Територія, де знаходиться сучасне місто, була заселена дуже давно. Про це свідчать результати археологічних розкопок на горі “Федір”. Але найдавніша документальна згадка про місто датується 1397 роком. Ця місцевість входила до складу Великого Князівства Литовського й належала литовським магнатам Абданкам. Одна з їх гілок взяла призвище Бучацькі. Наприкінці XIV століття Бучач відходить до Польщі. Бучацькі ополячуються. В 1515 році місту надається Магдебургське право. З 1558 року проводиться по дві ярмарки щорічно. Слава про якість виробів ремісників Бучача, розноситься по всьому Поділлю.
Після смерті Івана Бучацького, його сестра Катерина, одружується з Андрієм Потоцьким. Бучач стає власністю роду Потоцьких. До речі, срібний семикінцевий хрест з гербу Потоцьких, красується на сучасному гербі Бучача.
Потоцькі велику увагу приділяли розбудові і укріпленню міста. В 1580 році було закінчене будівництво нового кам’яного замку на місці старих укріплень Бучача. На початку XVII ст. була добудована друга частина замку з новим в`їздом. Був облаштований міст, що піднімався на ніч. Навколо замку викопали рів. Замок мав трьохярусні оборонні мури товщиною до трьох метрів. На території фортеці був палац в стилі ренесансу, фонтан, господарські приміщення. Нажаль, до наших часів дожили лише залишки оборонних мурів.

Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні 1648 року бучачани допомагали оволодіти замком козацькому війську. В 1655 і 1667 роках фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи, вони спалили місто.
Навесні 1672 року гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Магометом IV вирушив у похід проти поляків та їх українських союзників. Похід закінчився взяттям Кам'янця і здачею Бучацького замку. 18 жовтня 1672 року під деревом ”Золота Липа”, яка збереглася при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею. Кордон проходив по річці Стрипа і поділяв місто на дві частини - східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками продовжувалася протягом 11 років
У 1675 році замок витримав облогу і штурм турецьких загонів Ібрагіма Шишмана. Проте наступного року турки на чолі з Ібрагімом Шейтаном-пашою захопили його, зруйнували оборонні мури і вежі, знищили житлові приміщення.

Король Польщі (1674-96 рр.) Ян III Собєський відвідав Бучач у 1683 році, очевидно до битви з турками під Віднем 12 вересня. У місті пам'ятають про ”Джерело Собєського”. На опорній стіні була встановлена пам'ятна плита з написом, що біля цього джерела відпочивав король (нині не збереглася). У серпні 1687 року Ян III стояв у Бучачі з обозом і проводив військову раду про здобуття Кам'янецької фортеці.
В 1610 році, на кошти дружини Стефана Потоцького – Марії (сестри київського митрополита Петра Могили), була побудована церква оборонного типу св. Миколая. На цьому місці, ще раніше була дерев`яна церква. Церкву оточує масивний кам`яний мур. У 1780 та 1855 роках були великі повені, які завалили мур, але його відновили. Церква славиться своїм різним іконостасом XVII століття. Замість звичного розпяття іконостас вінчає ікона П`єти та зображенням пророків в 5 медальонах. Іконостас є подвійною цінністю через те, що в східній Україні більшовики зруйнували майже поголовно всі великі іконостаси княжих і козацьких соборів. Своїми мистецькими вартостями цей іконостас стоїть у ряді подібних творів галицького мистецтва — іконостасів богородчанського, рогатинського і жовківського.

В Бучачі проживала досить велика єврейська община – кагал, що мала свої права і синагогу. Перша синагога згоріла й у 1685 році була побудована друга. Але і її в 1941 році спалили німці. Зберігся, хоч і занедбаний, єврейський цвинтар.

Крім того в Бучачі був також Домініканський костел, заснований в 1652 році. Але в 1676 році його нищать турки, а в 1789 році австрійським урядом його залишки були повністю знесені.
В 1753-1770 роках Микола Потоцький будує для отців Василіан, що були запрошені з Литви, монастир. До нього входять Здвиженська церква, дзвінниця й південний та північний корпуси монастирських келій. Монастир був центром освітньої діяльності у Бучачі: тут діяла спочатку школа-інтернат для дітей з бідних родин, потім - семінарія, реорганізована згодом у гімназію. Пізніше тут був відкритий місійний інститут ім. св. Йосафата, який з перервами діяв до 1944 року. Діяльність Бучацького монастиря св. Хреста була заборонена радянською владою у середині 1946 року. У березні 1991 року після 45-річноЇ вимушеної перерви у Бучацький монастир св. Хреста повернулися отці Василіяни - о.Іван Майкович - настоятель (ігумен) монастиря і о. Августин Дзюрбан - духівник монастирської церкви. Реставраційно-будівельні роботи були розпочаті у 1992 році і тривають по сьогодні. У 1995 році Міністерством освіти України зареєстрований історико-філософський ліцей ім. св. Йосафата Бучацького монастиря Чесного Хреста Господнього чину св. Василія Великого, директором якого є настоятель монастиря о. Іван Майкович.

