Перша згадка про місто відноситься до 1375 року. Потім згадуються Бережани, як поселення, що постраждало від татарських навал 1488 – 1491 років. До початку XVI століття Бережани були звичайнісіньким галицьким селом, яким володів відомий шляхетський рід Сенявських.
Після поділу Сеняваськими в 1529 році родинних маєтностей, Сенявський Миколай отримав в особисту власність село Бережани.
М.Сенявський переселяється з Сеняви, яка у другій пол. XVI ст. починає зватися Соколівкою (тепер Жидачівського р-ну, Львівської обл.), до Бережан, де вирішує влаштувати свою резиденцію. В 1530 році він отримує від короля Зиґмунда І королівський привілей на закладання міста на магдебурзькому праві й завзято береться до укріплення й розбудови Бережан. Вже через тиждень після отримання Магдебурзького права закладається площа Ринок. Зводяться земляні фортифікаційні укріплення новоствореного міста.
У 1534 році на острові, оточеному рукавами річки Золота Липа, закладається могутній замок, що служив для оборони міста й житлом його володарю. Будівництво замку було закінчено у 1554 році. Над його південною брамою було написано: “Вельможний пан Микола Сенявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554”.
Замок мав форму п’ятикутника з чотирма оборонними вежами. Внутрішнє подвір’я замку було влаштоване у формі італійського палаццо.
На замковому подвір’ї була побудована каплиця Святої Трійці в готичному стилі, яка служила родинною усипальницею роду Сенявських.
У 1570 році замок був додатково розбудований і зміцнений.
Цього ж року на північ від Старого міста за Лісницьким потоком закладено Нове Місто (воно було без привілею).
У 1619-1622 роках навколо замкових валів були закладені додаткові бастіонні фортифікаційні укріплення. Було зведено чотири бастіони. В''їзд до замку влаштовано через равелін. Підступи до замкових укріплень були захищені водою.
В 1620 році татарські загони, що снували в околицях Бережан, навіть не наважились штурмувати міські укріплення.
Юліуш Словацький у своєму творі “Ян Білецький” писав:
Бжежанський пан в околиці чарівній
Оселю мав. Там поміж двох потоків
Розкішний замок у красі предивній
Каплиця й башти зводились високі.
Пани бжежанські дбали про місто. Розбудовували не тільки замок а й Бережани. В 1600 році було почато будівництво Фарного костелу Різдва Діви Марії. У стіну костелу була вмурована плита, яка засвідчує що його заклав Адам Гієронім Сенявський. 31 серпня 1626 році костел було освячено.
Знову Юліуш Словацький:
В Бжежанськім храмі, сяєвом залитий
Мигтить вівтар; гримлять гучні органи;
Дрижать пілястри й надмогильні плити;
На лавах світлі миготять жупани.

У костелі була розміщена скульптурна галерея надгробних пам''ятників Сенявських. Пам''ятники розміщувалися у вівтарній частині, і всі вони були виконані за участі голландця Гайнріха Горста (Ендриха Сницаря). Невдовзі, по зведенні правої каплиці храму в ній була встановлена велична едикула Адаму Сенявському коштом його дружини Катерини. Вона пережила і чоловіка і своїх дітей: Миколая, Олександра і Прокопа. Їм всім вона також встановила пам''ятники, автором яких був Йоганн Пфістер зі Львова, який 26 років був одночасно і громадянином Бережан.
В 1626 році перебудовується, дерев’яна на той час, церква Пресвятої трійці.
В 1630 році Урсула Сенявська, на горі Сторожисько, розпочала будівництво Бернардинського монастиря
В тому ж році Микола Сенявський наново уфортифікує Бережани. В новий оборонний пояс міста увійшли, крім Старого Міста, Нове Місто й частина Адамівки. Посилюються також замкові укріплення. В південно-західному бастіоні споруджено стайню і пороховий склад, а в одній із замкових башт влаштовано арсенал.
Бережани стали справжнім містом-фортецею. Але в 1648 році бережанський замок все ж здобули козаки Хмельницького, а точніше Максима Кривоноса. Правда, всього через рік, українські козаки хоч і зайняли з боями місто, але замок вже взяти не змогли,
В 1655 році замок добровільно здали шведам. Шведський генерал Р. Дуглас зайняв Бережани і замок без опору. Але на те були свої причини.
Я знайшов відомості, що “у 1666 році жидів зобов''язали вали й паркани до всілякої оборони укріплювати (при потребі - вчасно ремонтувати)”. Мабуть євреї старанно ставились до цього зобов’язання, бо у 1667 році Бережани витримали дві козацькі облоги.
В 1675 році, під час невдалої війни для Польщі з турками, місто було знищене загонами турецького паші Ібрагіма Шишмана. Але замок вистояв. Турки так і не змогли його взяти.

