Недалеко від Балаклавської бухти знайдене раннє поселення таврів ( VII ст. до н.е.). Після заснування Херсонесу, ця місцевість колонізується греками ( IV ст. до н.е.). Вони називали Балаклавську бухту Символон. До речі, дехто вважає, що саме цю бухту з портом листригонів, описував Гомер в 10 главі “Одисеї”.
Свідчення про відвідини цих місць є у Страбона, Плінія, Овідія и Гесіода.

В І ст. н.е. бухта переходить під контроль Риму. В 2002 році знайдено місце табору римських легіонерів, знайшли також скарб з римських монет. Після розпаду Римської імперії, тут панували візантійці.

З утворенням в Криму італійських торгових колоній, цю зручну бухту освоюють венеціанці. В 1340-57 роках вони починають будувати фортецю Чембало (Цембало, Цембальдо), але дуже швидко її прибирають до рук генуезці. Фортеця була просто необхідна Генуї, бо поряд була фортеця її головного противника - християнського князівства Феодоро (Інкерман – Каламіта).
На 1433 рік тут існували так звані Верхнє місто Св.Миколая та Нижнє місто Св.Георгія з мурами та баштами, Консульська вежа-замок, храми, муровані казарми, зручна пристань. Фортеця Чембало цікава тим, що деякі її башти не були включені в ланцюг мурів. Вони були зміщені трохи всередину кільця укріплень, що робило їх при нагоді автономними аборонними пунктами. Башти були вдвоє вищими за мури и могли вести обстріл на трьох рівнях. В нижній частині консульського замку було влаштоване водосховище. Кожна вежа носила ім`я когось із консулів – керівників колонії. Ще одна особливість башт – вони були круглі ззовні й квадратні всередині.
Консули правили факторією 1-3 роки. Потім Генуезька республіка їх замінювала. Розумний крок – щоб занадто не наживались.
Чембало була важливою торговою факторією Генуї в південно-західному Криму й дуже сильним подражнювачем для князівства Феодори. Заручившись підтримкою Кримського ханства, яке тільки набирало сили в той час, фоодоріти в 1433 році захоплюють Чембало. Але через рік генуезці відвойовують фортецю, щоправда в дуже зруйнованому вигляді.


.

Поки фортеця відбудовувалась, в 1453 році Османська імперія захоплює Константинополь й перекриває Чорноморські протоки для Генуезьких кораблів. Митрополія не мала змоги допомогти колоніям, та й сама Генуя була послаблена європейськими війнами. Генуя продає кримські колонії своєму головному кредитору – Банку Св.Георгія. Греки вкладають гроші в реконструкцію Чембало, яка була завершена в 1467 році.

Життя налагоджується. Але ...
Влітку 1475 році сильна турецька армія і флот висаджується в Криму. Всі фортеці й порти генуезців і феодорян були дуже швидко захоплені. Фортеця Чембало припиняє своє існування, а замість неї з`являється фортеця – Баликайя (Балаклава).

Походить нова назва мабуть від турецького “Балик-лав” – Рибне гніздо. Цю назву вживає вже Афанасій Нікітін, котрий повертався з Індії через Крим.

Після захоплення фортеці турками, вона не відбудовувалась. Балаклава поступова втрачає своє стратегічне значення й перетворюється на звичайне рибацьке поселення.

Балаклава набуває нового стратегічного значення вже після приєднання Криму до Російської імперії. В Балаклаві розміщується один з перших російських військових гарнізонів в Криму – Грецький балаклавський батальйон. Його солдати виконували митні й прикордонні функції.
Балаклаву й околиці відвідувала Катерина ІІ під час свого візиту в Крим в 1787 році. Місцеві власники човнів та катерів можуть прокатати Вас до “Золотого пляжу”, а по дорозі будуть розповідати, як і де імператриця купалась з графом Потьомкіним, та про що вони розмовляли.
Крім пляжів, Балаклава славиться перш за все своєю зручною бухтою. Росія спочатку намагалась влаштувати в бухті торговий порт, але вже існували в Криму більш впорядковані гавані й з тої затії нічого не вийшло. Та все ж, в 1851 році інженер Амелунг розробив генеральний план благоустрою Балаклавської бухти. Однак починається Кримська війна.
В ході війни Балаклава стає головною базою англійського флоту, щоправда англійці дорого заплатили за взяття гавані. В Золотій Балці під Балаклавою була знищена легка кавалерія британців лорда Кардігана, де служили нащадки кращих аристократичних родин Англії.

Англійські війська в Балаклаві інтенсивно будують набережну та оборонні редути (збереглися й зараз). Тут був головний шпиталь англійців. Потрібно відзначити що в Балаклаві пораненими активно піклувалась англійська аристократка леді Найтінгель – фундатор Червоного Хреста. В Севастополі її функції виконувала відома сестра милосердя – Даша Севастопольська.
Англійці побудували залізничну колію від Балаклави до Севастополя ( 13 км). Але коли жмоти-англосакси покидали Крим в 1855 році, вони розібрали залізницю й продали її туркам (французи нічого не вивозили зі своєї головної бази в Камишовій бухті Севастополя).
Практичність й скупість Англії можливо поясниться таким фактом. 2 листопада 1853 військовий конвой союзників попав в сильний шторм біля Балаклавської бухти. Затонуло багато транспортних кораблів з продовольством, амуніцією та боєприпасами. Але головна втрата – англійський військовий фрегат “Чорний принц”. Він доставляв платню військам союзників. 60 тис. дзвінкої золотої монети пішло на дно. Й лежить, до речі, десь поблизу Балаклави й по цей день. Зараз дуже багато шукачів скарбів наймають місцеві катери й організовують підводні пошуки скарбів “Принца”. Були навіть спроби організувати широкомасштабну пошукову операцію разом з англійцями, але щось не зрослося.

