Зараз це заштатне містечко. Цікава тут лише Михайлівська церква з дзвіницею, що були побудовані в 1632 році та парк з колишнім маєтком Валевських. Навколо церкви зараз влаштований монастир. Але колись...

В околицях Гощі досліджені поселення доби бронзи, доби неоліту, скіфського та давньослов`янського періоду, знайдені два курганні могильники.
Перша літописна згадка про Гощу датується 1152 роком. Назву містечка повязують з давньоcловянcькими cловами “гоcтити” та “погоcт”. Інша веpcія пояcнює її, як cловоcполучення двоx cлів іpанcькиx походження - “го” (коpова) та “ша” (кошаpа, загін для xудоби), Відповідно й появу cамого cелища відносять до більш pаннього іcтоpичного періоду.
У 1199 році Гоща увійшла до складу Галицько-Волинського князівства, а з 1340 року - до Литви. Приблизно у цей час великі литовські князі подарували незайняті землі над Горинню, в колишньому Острозькому повіті, а також інших місцях хрещеному татарину дворянину Мурзі Кирдей-хану, який своєю резиденцією обрав Гощу. У XIV ст. він частково розбудовував, частково впорядкував своє поселення, де звів замок, обнесений з усіх боків муром і валами, рештки котрих збереглися донині, а також Вільгір, Богурин, Шпанів, Старий Мильськ та інші. Маючи кількох синів, Кирдей дав кожному по селу. Так виникли роди Вільгорських, Богуринських, Чапличів-Шпанівських, Мильських, Гойських.
Упродовж XIV - XVII ст. рід Кирдея згадується у хроніках як Гостцькі, Госьцькі, а затим і Гойські герба Кирдей, чому посприяла власне назва містечка, яким вони володіли, - Гоща. В 1495р. Богдан Сенькович Гойський добився у великого литовський князя Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік.
В 1569 році (Люблінська унія) Гоща входить до складу Речі Посполитої. З кінця XVI і майже до середини XVII ст. Гоща була одним з центрів протестантської течії – соціанства на Волині. В 1600 pоці Гавpило і Pоман Гойcькі заcновують в Гощі cоціанcький (аpіанcький) колегіум.
Взагалі то Гойські кидались з одної крайності в іншу. Одні завзято підтримували католиків, інші – православних. В XVI столітті Ганна Гойська докладає чимало зусиль і коштів для становлення Почаївської Лаври, правда в ті часи це був ще Почаївський монастир..
У 1638 р. містечко отримала Регіна Соломерецька з роду Гойських й заснувала в Гощі для протидії католикам православний монастир зі школою. Опікуном школи в Гощі був Петpо Могила.
В 1642 році містечко перейшло до Адама Киселя. 1669 року правобережна козацька старшина хотіла перетворити Гощанську школу у вищий навчальний заклад – Академію. В Гощу перебазувалась колегія з Вінниці, що являла собою філію Київської колегії. Проте уряд Речі Посполитої не дав дозволу на фундацію Академії у Гощі.



З 1717 року містечко належить білоруському шляхтичу Теофілу Ленкевичу. Православний монастир прибирають до рук католики. Свято-Михайлівська церква перебувала у володінні уніатів до 1828 року, хоча православні богослужіння відновили в ній ще в 1796 році.
Упродовж XVIII - початку XIX століть при Гощанському базиліанському монастирі продовжувала існувати школа з пансіоном, де викладали риторику, поетику, філософію, латину, французьку мову, географію та інші предмети.
В 1888 році була відреставрована Церква св.Михаїла, яка набуває сучасних рис.

Фото взяте тут:
http://kiev2000.com/meet/foto.asp?Action=showFoto&imgKey=76345

На початку XX ст. в Гощі налічувалось 300 будинків та мешкало 1280 чоловік. Переважно євреїв, які займалися дрібною торгівлею.

Містечко не мало бібліотеки, інших культосвітніх закладів. Єдиним громадським місцем була чайна, відкрита у 1905 pоці, де передплачувались газети і журнали.
Заїхавши в Гощу помічаєш красивий старовинний парк, що якимось дивом зберігся до наших часів. Закладав його ще Ленкевич. За століття він зберіг навіть англійський стиль планування. В парку на рідкісні дерева прикріплені пояснювальні таблички. Є дерева, яких в Україні лічені одиниці – японська сафора та гінго. Останнє це дуже рідкісне в Європі дерево, з нього роблять якусь вельми корисну витяжку для медицини.
В глубині парку зберігся також старий палац Валевських.

Колись палац був дуже красивий й мав притаманні лише йому архітектурні форми. Але в радянський час його з одного боку обклали звичайною облицювальною плиткою, що перетворило маєток на ординарний будиночок соціалістичної епохи. Хоча, добре що хоч не зруйнували.