Територія ця заселена з давнини. Тут досліджені поселення доби бронзи і доби раннього заліза (VIII – V ст. до н.е.), а також давньоруське городище.
Перша письмова згадка топоніму Дермань, згідно радянського видання «Історії міст та сіл УРСР. Рівненська область.» відноситься до 30 вересня 1497 року. Тоді великий князь литовський Олександр надає у власність князю К.І.Острозькому Дермань та ряд інших поселень у південній Волині.
Але останні архівні дослідження подають більш поважний вік Дермані. Луцький історик- краєзнавець Володимир Рожко в своїй статті в «Дзеркалі Тижня» наводить таку дату першої письмової згадки про Дермань:
«Перше писемне повідомлення про Дермань датується до 1322 року. У грамоті князя Любарта Гедеміновича вказано, що село, як маєток, дароване ним соборному храму св.Івана Богослова в Луцьку. Десь у середині XV ст. князі Острозькі – нові власники Дермані – засновують тут свою літню відпочинкову резиденцію – замок-фортецю, оточений земляними валами з мурами та бійницями, перед якими були рови, наповнені водою.»

Відомо, що в кінці XV ст. князівський замок був перетворений на монастир і вся подальша історія Дермані була тісно пов’язана з цим монастирем. Начебто монастирським фундатором був Василь Федорович (Красний) Острозький.
Можна знайти інформацію, що в 1499 році інший представник роду Острозьких - Костянтин Іванович, передає монастиреві рукописну книгу «Повчань» з дарчим надписом, а в 1507 році – рукописне «Євангеліє».
Але рід Острозьких поповнював не лише монастирську бібліотеку. В 1512 році Дерманський монастир вже володіє значними землями до складу яких входять крім власне Дермані, ще села Глинське, Коршів, Кунин, Мізочок, Білашів.
Взагалі Острозькі перетворюють Дермань чи не найбільший культурний центр своїх володінь (не рахуючи Острога звичайно). В 1575 – 1576 роках настоятелем монастиря був першодрукар Іван Федоров. Мали відношення до цієї обителі й інші визначні особистості тих часів.



Буклет про Свято-Троїйцький Германський монастир видання 2006 року (вибачаюсь, що російською):
«5 июля 1602 года князь, с бласловения патриарха Мелетия, полностью реформирует Дерманский монастырь: возврдит тут киновию, основывает школу, типографию и богатые имения. Князь хотел собрать в монастыре образованнейших монахов, которые не только признавали правила монастырского устава, а и были бы веры православной и имели способности к наукам, в частности, к изучению языков: славянского, греческого, латинского.
Игуменом реформированного Дерманского монастыря назначили образованного протосингела (застаріла церковна назва першодрукаря – Кифоренко С.) Александрийского Исаакия Борискевича, который происходил из волынских дворян. Именно он собрал в монастыре ученых и достойных монахов. Среди них были Иов Княгиницкий (засновник скиту в Маняві - Кифоренко С.), иеромонах Киприан, Иов Борецкий.»

Крім цих непересічних умів тогочасся тут бували Кирило Лукаріс, Василь Суразький, Іван Вишенський.
Побував в Дермані і невдаха-авантюрист Григорій Отрєп''єв, він же цар московський Лжедмитрій І.

Навесні 1602 року в монастирі влаштовується друкарня, управителем якої був особистий духівник Костянтина Острозького Дем’ян Наливайко (рідний брат бунтівного Северина Наливайка). Завдяки цій друкарні були видані раритетні зараз «Октоїх, сіръч Осмогласник», «Лямент дому княжат Острозьких…» , «Лист Мелетія святішого патріарха Олександрійського до молебного єпископа Іпатія Потія».
Крім друкарства в монастирі велись також роботи по перекладу творів грецьких богословів, які поповнювали велику монастирську бібліотеку.
Друкарня працювала в Дермані три роки (потім вона була переведена до Острога) й розміщувалась в надбрамній дзвіниці, яка знаходилась в перебудованій замковій башті колишньої твердині Острозьких.

До речі з «фортечних часів» й зараз залишились частину рову, монастирські мури, криниця та келії, а також дещо перебудована Свято-Троїцька церква.

В 1609 Дермань переходить у володіння князя Заславського, який продовжує опіку над монастирем.
Багато джерел говорять, що в 1627-1633 роках ігуменом Дерманського монастиря був автор української граматики Мелетій Смотрицький. Але деякі джерела, в томі числі й «ВікіпедіЯ», вказують що М.Смотрицький став настоятелем в 1612 році. Не вірно. В Дермані М.Смотрицький опинився все ж в 1627 році. Взагалі особистість це була надзвичайно не однозначна й думаю на цій сторінці можна трохи про нього розповісти.

