солтана Михайло Васильович Вишневецький вже на лівому високому березі Горині закладає новий добре захищений замок. Замок звели на славу. Хоча інакше й не могло бути, Вишівець на той час вже перетворився на головну резиденцію роду.
В 1512 році під стінами Вишнівця князями Вишневецькими й Острозькими була розгромлена двадцятип''ятитисячної орда Манглі.

Поруч з замком в 1530 році була зведена Вознесенська церква – родова усипальниця Вишневецьких. Ця церква, хоча й з чисельними перебудовами, але все ж дожила до наших днів. Правда ці перебудови надали їй абсолютно неестетичного вигляду.
Поховано тут багато представників роду Вишневецьких, тут знайшли свій спочинок і Михайло Михайлович Вишневецький з Раїною Могилянкою, батьки сумнозвісного в Україні Яреми Вишневецького.
В 1963 році церква була пограбована й закрита. З 1989 року тут знову проводять богослужіння.

Перед тим як розповідати далі про історію Вишневця, який стає з XVII ст. родовою столицею вже окатолочених Вишневецьких, варто згадати мабуть найвідомішого «православного» Вишневецького – Дмитра Івановича (Байду) Вишневецького (?-1563).

Дмитро Вишневецький був сином князя Івана Михайловича. Перша письмова згадка про нього датується 1545 роком, він згадується в люстрації Волинського воєводства. В 1548-1549 рр.. здійснює походи на Очаків. В 1550 році отримує від короля посаду



старости Черкаського та Канівського. Після невдалого сватаня до Галшки Острозької з головою поринає у вольне козацьке життя. Саме він перший і за власні кошти будує укріплення на дніпровських порогах. Більшість істориків вважають що це укріплення зводилось на о.Мала Хортиця.
В 1553 році Дмитро Вишневецький побував у Стамбулі. Яка ціль була цієї поїздки й про що він говорив з султаном Сулейманом I Пишним, науковці сперечаються до цих пір. Після цього опиняється у Варшаві, але після заборони польським королем Сигизмундом II Августом «воювати» Крим, знову опиняється на Подніпров’ї. Шукає підтримки московського царя.
Діставши своїми наскоками татар, провокує їх до нападу в 1556 році на Запоріжську Січ. Але козаки під командою Дмитра Вишневецького змогли протистояти 24-денній турецько-татарській осаді. Через рік об’єднаний турецько-татарсько-волошський загін при підтримці військових галер знову обступає Січ. На цей раз осаду козаки не витримали й змушені були відступити до кордонів Речі Посполитої. Фортеця на Хортиці була зруйнована.
З 1557 року переходить на службу до царя Івана Грозного, який віддячив Вишневецького «великим своим жалованием и дал ему отчину город Белев (зараз Бельов Тульської області в Росії –Кифоренко С.) со всеми волостьми и селы, да и в иных городах села подклетные Государь ему подавал и великими жаловании устроил". За підтримки Москви здійснює походи на Кафу, Азов, Перекоп. Деякий час перебував з загоном козаків у Тулі. Побував він і на Дону, але вже як представник царя, союзника ногайців. В той період татари були наглухо закриті Вишневецьким в Криму й навіть не помишляли про такі звичні для себе набіги.
В 1562 році Дмитро Вишневецький відправляється до Москви, але швидко розуміє, що ситуація корінним чином змінилася. Іван Грозний більше вже думав про війну в Лівонії ніж на своїх південних кордонах, Москві конче було потрібне замирення з татарами. Є деякі відомості, що начебто в Москві гіперактивного князя Вишневецького навіть пробували отруїти. Але то тільки версія.
Після Москви, князь відразу ж відправляється до польського короля. Вишневецький був прийнятий з почестями й дістав підтвердження на всі свої володіння, які мав до переходу під патронат Москви. Здавалося б можна доживати спокійно свій вік. Можливо дехто так і зробив би, але тільки не Байда.
В Любліні він знайомиться з колишнім комендантом хотинської фортеці Ольбрехтом Лаським й ці два башибузуки вирішують поборотися за титул господаря Молдавії. Вони збирають загін в 4000 відчайдухів й рушають в Молдову. По дорозі вони щось не поділили й Ласький повертає назад. З Вишневецьким залишається лише 500 козаків, але князь все ж вирішує продовжити молдавську авантюру.
Результат? Загін Вишневецького попадає в засідку, а пораненого Вишневецького місцевий селянин знаходить в копиці сіна й здає його іншому претенденту на молдавський престол – боярину Томші, а той передає Байду туркам. Потім Стамбул, пропозиція перейти на службу до султана, гак на кріпосній стіні, кількаденні прокльони ісламу, 22 жовтня 1563 року й стріла яничара яка обриває життя Дмитра-Байди Вишневецького.

