Гоща
Гоща - райцентр Рівненської області. Розташований на трасі Київ – Львів (Е 40). На початок ХХІ століття має населення близько 5500 чоловік.
Зараз це заштатне містечко. Цікава тут лише Михайлівська церква з дзвіницею, що були побудовані в 1632 році та парк з колишнім маєтком Валевських. Навколо церкви зараз влаштований монастир. Але колись...
В околицях Гощі досліджені поселення доби бронзи, доби неоліту, скіфського та давньослов`янського періоду, знайдені два курганні могильники.
Перша літописна згадка про Гощу датується 1152 роком. Назву містечка повязують з давньоcловянcькими cловами “гоcтити” та “погоcт”. Інша веpcія пояcнює її, як cловоcполучення двоx cлів іpанcькиx походження - “го” (коpова) та “ша” (кошаpа, загін для xудоби), Відповідно й появу cамого cелища відносять до більш pаннього іcтоpичного періоду.
У 1199 році Гоща увійшла до складу Галицько-Волинського князівства, а з 1340 року - до Литви. Приблизно у цей час великі литовські князі подарували незайняті землі над Горинню, в колишньому Острозькому повіті, а також інших місцях хрещеному татарину дворянину Мурзі Кирдей-хану, який своєю резиденцією обрав Гощу. У XIV ст. він частково розбудовував, частково впорядкував своє поселення, де звів замок, обнесений з усіх боків муром і валами, рештки котрих збереглися донині, а також Вільгір, Богурин, Шпанів, Старий Мильськ та інші. Маючи кількох синів, Кирдей дав кожному по селу. Так виникли роди Вільгорських, Богуринських, Чапличів-Шпанівських, Мильських, Гойських.
Упродовж XIV - XVII ст. рід Кирдея згадується у хроніках як Гостцькі, Госьцькі, а затим і Гойські герба Кирдей, чому посприяла власне назва містечка, яким вони володіли, - Гоща. В 1495р. Богдан Сенькович Гойський добився у великого литовський князя Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік.
В 1569 році (Люблінська унія) Гоща входить до складу Речі Посполитої. З кінця XVI і майже до середини XVII ст. Гоща була одним з центрів протестантської течії – соціанства на Волині. В 1600 pоці Гавpило і Pоман Гойcькі заcновують в Гощі cоціанcький (аpіанcький) колегіум.
Взагалі то Гойські кидались з одної крайності в іншу. Одні завзято підтримували католиків, інші – православних. В XVI столітті Ганна Гойська докладає чимало зусиль і коштів для становлення Почаївської Лаври, правда в ті часи це був ще Почаївський монастир..
У 1638 р. містечко отримала Регіна Соломерецька з роду Гойських й заснувала в Гощі для протидії католикам православний монастир зі школою. Опікуном школи в Гощі був Петpо Могила.
В 1642 році містечко перейшло до Адама Киселя. 1669 року правобережна козацька старшина хотіла перетворити Гощанську школу у вищий навчальний заклад – Академію. В Гощу перебазувалась колегія з Вінниці, що являла собою філію Київської колегії. Проте уряд Речі Посполитої не дав дозволу на фундацію Академії у Гощі.
З 1717 року містечко належить білоруському шляхтичу Теофілу Ленкевичу. Православний монастир прибирають до рук католики. Свято-Михайлівська церква перебувала у володінні уніатів до 1828 року, хоча православні богослужіння відновили в ній ще в 1796 році.
Упродовж XVIII - початку XIX століть при Гощанському базиліанському монастирі продовжувала існувати школа з пансіоном, де викладали риторику, поетику, філософію, латину, французьку мову, географію та інші предмети.
В 1888 році була відреставрована Церква св.Михаїла, яка набуває сучасних рис.
Фото взяте тут:
http://kiev2000.com/meet/foto.asp?Action=showFoto&imgKey=76345
На початку XX ст. в Гощі налічувалось 300 будинків та мешкало 1280 чоловік. Переважно євреїв, які займалися дрібною торгівлею.
