Щоб отримати більш менш гармонійну інформацію про «Козацькі Могили», потрібно зробити невеличкий історичний екскурс в середину XVII століття.

Отже, східні володіння Речі Посполитої палають. У війні українських козаків та польської шляхти, Хмельницьким здобуті перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявою. Отриманий величезний викуп за зняття облоги Львова. Готується штурм польської фортеці Замостя. Та новий король Ян Казимир пропонує Хмельницькому мир й той зимою 1649 року з тріумфом повертається до Києва.
Потім була козацька облога Яреми Вишневецького в Збаражі й блокада короля під Зборовом. А потім відхід Іслам Гінея й імпотентний «Зборівський мир» за яким Хмельницькому й українській старшині підпорядковувалась Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина, козацький реєстр збільшувався до 40000, а православний митрополит здобував право голосу в польському сенаті. З другого боку польська шляхта зберегла свої землеволодіння на Україні й кріпосні права на селянство. Питання унії не вирішили.
1650 рік Хмельницьким був присвячений наведенню відносного порядку на підконтрольних територіях, зовнішнім зносинам з сусідніми державами й князівствами та зміцненню свого війська.
Варшава також часу не гаяла. В грудні 1650 року король Ян Казимир закликає на сеймі шляхту до згуртування й формування сильного війська для війни з Хмельницьким.
Спершу на Україну рушив 12-тисячний корпус Калиновського й під Брацлавом розбив загони Нечая, що вийшли йому назустріч. Але коли поляки підійшли до Вінниці, то козаки Богуна й уманського полковника Глуха його зупинили, а потім через Бар та Летичів погнала до Камянця-Подільського.
Король же тим часом збирав сили для вирішального бою з Хмельницьким. З усієї Речі Посполитої в королівський табір під Сокалем рушило посполите рушення (магнатське ополчення), королівські хоругви та європейські найманці. Туди ж підійшов й значно поріділий корпус Калиновського. Наводяться різні дані про кількість королівського війська, але більшість істориків схиляється до цифри в 150000 воїнів.
Хмельницький в свою чергу розбиває табір біля с.Колодне під Вишневцем (сучасна Тернопільщина). Під його булавою збирається близько 100000 козаків, селян та дрібних шляхтичів. Туди ж в середині червня 1651 року прибуває кримський хан Іслам-Гірей ІІІ з 30-тисячною ордою.
В кінці червня спочатку Ян Казимир, а потім Хмельницький рушають під Берестечко.

Далі, краще навести хронологію самої битви по книзі Ігоря Свєшнікова «Битва під Берестечком»:
29.VI. Четвер – Козаки й татари атакували королівські війська, втративши близько 1000 чоловік, в тому числі швагра хана мурзу Мехмед-Гірея, мурзу перекопського Тугай-Бея та Муфрах-мурзу, якого взято в полон. Шляхта втратила близько 300 чоловік визначних шляхтичів.
30.VI. П’ятниця – Битва під Берестечком. Атака Вишневецького на селянський і козацький табори, наступ королівської армії на татарські війська, втеча татар. Захоплення ханом у полон Хмельницького. Припинення воєнних дій через дощ. Відступ козацької армії на територію с.Острова і побудова там укріплень козацького табору.
1.VII. Субота – День відпочинку для обох військ.