В 1683 році завершується будівництво монастиря Отців Бернардинів, який був включений в оборонну систему Бережан. Монастир був обнесений муром з бійницями і мав підземний хід, який сполучав його з замком.
Щороку, в день Св.Антонія, у монастирі проводились відпустові дні на які збирався народ з усієї околиці.
В 1691 році у Адамівці (передмісті Бережан) була побудована дерев’яна церква св.Миколая. Ця церква, як не дивно, збереглася до наших днів. Церква славилась своїм іконостасом, який був виконаний у бароковому стилі.

Фото церкви (буде колись)

Храм Св.Миколая був центром Адамівського Братства, яке було засноване в 1600 році. Було також в Бережанах ще Братство при церкві Св.Трійці ( засноване в 1683 році).
Зараз церква Св.Миколая належить Українській автокефальній православній церкві.
В 1707 році у Бережанах перебував російський цар Петро І разом з Іваном Мазепою. А в 1711 році все той же Петро знову був в Бережанах, але вже з королем Польщі Августом ІІ.
В 1726 році помирає останній представник роду Сенявських - Адам Миколай Сенявський (1666-1726).



Бережани переходять у власність князів Чарторийських. За Чарторийських замок потрохи починає занепадати.

Ще за життя Адама Сенявського Бережани активно заселюються вірменськими купцями. В кінці XVII ст. вірмени мали у Бережанах біля 200 будинків, свого війта, судову владу відносно вірменського права, дерев''яну церкву.
У 1710 році князь Адам Миколай Сенявський призначив 300 золотих на рік для утримання вірменської церкви і священика. При парафії були також вірменська школа і братства. Що цікаво, братчики крім справ релігійний і просвітницьких, ще позичали гроші під заставу. Братства прийняли назви від вівтарів існуючих у бережанській святині: Непорочного Зачаття Матері Божої і святої Анни.
7 травня 1746 року новий власник Бережан князь Август Олександр Чарторийський (1697-1782) на прохання місцевих вірмен дозволив їм збудувати нову, муровану церкву. Вірменська громада зібрала значні кошти і у 1764 році будівництво церкви було закінчено. Головний вівтар був присвячений Непорочному Зачаттю Діви Марії, а два бічних у корпусі святині - св. Анні і св. Григорію Просвітителю.

В 1768 році на кошти княгині Ізабелли Любомирської була відбудована церква Пресвятої Трійці, яка завалилась в 1748 році. У цій церкві зберігались мощі Івана Хрестителя, які в 1715 році передав із скарбниці Синівських Август Чарторийський.
Докладно про мощі Івана Хрестителя написав директор Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах Богдан Тихий в одному з видань “Галицької Брами”:
“19 і 20 січня 2001 року, вперше після II світової війни, настоятель собору Пресвятої Трійці в Бережанах, отець-декан Іван Хрептак виставив для доступу вірних мощі Івана Хрестителя, що зберігаються в позолоченій шкатулці з віконцем для огляду.
Це частина кістки руки, якою Іван Хреститель хрестив Ісуса Христа в річці Йордан, оправлена в позолоту з написом грецькими буквами візантійського періоду: "Це чесного Предтечі Хрестителя Івана. Рік 7..." (Далі цифри нерозбірливі). Поруч стародавні печатки східних Патріархів та володарів, що засвідчують дану реліквію та пам''ятна грамота на воловій шкірі, датована значно пізніше, 1720 роком.