Після Кримської війни Балаклава стає заштатним містечком. З 1859 року місто входить до Ялтинського повіту. Але в кінці ХІХ – на початку ХХ століття Балаклава починає інтенсивно розвиватись, як чудовий чорноморський курорт. В 1887 на набережній, яку чомусь, не вивезли англійці відкривається “Гранд-готель”. В 1887 році відкривається грязелікувальний пансіонат.
Першим курортним підприємцем в Балаклаві був такий собі К.Скирмунт. Він відкриває пансіонат і проводить активну PR-компанію в пресі. В Балаклаві починається курортний бум. Наприклад, з 1900 по 1910 роки тут було побудовано близько 100 дач. Виростає Нове місто. В 1904 році розбивається Пушкінський парк, будується театр.
Міський староста В.Фіналі швидко розпродує західний скелястий берег Балаклавської бухти. Недалеко від виходу з бухти граф Наришкін будує палац й “мисливський будиночок”. Поруч виростають дачі князя Юсупова, князя Гагаріна, князя Апраксіна. Будується дача Соколової, в якій в 1907 році зупинялась Леся Українка.

Курорт був першокласним. Цьому сприяла унікальна природа та клімат Балаклавської бухти. Гори навколо Балаклави вкриті унікальним рідколіссям. Тут найбільший в Криму ареал сосни піцундської (Станкевича). Окремі дерева при віці в 200 років досягають 10 метрів в висоту й 1,5 метра в діаметрі стовбура. 28 видів місцевої флори занесені в різні “Червоні книги”.
Нажаль декілька років тому на східних схилах Балаклавської бухти сталась сильна пожежа й великі масиви просто вигоріли. Пожежа, сталась з вини туристів.
В 1930 роки в Балаклаві, на західному схилі гори Таврос починається видобуток вапняка.

Під час війни Балаклава була окупована фашистами. Бухта використовувалась німецьким та італійським флотами. Звільнена була Балаклава 18 квітня 1944 року.

Після війни Балаклава відбудувалась, але перестала бути курортною зоною. В Балаклавській бухті в 1957- 1961 роках був побудований унікальний військовий об`єкт – скельний завад по ремонту підводних човнів. Місцеві називають його “штольня”. Зараз будь-який балаклавський хлопчисько розповість вам, що завод видовбаний в 90 метровій скалі, має автономні вхід і вихід, міг прийняти одночасно 7 субмарин й до 10 тис. солдат, був розрахований на пряме попадання ядерної ракети.
А в радянські часи це був супер секретний об`єкт. Сама ж Балаклава була закритим містом, навіть коли завісу таємничості зняли з Севастополя.
Будівництво заводу курирував сам Хрущов. Він же хотів його закрити в 1960-х роках, коли проводили скорочення флоту. Але завод відстояв адмірал Кузнєцов й він служив Чорноморському флоту СРСР, аж поки не почали діли флот Україна та Росія.

Схема взята на сайті http://www.voliga.ru/AKVA/STATII/balaclavaz.htm , там же є цікава стаття про цей підземний завод.

Після розподілу кораблів і баз Чорноморського флоту, Балаклава разом з заводом дісталась Україні. Але наша країна має всього один підводний човен “Запоріжжя”, який ні разу не виходив в море під українським прапором (виявляється немає акумуляторів). “Запоріжжя” довго стояло в Балаклаві а пару років тому човен відтягнули в Севастополь на ремонт. Завод же зараз пустує й потихеньку розкрадається. Напроти виходи зі “штольні” стоять рибацькі сіті. Хтось хоче перетворити завод на музей, хтось орендувати для вирощування шампіньйонів. Може туркам його продати, як англійці колись продали залізницю?
Балаклава потрохи набирає туристичних обертів. Будуються готельчики й кафешки. Місто стає зручною гаванню для шикарних яхт. Хіба міг подумати М.С.Хрущов коли керував будівництвом секретного заводу по ремонту підводних човнів, що в ХХІ ст. напроти того заводу, будуть стояти яхти з жовто-блакитними й навіть зіркасто-полосастими прапорами!
Про колишнє військове значення Балаклави, зараз крім заводу нагадують вмуровані в набережну англійські військові гармати, що використовують для швартовки човнів та яхт.

А ще в Балаклаві є церква 12 апостолів, що була відбудована в 1990 році. Церква як церква, належить московському патріархату. Хоча екскурсоводи запевняють, що будувалась вона ще в 1340-х роках італійцями. Після приєднання Криму до Росії називалась церквою Миколи Чудотворця. В радянські часи, як і більшість храмів була закрита.
Ще в місті зберігся колишній кінотеатр “Родіна”. Вигляд “Родіна” має досить жалюгідний, але вважається одним з найстаріших будинків Балаклави.