Шляхетська артилерія обстрілювала козацький табір. Король послав по гармати до Бродів. З поля битви зібрано трупи загиблих.
2.VII. Неділя – Вночі козацькі війська атакували полк Ш.Щавинського. У королівському таборі поширились чутки про лист від козаків до короля з пропозицією піддатись. Рівночасно козацька артилерія обстрілювала королівський табір.
3.VII. Понеділок – Королівські генерали Хубальд і Пжиємський на болоті будували мости, греблі і редути. Обидва війська обстрілювали один одного з гармат. Козаки зробили вилазку, зайняли пагорб між селами Острів і Митниця, але Конєцпольський примусив їх відступити у табір.
4.VII. Вівторок – Вночі козаки під проводом Богуна зайняли шляхетський редут на правому березі річки, забили косами 8 рейтарів і захопили дві гармати. Полк Хубальда примусив їх відступити й відбив одну гармату. На західному напрямку селянські повстанці атакували шляхетські війська; атака не вдалась через ясну місячну ніч. Королівське військо завершило оточення козацького табору з півдня. Командний пункт М.Потоцького перенесено на пагорб, де в час битви стояв хан. Обидва війська вели безперервний артилерійський вогонь.
5.VII. Середа – Генеральний штурм козацьких військ королівською армією не вдався через великий дощ. Весь день обидва війська обстрілювали одне одного з гармат.
6.VII. Четвер – Королівська артилерія обстрілювала козацький табір. Козаки вислали полковників Крису і Гладкого та писаря Переяславця (Петрашевського) для переговорів з королем про мир. Король обіцяв дати відповідь на другий день і залишив заложником у своєму таборі Крису, який потім відмовився повернутись у козацький табір.
7.VII. П’ятниця – Король дав козакам ультиматум: видати Хмельницького, Тимоша, Виговського, здати булаву Хмельницького, прапори, видати польську шляхту, яка з козаками бунтувалась, дати заложниками 17 полковників, здати зброю, військо обмежити до 12 тис. чоловік, повсталих селян розпустити. День пройшов спокійно. За свідченням окремих шляхтичів, яких козаки пустили у свій табір, ввечері козаки відбували нараду, в якій селяни не брали участі – були п’яні.
8.VII. Субота – Козаки відкинули вимоги короля. Король наказав бити по козацькому таборі з усіх гармат.
9.VII. Неділя – Козацькі посли знову приходять до королівського табору, але їх вигнав М.Потоцький. На нараді у шляхетському війську Криса пропонував збудувати на Пляшівці греблі і затопити козацький табір. Він докоряв шляхті, що татар не переслідувала, а козакам досі залишила прохід через Пляшівку. Підканцлер І.Радзєйовський вислав листа до козаків з намовою піддатись на милість короля. Падав проливний дощ. С.Лянцкоронський з 2000 чоловік переправився на правий берег Пляшівки для обсадження козацької переправи. Задуманий шляхтою штурм козацького табору не вдався через неорганізованість королівських військ. Козаки скликали раду, скинули з посади наказного гетьмана Ф.Джаджалія і обрали Богуна.
10.VII. Понеділок – Вночі Богун зміцнив переправи і вранці переправився з 2000 запорожців і двома гарматами на правий берег Пляшівки, щоб відігнати Лянцкоронського і звільнити прохід для війська. Лянцкоронський втік на переправу до Козина. Ранком хтось із селянських повстанців, які не знали про задум Богуна, крикнув, що козаки їх покинули. У таборі почалась паніка, наслідком якої була загибель кількох тисяч людей на переправах і на болоті. Загін козацької кінноти стримував наступ шляхти, але також змушений був відступити на болото. 300 козаків боронились на острові Гайок серед болота, відмовились піддатись і всі загинули. Останній козак довго відбивався з човна на озерці і загинув геройською смертю. Шляхта розгромила козацький табір, забила всіх, хто там ще залишався, в тому числі й митрополита Йоасафа та його диякона Павла.
11.VII. Вівторок – Шляхта з посполитого рушення відмовилась переслідувати козаків й повернулась додому.
14.VII. П’ятниця – Король вирушив з-під Берестечка до Кременця, а далі через Львів і Люблін повернувся у Варшаву.

А що ж Хмельницький.
Ну, перш за все питання про «полон» Хмельницького й досі не дає спокою історикам. Версії найрізноманітніші - від полонення гетьмана татарами, до його втечі у найважливіший момент битви.
Як би там не було, але дуже скоро Хмельницький знову згуртовує козацькі полки. Польща змушена була підписати Білоцерківський мир, який хоч і був ще менш вигідний Хмельницькому як Зборівський, та все ж залишав значну владу гетьману на українських землях. Потім було, ще декілька років війни та «рада» в Переяславі…


Ну а що ж місце битви.
Трава покривала кістяки полеглих, вода скрила місця переправ. Місцеві селяни розповідали: «Отак, коли виїдеш на поле орати, заставиш у борозну плуга, то він аж гарчить по кістках, наче по якому корінню. Не раз аж леміш пощербиться. Трудно орати було».