Народився Максим (Милетій то його церковне ім’я) Смотрицький на Поділлі. Його батько Герасим Смотрицький зробив кар’єру від кам’янецького писаря до ректора Острозької академії. В цій академії й здобував освіту молодий Смотрицький. Потім він навчався в Віленській єзуїтській академії (1594-1600) по закінченні якої був вчителем білоруського шляхтича Богдана Соломерецького. З ним він відправився до Європи, де вони разом слухали лекції у Вроцлавському, Лейпціґському, Віттенберзькому та Нюрнберзькому університетах. Потім М.Смотрицький деякий час жив в маєтку Соломерецького під Мінськом. З 1608 року викладає в віленській братський монастирській школі й пише свої перші полемічні твори.
В 1618 році він приймає чернечий постриг під ім’ям Милетій. А в 1619р. побачив світ його найвідоміший твір - «Грамматіка славєнскія правільноє Сvнтаґма». До кінця XVII століття це був основний підручник граматики не тільки на теренах України, Білорусії та Росії, а і в Молдавії, Болгарії, Сербії та Румунії.
В 1624 році він в сані полоцького архієпископа відвідує Константинополь, а також святі місця Палестини та Єгипту.
Але після повернення до України, в 1625 році, з ним стаються дивні метаморфози. Послідовний противник унії, Милетій Смотрицький, поступово переймається ідеями переходу православної церкви під юрисдикцію Риму і в 1627 чи 1628 році таємно приймає уніатську присягу. Зрозуміло, що такий вчинок загострив його взаємовідносини з православними ієрархами, але Смотрицький досить активно полемізує з ними, відстоюючи свою точку зору в декількох друкованих творах.
Як я вже згадував, з 1627 року до своєї смерті в 1633 році, Милетій-Максим Смотрицький був настоятелем Дерманського монастиря. Похований М.Смотрицький в Дермані, в крипті під монастирською церквою Св.Трійці.

В першій половині XVІІ ст. монастир процвітав. Лише в Дермані в 1642 році налічувалось 201 димів. Селяни віддавали церковну десятину та виконували ряд робіт на користь монастирського господарства.
Коли запалахкотіла війна Хмельницького з Польщею для монастиря настали не найкращі часи. В 1649 році в селах Дерманського монастиря налічувалось 116 димів, в 1651 р. – 60 димів, а в 1653 р. – 47. За Руїни монастир вже ледве животів.
В 1674 році монастирем стали опікуватись князі Любомирські, але й вони не надто покращили монастирські справи. В маєтностях монахів налічувалось тоді близько 35 димів.
На початку XVIII століття Дерманьський монастир перейшов під юрисдикцію уніатів. Саме село, в 1789 році, було поділено на монастирську та панську частину. Звідси й поява числівників в топонімі «Дермань».

В 1822 році, вже коли Волинь була приєднана до Російської імперії, уніатських священників виперли за монастирські мури, а келії заселили монахами згорівшого Острозького православного монастиря. В 1829 році при монастирі почала діяти школа паламарів.
В 1849 році Троїцька церква набуває свого сучасного вигляду.

В 1849 році в Дермані мешкало 1360 жителів. Вони були підпорядковані вже не монастирю, а державній управі. В 1869 році в селі було відкрите однокласне сільське училище.
В 1872 році в дерманьському чоловічому монастирі освячується новий храм на честь преподобного Феодора, князя Острожськоого.

Дермань на початок ХХ століття славилась своїми ткацькими виробами. Тут діяло кредитне товариство, млин, смолокурня та деревообробна майстерня. В селі на той час працював шинок, декілька бакалійних магазинів та винна лавка.
В 1912-1913 роках будується нове приміщення для місцевої учительської семінарії, яка діяла в селі з 1906 року.

А потім було воєнне десятиріччя, бурхливі події якого обов’язково прокочувались через Дермань. На них я детально зупинятися не буду, зазначу лише, що в 1918-1919 роках існувала прорадянська «Дерманьська Українська Республіка» при якій, в 1918 році, була повністю знищена місцева садиба графа Воронова-Дашкова.

В 1921-1939 роках Дермань входила до Здолбунівського повіту Мізоцької гміни Волинського воєводства новоствореної Польщі.