Зрозуміло, що таке бурхливе життя Байди Вишневецького не могло не захоплювати народ. Князь став героєм чисельних пісень, переказів, дум й т.п., але часто події, які висвітлювались в них не мали нічого спільного з реальними історичними фактами. Навіть деякі історики схильні занадто ідеалізувати фігуру Дмитра Вишневецького. Як на мене, потрібно дійсно зняти капелюха перед відвагою й завзяттям князя у боротьбі його з татарами, але не забувати, що Байда своїми зносинами з Москвою заклав чимало каміння у підмурки нинішніх претензій Росії на Слобожанські землі Україні.

Повертаємось до історії Вишневця.
На початку ХVII століття місто опиняється у вирі європейських інтриг. В 1603 році тут опиняється особа відома в історії під ім’ям Лжедмитрія І. Під опікою Адама Вишневецького, який був ревним католиком і поборником Великої Речі Посполитої, Лжедмитрій визріває для ролі московського царя.
Саме князь Адам організовує знайомство Лжедмитрія з донькою князя Єжі Мнішека – Мариною Мнішек. Ох, знала б бідна Марися наперед, чим для неї закінчиться це знайомство…

Коли Вишневець перейшов у володіння Яреми Вишневецького, той вирішує перебудувати місцевий замок у відповідності до фортифікаційних вимог того часу. В 1640 році замок був розширений, а з його чотирьох кутів виросли бастіони. В 1644 році будується монастирський комплекс босих кармелітів, споруди та мури якого також були включені в оборонну систему Вишнівця.

В 1645 році був закладений костел св.Михайла, який став родинною усипальницею окатоличених Вишневецьких.

Незважаючи на модернізацію укріплень проведену Яремією Вишнивецьким, за часів Хмельниччини Вишневець був повністю розорений. Спочатку замок здобувають козаки Максима Кривоноса, потім грабують татари, затім Ярема Вишневецький повертає собі місто. В 1649 році - нашестя саранчі й голод. В 1651 році Вишневець знову в руках Хмельницького й Тугай Бея. Татари грабують Вишневець також і в 1653, 1666 та 1667 роках. Потім по цих землях прокотились турецька армія Ібрагім Паші (польсько-турецька війна) та шведські війська Карла ХІІ (північна війна). Да, не легкі часи були.

Відродження Вишнівця почалося лише в 1705 році завдяки Міхалу-Сервацію, останньому представнику роду Вишневецких.
Декілька слів про цього Сервація.
Батько – Костянтин Кшиштоф Вишневецький, мати – Анна Ходоровська, дата народження - 13 травня 1680 року, місце народження – м.Львів.
Батько помирає коли Міхалу-Сервацію було лише 6 років і мати вдруге виходить заміж за князя Дольського. Це та сама княгиня Дольська, що разом з Іваном Мазепою чи то хрестила в Білокриницькому маєтку Уршулю-Францишку Вишневецьку чи то видавала її заміж. Потім вона була контактним лицем у зносинах гетьмана з Карлом ХІІ та його довірених людей з польської шляхти. Що з того вийшло відомо.
Сам же Міхал в 1696 році одружується на дочці свого прийомного батька Катерині Дольській, яка народжує йому двох дочок та сина. Син дуже рано помирає, а дочки вдало виходять заміж. Одна з них – Анна, була одружена на Юзефі Огінському. Саме її син і онук Міхала-Сервація Вишневецького, Міхал-Казимир Огінський написав полонез «Прощання з Вітчизною», більше відомий як просто «Полонез Огінського».
Міхал-Сервацій займав високі посади в Речі Посполитій, був знайомим з багатьма впливовими особами свого часу, в тому числі й королівської крові. Князь унаслідував авантюрну вдачу своєї матері і на протязі всього життя був у вирі європейських інтриг. Виявляв він також надзвичайну активність у справі окатоличення українських та білоруських земель.
В 1725 році дружина Міхала Катерина Дольська помирає. Після її смерті Вишневецький ще декілька разів одружувався, але так і не спромігся залишити по собі нащадка – продовжувача роду. Дуже показові його слова, «я не можу залишити по собі сина, але я залишу дещо більше – палац, що здивує наступні покоління.»
Цей палац князь збудував саме в Вишнівці.