В 1844 році історик Микола Костомаров побував на полях битви і відшукав залишки козацького й королівського таборів, та острівець на якому оборонялися 300 козаків.
В 1908 році архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко запропонував увіковічити пам''ять полеглих козаків. Було вибране місце на острові Журавлиха в заплаві р.Пляшева й оголошений збір кошт на зведення храму-пам’ятника. Гроші надавались всіма прошарками суспільства. Навіть цар Микола ІІ пожертвував на цю справу 25 000 карбованців.
Проект храму був створений В.Максимовим і вже в1910 році був закладений перший камінь.

Ігор Свєшніков, книга «Битва під Берестечком»:
«Побудована в стилі українського бароко Георгіївська церква ніде не має аналогів. Фасад у вигляді великої заповненої іконостасом арки звужується якби двома хвилястими ступінцями вверх. Він оздоблений бароковими волютами і завершений невеликою банею з хрестом. Вузькі, видовжені вверх вікна і двері двох малих балконів по боках арки роблять усю споруду, що має 28 м висоти значно стрункішою на око. П’ятикупольний храм завершує над центральною банею хрест розміром 4х4 м. За оригінальним проектом Максимова дві складові частини церкви – власне церква та бабинець знаходяться під відкритим небом і лише площа церкви виділена невисоким підвищенням. Всередині арки на фасаді церкви – одноярусний іконостас з царськими вратами та бічними дверима; весь простір над ним заповнює намальована народним художником Іваном Їжакевичем на металевих листах картина «Голгофа». Іконостас виконаний з червоного кварциту та чорного лабродариту з Житомирщини, що символізує кров і траур. Під іконами іконостасу – зображення георгіївських хрестів. Ці символи військової доблесті нагадують про посмертне присвоєння трьомстам козакам-героям у 1914 р. званнягеоргієвських кавалерів.

Оригінальність Георгієвської церкви полягає ще в тому, що вона триярусна. У нижньому, підземному, її ярусі на виході з підземного ходу, що веде до з дерев’яної Михайлівської церкви, знаходиться пустотіла колона, суцільно заповнена козацькими кістками. Праворуч і ліворуч від неї в нішах стін також розміщено людські кістки. Після побудови цього мавзолею тут же знаходилась і випадково знайдена у різних місцях козацька зброя – мушкети, шаблі, списи, кинджали, з яких, за висловом К.Поліщука, у 1911 р. уже склався цілий арсенал. Особливо багато було знайдено невеликих за розміром ножів. До сьогоднішнього дня ця колекція не збереглась: у 1920-х роках усі ці експонати були конфісковані польською поліцією і, втративши свої паспорти, загубились у польських музеях. З цього приміщення кілька східців веде у підземну церкву св.Параскеви, де напроти іконостаса знаходиться саркофаг, також заповнений кістками жертв Берестецької битви.

Середній, наземний, ярус храму-пам’ятника займає Георгієвська церква, що вражає своїм простором і багатством оформлення. Західна стіна цього приміщення є ззовні іконостасом з картиною «Голгофа» пензля І.Їжакевича, а просторий зал церкви первісно був задуманий як вівтар розташованої під відкритим небом церкви.

Згодом східну частину залу відгороджено ще одним одноярусним іконостасом і перетворено на вівтар. Праворуч і ліворуч царських врат та у верхньому поясі над іконостасом – ікони роботи І.Їжакевича. Церква дивує своєю чудовою акустикою, яку збільшують вмуровані для очищення та підсилення звуку в різних місцях у стіни та стелю жерлами назовні гільзи артилерійських снарядів, що виконують ті ж функції, що й глиняні голосники в давньоруських церквах. Бічні сходи ведуть із Сергієвської церкви на хори на третьому ярусі храму, у східній частині яких розташований вівтар третьої церкви Бориса і Гліба також з одноярусним іконостасом.»