Про ці мощі згадує грецький письменник Теодор Дафнопать.
Святий Євангеліст Лука переніс їх із Севастії, де вони спочивали побіч гробу пророка Єлисея, до Антіохії.
Звідти їх перенесено до Константинополя, а потім дістались вони в руки волоського володаря Ієремії Могили.
У 1673 році господарева Пепричайкова подарувала їх бережанському шляхтичеві Сенявському до каплиці Бережанського замку.
Князь Август Чарторийський у 1715 році дарує їх храмові Св. Трійці. Єпископ Атанасій Шептицький за участю кількасот священиків і при великому здвигу народу, під залпи гармат і гаківниць, переніс мощі Івана Хрестителя з костелу Сенявських до головної церкви в Бережанах.
Тисячі побожних людей, що прибували з найдальших країв, у минулих століттях поклонялися святій реліквії. Пережили мощі дві світові війни та безбожну владу. Після другої світової війни вважалося, що вони зникли безслідно. В пошуках мощів взяв участь вже згадуваний отець-декан, тодішній депутат міської ради Іван Хрептак з ініціативи автора цієї статті, теж депутата міської ради.
У 2000 році мощі віднайдено заново. Виявлено, що вони були пограбовані: пропали деякі документи, печатки та діамантовий замок скриньки.
Отож, Бережани очікують візиту Архієпископа УГКЦ Любомира Гузара і приїзду великої кількості прочан”.

Після поділу Польщі 1772 року, Бережани входять до складу Австрійської імперії. А через дев’ять років Бережани стають адміністративним повітовим центром.
В 1778 – 1816 роках містом володіють князі Любомирські.

На початку ХІХ століття в Бережанах зводиться нова ратуша.

В 1805 році зі Збаража переноситься гімназія й розміщується в новозбудованій ратуші. В той час гімназія мала 5 класів. Опікувалась тим навчальним закладом княгиня Ізабелла Любомирська. Вона призначила для гімназії п’ять зал та зобов’язалась давати “тридцять сягів опалового дерева зі своїх лісів”.
З 1816 року Бережани переходять у власність Потоцьких.
Містечко живе спокійним провінційним життям. Потрохи йде торгівля, будуються нові будиночки.
А замок? А замок руйнується. До середини XIX століття територія замку використовується під військові магазини, склади, комори. Орендарі замкових приміщень нищать надгробки та ліпнину. В замку організовується броварня, а в замковому костьолі склад хмелю.
В 1861 році поет Корнель Уєйський звертається до Потоцького з обвинуваченням в умисному нищенні історичної пам’ятки. Уєйський був не поодинокий. Критика громадськості змусила Станіслава Потоцького зайнятися проблемою спадщини Сенявських. Почали з реставрації замкового костьолу. В 1870-х роках професор львівської політехніки Леонард Маркою повернув надгробкам і саркофагам Сенявських їх первісний вид, виконав інші відновлювальні роботи. Зусиллями Енріке Конті - маляра, флорентійця за походженням, була відновлена ліпнина на склепіннях костьолу. Але після смерті Станіслава Потоцького



(1887 р.) реставраційні роботи припинились. В 1901 році на місці знищеного вівтаря було поставлено новий, мармуровий, який не мав великої мистецької та історичної цінності. Замковий комплекс знову залишився сам на сам з людською байдужістю. Єдиний охоронець, що перебував у замку - це простий хлопець, який, за 8 корон у місяць, спостерігав за руйнацією замку і, одночасно, наглядав за видачею опалювального дерева. В замку прогнивають балки, просідає підлога, стелі втрачають свої контури. Він настільки занепадає, що з 1908 р. тут забороняється постійне перебування.

Після реставрації замкового храму Потоцькі не передали каплицю Святої Трійці місцевій парафії. Ключі завжди були у власників, а священиків Потоцькі утримували за власний кошт. Про храм дбали, але пересічному мандрівникові оглянути його всередині було важко.

В 1893-1903 роках відбувається чергова перебудова церкви Пресвятої Трійці (та що з мощами Івана Хрестителя). Стара церква була повністю розібрана, а на її місті збудували хрестоподібний трибанний храм, вигляд якого майже не змінився до наших часів.