Ще одна культова споруда - церква святої Покрови (опіки Матері Божої). Вона оточена кам'яним муром та обсаджена липами. Побудовано її на місці, де колись стояла старенька дерев'яна церква. Микола Потоцький наказав її розібрати та вибудувати нову - кам'яну. Це було у 1764 p., або, як вказують інші джерела, у 1755 році. Стиль архітектури церкви нагадує пізнє барокко, храм збудовано за проектом І. Шільгена. Церква невеличка, але дуже гарна. За головним вівтарем знаходиться великий образ св. Покрови в срібних ризах та позолоті. Кажуть, що цей образ привіз Потоцький з Молдавії. Є про нього такий переказ. У часи, коли Австрія вела війну з Наполеоном, вона змушена була збирати для своїх потреб церковні золоті і срібні речі. Коли прийшла черга на чудотворний образ, війт Чеканівський у присутності австрійських урядовців хотів зняти цінну ризу з образа Матері Божої. Та піднісши руки, щоб це зробити, він втратив владу в руках. Хотіли це зробити і інші, але те ж саме відбувалося і з ними. У цей спосіб образ в церкві св. Покрови став непорушним. У 1865 році в Бучачі була велика пожежа. Майже все місто згоріло, в тому числі й церква св. Покрови. Але її було швидко відновлено. Друга світова війна пошкодила купол церкви, а після ремонту йому надали іншої форми.

"Михайло Бучацький, власник Бучача, заснував 28 липня 1397 року (в інших списках 1379 p.) римо-католицьку парафію у Бучачі..." Лаконічний текст копії цього документу наводить на міркування, що 28 липня 1397 у празник Успіння Богородиці, ймовірно, був освячений однойменний костел. У середині XVIII ст. виникла гостра потреба спорудити новий храм, оскільки на той час старий костел, хоч і перебудований з каменю у кінці XV ст., не раз горів, був руйнований і мав благенький вигляд. Отож, на пожертвування Миколи Потоцького в 1761-1763 роках біля підніжжя Замкової гори було зведено новий Храм Успіння Богородиці, який стоїть донині. Його архітектор нам не відомий. Споруда костелу - кам'яна, велична, обширних форм із чітко вираженим у плані хрестом. Обабіч вівтарної частини прибудовані два невеликі приміщення. Над вхідними дверима видніється герб Потоцьких "Пілява" з написами про фундацію. На вершині фасаду урочисто здіймається "дзеркало" із фресковим розписом "Вознесіння Богородиці" (сьогодні ледь помітний). Вікна з глибокими прорізами становлять чи не єдину прикрасу стін, карнизи слабо виражені, кути зрізані вузькими вертикальними площинами. В інтер'єрі розміщені п'ять вівтарних композицій, тематично пов'язаних із життям Богородиці. Живописні твори, виконані олійними фарбами, досить посереднього рівня. Натомість десять фігур святих для вівтарів вирізьблені дуже майстерно. Ця обставина й послужила поштовхом, щоб вважати скульптури творінням славетного Пінзеля.

Але све ж, найбільшою окрасою Бучача є ратуша, збудована з каменю на кошти Миколи Потоцького. Зведена вона у 1751 році за проектом львівського архітектора Бернарда Меретина в стилі пізнього барокко. Статуї виконав відомий майстер Пінзель.

Оскільки на центральній площі Бучача було мало місця, архітектор вирішив будувати Ратушу в висоту - і створив неповторну будівлю в стилі українського бароко з елементами Відродження. Будівля в плані квадратна, 14 на 14 м. Всередині знаходяться гвинтові сходи. Башта зроблена ширшою, ніж масив середнього приміщення, що несе її, тому її стіни частково спираються на кам‘яні консолі. Нижня двоповерхова частина Ратуші має невисокий парапет і величезний фігурний фронтон. Над нею підноситься струнка двоярусна башта, що первісно мала 18-метровий шпиль, а зараз завершується вишуканим барочним куполом. Загальна висота споруди була 53 м. Та після пожежі 1811 р. шпиль відновити не вдалося. Каріотиди підтримують 5 балконів на західному фасаді. Для бучацької ратуші Пінзель виконав ряд мітологічних і алегоричних постатей — Давида, що вбиває Голіята, богиню правосуддя Теміду, Самсона, що роздирає пащу лева, Геракла, що вбиває гідру, Нептуна, що втишує розбурхане море, фігури двох невільників, запорожця та інші. Отже, головною метою тут є боротьба проти темних сил зла, насильства, стихії, перемога розуму. Бурхливий рух архітектурних ліній доповнює рух виразних скульптур, різьблених з тонким розрахунком. Тих статуй мало бути більше, але частина їх загинула під час пожежі міста 1859 року, коли погоріло майже ціле місто з ратушею, частина втрачена в радянські часи.
Ратуша досить часто реставрувалась, але поверхнево. Основна небезпека для неї, це високий рівень грунтових вод. Але на вирішення цієї проблеми в міста немає коштів.

Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська. У березні 1917 року в Бучачі розміщався штаб російської 7-ї армії Південно-Західного фронту (командуючий генерал А.А.Брусілов).
Від 10 серпня до 15 вересня 1920 року в Бучачі перебувала Червона Армія.
Потім були поляки, "совіти", німці. 21 липня 1944 року в Бучач вступила Червона Армія...