В 1912 році на Журавлиху була перенесена з села Острів дерев’яна Михайлівська церква.

Це типовий для Волині трьохкупольний храм збудований ще в середині XVII століття. В ньому зберігся дерев’яний іконостас XVII-XVIIІ ст., ікона великомучениці Варвари та її мощі.
Михайлівська церква з’єднана з козацькою усипальницею, що знаходиться під зовнішньою солією Георгіївського храму, підземною 50-метровою галереєю. За польського володарювання (1921-1939 рр..) підземні ходи та усипальниця були замуровані.

На початку 1914 року всі заплановані роботи на острові Журавлиха були в основному закінчені й 2 червня того ж року Козацькі Могили були освячені. Тут же був влаштований монастирський скит, що підпорядковувався Почаївській Лаврі.
В тому ж, 1914 році, трьомстам козакам що тримали оборону на переправі було посмертно присвоєно звання георгіївських кавалерів.

Під час Першої світової війни, коли ці місця були зайняті австро-угорськими військами, до Австрії були вивезені картини І.Їжакевича, що були написані на 9 мідних листах й вмонтовані в ніші мурованої огорожі комплексу. На них були зображені окремі епізоди Берестецької битви. Доля їх залишається не відомою.

В 1914 та в 1916 роках на території Козацьких Могил проводились поховання солдат російської армії, що загинули в боях за ці землі.

В міжвоєнні роки на території Козацьких Могил діяв монастир. При ньому ж був дитячий притулок.
Монастир проіснував до 1958 року.

Ігор Свєшніков, книга «Битва під Берестечком»:
«У 1964 р. на підставі рішення місцевої районної адміністрації монастир на Козацьких Могилах було ліквідовано, а його територію віддано місцевому колгоспу ім. Богдана Хмельницького, який влаштував тут ізолятор для хворої на ящур худоби, Георгіївську церкву використав під склад зерна та цукрових буряків, Михайлівську - під місце розведення курей та кроликів, колишній монастирський будинок - під амбулаторію. Таке ставлення до народної святині викликало обурення української інтелігенції й після статті в газеті «Літературна Україна» за підписом ряду українських письменників на чолі з М.Рильським рішенням Уряду територія Козацьких Могил була проголошена державним заповідником і 1 січня 1966 р. передана Рівненському краєзнавчому музею. 17 червня 1967 р. у колишньому монастирському будинку було відкрито музей-заповідник «Козацькі могили» … 11 січня 1990 р. відбулось урочисте поновне відкриття Георгієвської церкви, повернутої музеєм у повній збереженості місцевим парафіянам.
…
У 1991 р. на Козацьких Могилах урочисто відзначалися 340-і роковини битви. Тоді ж на місці козацького бойового табору відкрито пам’ятник її учасникам, а постановою уряду територію битви оголошено державним заповідником.»

Пам’ятник шикарний. Тіки вважаючи, що споруджувався він ще за часів Союзу не варто дивуватись, що присутній там також донський козак. Справа в тому, що під час розкопок при одному з кістяків були знайдені залишки зброї та деякі речі що явно мають донське походження. Ну й використали це для популяризації дружби українського та російського народів. На думку приходить Бортко зі своїм трактуванням „Тараса Бульби”.

В 2002 році на території Козацьких Могил знову почав діяти Свято-Георгіївський монастир. В 2003-2005 роках було облаштоване монастирське подвір’я. В селі Плящева діє монастирський готель.
Біля саркофагу з кістками козаків у 9-ту п’ятницю після Пасхи щорічно проводяться поминальні панахиди

Тепер резюме.
В цілому враження від меморіалу цілком задовільне. Музей досить широко висвітлює результати багаторічних розкопок, в церквах все доступне й немає догматичних вимог що до одіяння відвідувачів, територія чиста й доглянута. Добиратись зручно, хоча дороги могли б бути й кращої якості.