Перша Світова війна принесла значні руйнування місту й замку. Бережани знаходилися майже на лінії російсько-австрійського фронту. Замок перетворюється на місце дислокації військових частин й солдати розбирали для опалення дерев''яні дахові конструкції замку. З наближенням лінії фронту почалися артилерійські обстріли Бережан. Російські гарматні снаряди майже повністю зруйнували праву вежу замку та південно-східну стіну (палацову частину), оздоблену вікнами з аркадами й аркадовими фризами над ними. Один з снарядів пробив склепіння каплиці над хорами, понищивши ліпнину.
2-4 вересня 1916 року неподалік Бережан, но горі Лисоня, відбулися кровопролитні бої між російською й австрійською арміями. На боці Австро-Угорщини в цих боях брали участь підрозділи Українських Січових Стрілців. Гора Лисоня була стратегічною висотою й російська 7-ма армія захопивши її відкривала собі шлях на Бережани. Стійкий опір Січових Стрільців майже на місяць затримав наступ російських військ в цьому напрямку.
Зараз на горі Лисоня влаштований меморіал Українським Січовим Стрільцям а неподалік місць тих боїв, у селі Посухові, впорядкований цвинтар Стрільців, що полягли на Лисоні.




Під час першої світової, громадянської та радянсько-польської воєн влада в Бережанах багато разів змінювалась. В 1919 році тут розміщувався штаб Української Галицької Армії з головним отаманом Симоном Петлюрою.
Врешті решт Бережани входять до складу Польської держави.
В 1920 році саркофаги Адама Гієроніма Сенявського та трьох його синів Миколая, Проко-па й Олександра вивезено до Вавельського замку. Там вони знаходяться й понині.
Бережанський замок після завершення бойових дій справляв враження майже цілковитої руїни. Власник замку Якуб Потоцький уже був не в змозі утримувати цей архітектурний комплекс за власний кошт. У 1921 р. Потоцькі вирішили передати замок, а разом із ним і костел, у державну казну. Нащадок Станіслава Потоцького, Якуб, мешкав у Франції і не міг, та й не хотів, займатися своїми бережанськими справами. У 1925 році замок перейшов у власність Польської держави. У тому ж році було відремонтовано дах костелу. Консервуються замкові стіни, вивчаються костьольні підземелля, проводяться аматорські розкопки. Все це проводиться фактично під контролем командування 51 піхотного полку прикордонних стрільців, що дислокувався в Бережанах з грудня 1921 р. Військові підрозділи підтримують місто у належному стані, зокрема зберігаючи замок від подальших руйнувань. За останній вид діяльності у 1933 р. звання почесного громадянина Бережан було надано полковнику 51 піхотного полку Станіславу Бідацькому. Військове командування передбачало відновлення замку в своєму стані на 1775 рік.
Але коштів бракувало. А потім була Друга світова й німецька окупація.
Потім була, як багато хто вважає, окупація радянська. Але це точка зору кожного особисто.
Краще згадаємо про монастир Бернардинців. Він почав занепадати вже на початку ХХ століття. За часів німецької окупації тут була школа для “фольксдойчерів”. А за радянських часів й понині – колонія для виправлення неповнолітніх злочинців. Місцеві жителі говорять, що свого часу в бережанській колонії проходив “виправлення” молодий хлопець - Вітя Янукович. Мабуть хороші вихователі працювали тоді в бережанській колонії, “тому що” пройшов деякий час і став Вітя... Вибачаюсь. Став Віктор Федорович керівником уряду України й майже обраним президентом нашої країни.
(час створення сторінки – жовтень 2004 року).

17 листопада 2001 року Бережани отримали статус Державного історико-архітектурного заповідника. Місто справді того заслуговує. Знайшлися б тільки гроші на відновлення архітектурних та культурних пам’ятників Бережан.

Зараз стан Бережанського замку жахливий. Не кращий стан і у замкової каплиці. Але навіть у такому занедбаному стані вона вражає. Особливо всередені. Як не дивно, там все ще залишилась знаменита ліпнина.

Потрібно віддати належне співробітникам Бережанського заповідника. Все що можуть вони роблять. Але грошей немає. Й "реставраційні" роботи заключаються поки що, лише в розчищенні замкового подвір’я й у вивозі сміття.
Це фото я зробив у родинній усипальниці князів Сенявських:

В споруді Бережанської ратуші розміщені чотири музеї: краєзнавчий музей
- музей книги
- музей переслідування церкви
- музей Богдана Лепкого

Кожний з них заслуговує на особливу увагу. Дуже раджу відвідати їх, якщо будете у Бережанах. Вихідний день – середа.
Зверніть увагу також на досить незвичний пам’ятник коло Бережанського замку. Я ніде в Україні більше таких монументів не бачив. Це пам’ятник українцям, які постраждали від депортації з території Польщі у 1944 році. Він нагадує про трагедію українців Лемківщини, Підляшшя, Холмщини та Надсяння.