Перебудова замку на палац почалася в 1705 році. Були відбудовані й збережені деякі фортифікаційні елементи замку, а на його підмурках звели величний двоповерховий палац у стилі класицизму з пишним трикутним фронтоном. Внутрішньою окрасою палацу була величезна (довжиною 80 метрів) дзеркальна зала.

Після смерті Міхала-Сервація Вишневецького в 1744 році, палац переходить у власність Мнішеків.
Нові власники закінчують впорядковання садиби: розширюють парк біля палацу, влаштовують садові каскади, що спускалися до низки озер утворених по руслу Горині (архітектор Д. Міклер).
В кінці ХVIII ст. палац набув свого остаточного архітектурного вигляду. При Мнішеках була значно розширена також бібліотека Вишневецьких й поповнені шикарна картинна колекція та збірка старожитностей. В палаці діяв свій театр.

З другої половини ХІХ століття власники вишневецького палацу міняються з калейдоскопічною швидкістю. В 1852 році Вишнівець купує княгиня Абамалек-Лазарєва, але вже через п’ять років перепродує його графу Броель-Платеру. В 1876 році Вишневецький палац купує київський міський голова І.А.Толлі, але його син продає садибу князю Кочубею. Від Кочубея палац переходить до князя Імеретинського.
На початку ХХ століття у палацу знову новий володар, на цей раз вже генерал Демідов. При ньому знову поповнюються вишневецькі колекції й реставрується сам палац. Перед Першою світовою війною генерал продає палац графу С.Грохольському. Неначе відчував генерал, що ця війна принесе руйнацію в Вишнивець. В палаці розміщувався і штаб одного з корпусів 11 російської армії в роки Першої світової, і штаб Симона Петлюри в роки громадянської війни. Кожна зміна влади в Вишневці у ті неспокійні часи супроводжувалася й грабуваннями палацу. На момент закінчення смутних часів унікальна мистецька колекція і бібліотека суттєво поріділа.

За панування Польщі (1921-1939 рр..) на Вишневеччину переселяється значне число польських колоністів. У самому Вишневці проводиться насильна полонізація всього громадського та адміністративного життя. Палац стає власністю польської держави, його реставрують й відкривають у 1925 році в його стінах музей. Ті речі, які дивом збереглися в палаці після громадянської війни, склали основу експозицію. До речі реставрацією палацу керував відомий архітектор Владислав Городецький.
З 1939 року проводиться вже не полонізація, а совітизація краю. В 1940-1941 роках всі твори мистецтва, що залишились в палаці вивозиться до Москви та Ленінграду. В стінах палацу починає діяти сільськогосподарський технікум. Вишневець стає райцентром (до 1962 року).
Під час фашистської окупації в палаці були розміщені місцеве гестапо та жандармерія. В центрі Вишневця німцями біло влаштоване єврейське гетто.

Після війни значно пошкоджений палац не відновлювався, а пожежа 1949 року ледь не знищила його назавжди.
В 1950-х роках палац відремонтували, повторний ремонт проводився в 1970-ті роки. В повоєнні роки радянської влади в колишньому замку Вишневецьких розміщувались будинок культури, бібліотека, ПТУ та фабрика шкіргалантерейних виробів. Стара синагога було перетворена на сільраду.
В 1972 році парк біля палацу був оголошений пам’ятником природи республіканського значення. В ньому збереглося близько 400 реліктових дерев.

На початку ХХІ століття для Вишневця здається відкрились двері в світле майбутнє. Замок/палац став частиною заповідника «Замки Тернопілля» й оголошений пам’яткою державного значення. Всі установи виселені з палацу й зараз йде його ґрунтовна реставрація. Плани в науковців грандіозні, то ж будемо сподіватись, що скоро палац у Вишневці постане перед туристами у всій своїй красі.