На сайті http://www.library.vinnitsa.com, я знайшов таку інформацію про Язловецьких:
“Язловецькі- дворянський рід гербу Абданк. Спільно із своіми родичами Бучацькими вони були першим польським родом, який "колонізував" Поділля. Своє прізвище Язловецькі отримали від містечка Язловець поблизу Летичева (??? до Летичева по прямій 170 км – примітка моя). Першим "дідичем" Язловця в середині XV століття був Теодор Бучацький, кам`янецький староста. Його син Міхал, воєвода подільський, загинув у бою з татарами в 1438 році. Така ж доля спіткала в 1457 році ще одного представника роду - подільського старосту Бартоломея Бучацького. На початку XVI століття, коли рід Бучацьких згас, Язловець стає власністю Миколая Сенявського, а пізніше - Єжи Язловецького. Єжи Язловецький - п`ятий великий коронний гетьман Речі Посполитоі, який прославився на полях битв з татарами: в 1528 році біля Кам`янця і в наступному році походом на Очаків. До кінця життя Язловецький обороняв степові кордони, протягом багатьох років, був власником кам`янецького староства і подільським воєводою. В 1564 році Єжи Язловецький їздив з дипломатичною місією у Стамбул до султана Сулеймана Кануні (Пишного). Єжи Язловецький мав чотирьох синів, більшість з яких пішли тією ж дорогою. Міхал Язловецький став наприкінці XVI століття хмільницьким старостою; Миколай Язловецький, який провів декілька вдалих військових операцій на польсько-молдавському кордоні, отримав привілей на ряд подільських міст. Язловецькі, як справжні "прикордонні барони", часто діяли спільно з українськими козацькими загонами. Останній з синів Єжи Язловецького - воєвода подільський Ієронім - прославився своїм військовим мистецтвом. За аналогією із давньоруським князем Святославом сучасники стверджували, що битви для нього - забави, обоз - дім, кінь - крісло, залізна кольчуга - одяг. Після смерті Ієроніма Язловецького у 1607 році цей рід припинив своє існування.”

Як тільки Язловецькі отримали у володіння Язловець, вони починають будувати в ньому родинний замок. Деякі дослідники вважають, що на місці, де залишились зараз рештки фортеці, й раніше було укріплення. Датують ці укріплення XIV століттям. Замок в Язловці не раз приймав на себе удари татар, турок, молдован.

Вірменською громадою, що була в XVI столітті тут досить чисельна, в 1551 році була побудована вірменська церква Св.Миколи.
В 1590 році, католики збудували Костел Успіня Діви Марії.
В Язлівці збереглося старовинне кладовище з могильними пам`ятниками.

На цвинтарі збереглась дуже цікава готична каплиця.

У XVIII нові власники замку – Понятовські, перебудували долішню частину на пізньобароккову резиденцію. Цей палац добре зберігся й донині. Можливо врятувало його те, що із середини ХІХ до середини ХХ ст. сам палац й навколишні землі належали монастирю сестер-непорочниць. В радянські часи тут відкрили, якусь лікарню, здається протитуберкульозну. Але з середини 90-х років минулого століття частина монастирських приміщень знову повернули “божим нареченим”. Й сьогодні можна оцінити красу й велич палацу з ренесансно-барокковим порталом, парку з могутніми деревами. На фронтоні, над входом, навіть зберігся герб колишніх власників.
Навколо палацу й замку збериглися старі мури. Взагалі місцевість там дуже гарна, особливо весною.

Монастир в Язловці, заснувала Марцеліна Даровська з Котовичів, яка належала до багатої шляхетської сім`ї. Вона народилась на Україні, набувала освіту в Одесі. Але після одруження родинне щастя було не довгим – помирає син, а трохи пізніше й чоловік. Й щоб не замкнутися в собі, Марцеліна починає займатися громадсько-освітньою діяльністю, організовує сільське самоуправління.
Вона вирушає до Риму, де засновує громаду сестер непорочного зачаття Пречистої Діви Марії. Марцеліна прибуває у вересні 1862 року в Язловець й створює перший дім непорочниць та навчально-виховний заклад для дівчат, який згодом став осередком культури і поглибленої релігійності. Мати Марцеліна закладала школи початкового типу для сільських дітей Поділля. В цих школах навчали дітей всіх віросповідань В 1911 році мати Марцеліна померла. Похована вона в місцевому склепі – гробниці, що частково вритий в скелясту гору. Там зараз ціла галерея-усипальниця сестер, що померли в цьому монастирі. Ці катакомби підтримується Сестрами в доброму стані, й туди можна навіть зайти.

До Другої світової війни школи Сестер Непорочниць діяли в Польші, Україні, Білорусії. В 1946 році монастир і школу в Язлівцю закрила Радянська влада. Через 50 років Сестрам вдалося повернути каплицю і частину кімнат у колишньому дворянському домі. Освячені відновлені катакомби, де спочивають померлі сестри. 6 жовтня 1996 року в Римі Папа Іоан Павло ІІ, проголосив Марцеліну Даровську - Блаженною, а 1 вересня 1999 року Львівський митрополит Мар`ян Яворський проголосив каплицю Сестер в Язлівці Сантуарієм Блаженної Марцеліни Даровської.