Поруч з гирлом Суук-Су колись була дача Івана Костянтиновича Айвазовського. Під час повені 1897 року, коли річка вийшла зі своїх берегів, цю подію зобразив у своїй картині «Злива в Судаку» великий мореніст.
В 1914 році, після просто таки тропічної зливи, Суук-Су перетворилась на величезний селевий потік що ніс величезні брили каміння. Місцеву поміщицю, що мешкала поблизу русла ріки спасали на баркасі, що підійшов з моря до вікон другого поверху.
Ну а в своєму звичному стані Суук-Су - невеличкий потічок, який в багатьох місцях можна просто перестрибнути.

Але повернемось на Алчак. Біля його підніжжя була досліджена стоянка епохи бронзи, а в 1959 році тут був знайдений клад боспорських монет.

В 1988 році територія мису Алчак площею 55 гектарів була оголошена заповідним урочищем місцевого значення.

Для туристичного відвідування по Алчаку прокладена екологічна стежка, яка проходить по старій дорозі для екіпажів, що колись вела з Судака в Капсельську долину. Зараз від тої дороги мало що залишилось, зате стежка проходить по дуже мальовничим місцям.

Є на Алчаку, так звана «Еолова арфа» - химерний грот, що виник в результаті вивітрювання вапнякової породи. Названий він на честь бога вітрів – Еола.

Крім цього туристів вразить «Чортів міст», що прокладений над прірвою з боку моря.

На Алчаку відносно багаті відкладення кальциту – цінної сировини, що використовується в оптичному виробництві. В 1920-30 роках тут навіть проводилось промислове видобування цього мінералу. Шурфи від того видобування збереглися на західних схилах Алчака.

На схилах мису зустрічається реліктові ялівець та фісташка туполистна, барбарис та шипшина.

Ну а з вершини мису відкриваються чудові види на Капсельську долину, мис Меганом та Судак з його знаменитою фортецею.