Містечко не мало бібліотеки, інших культосвітніх закладів. Єдиним громадським місцем була чайна, відкрита у 1905 pоці, де передплачувались газети і журнали.
Заїхавши в Гощу помічаєш красивий старовинний парк, що якимось дивом зберігся до наших часів. Закладав його ще Ленкевич. За століття він зберіг навіть англійський стиль планування. В парку на рідкісні дерева прикріплені пояснювальні таблички. Є дерева, яких в Україні лічені одиниці – японська сафора та гінго. Останнє це дуже рідкісне в Європі дерево, з нього роблять якусь вельми корисну витяжку для медицини.
В глубині парку зберігся також старий палац Валевських.
Колись палац був дуже красивий й мав притаманні лише йому архітектурні форми. Але в радянський час його з одного боку обклали звичайною облицювальною плиткою, що перетворило маєток на ординарний будиночок соціалістичної епохи. Хоча, добре що хоч не зруйнували.
Вийшовши з парку, помічаєш посиленне будівництво. Це відновлбється Свято-Покровський жіночий монастир, що колись існував в Гощі. Поряд стоїть Свято-Михайлівська церква. Купол цієї церкви, точніше каркас куполу, стоїть поруч з нею на подвіррі. Якісь чоловік оббиває його металом. Підходимо, розговорились. Підійшов священник. З`ясувалось що роботи по реставруванню ведуться самостійно, без ніякого плану та системності. Коли ми віддали їм роздруковані з інтернету матеріали про Гощу та Михайлівську церкву, вони дуже зраділи що мають тепер хоть якусь інформацію про первозданну архітектуру храму. Запрошують зайти, пообідати. Чемно відмовляємося, треба рухатись далі. (осінь 2004 року)
Ще в Гощі є памятник Т.Г.Шевченку. Інформація не перевірена, але я десь читав, що він перероблений з памятника Леніна. До речі в м.Корець такий же памятник з такою саме історією.
Я бував в Гощі вже три чи чотири рази. Останній раз восени 2005 року. Досить цікаво спостерігати, як просувається будівництво монастиря. Але, як так сталося я й сам не розумію, в мене до цих пір немає власних фотографій з Гощі. Тому на цій сторінці я викладаю фотографії (крім другої) з сайту Блеки:
http://www.castles.com.ua/index.php?id=goscha
Ще дуже хочеться розповісти про одну непересічну особистість. Дуже цікаву особистість, що деякий час перебувала в Гощі. Ми вже згадували, що в Гощі було багато послідовників соціанства. Це якийсь вид протестантизма. Була навіть школа социанітів. Так от у цій школі й навчався в 1602-1603 роках Григорій Отрепьєв, більш відомий в історії під іменем Лжедмитрія І.
Григорій Отрепьев може вважатися одним з самих значимих авантюристів в російській історії. Походить він з бідного дворянського роду. До 20-ти років служив у стрільцях, але після гоніння на Романових в 1600 році чуть було не згинув. Змушений іти в монастир, де й приймає ім.`я Григорій (при народженні наречений був Юрієм). Після скитання по
монастирям, робить досить успішну кар`єру при патріаршому дворі. Але його амбіції не знаходять там виходу й вирушає подорожувати. Побував в Києво-Печерському монастирі, потім в Острозі, де домігся прихильності Костянтина Остожського. Потім осідає в Гощі, продовжує навчання. Потрібно зазначити, що Отрепьев, мав надзвичайну схильність до наук та письма. В Гощі він починає поширювати чутки, що начебто він насправді є сином Івана VI, який дивом спасся від смерті. Такий претендент на російський трон був дуже в пригоді польським магнатам, що воліли скористатись з російської смути, з якомога більшою вигодою. Після цілої низки пригод, змов й навіть одруження на Марині Мнішек, опинився Григорій Отрепьєв на царському троні. Ось де нарешті проявилась незаурядність Лжедмитрія. Він проводить низку реформ в закостенілому московському царстві, що були досить прогресивні на той час. Він відмовляється від територіальних поступок Польщі, мріє створити європейський військовий союз проти Турків, веде переписку з Папою. Лжедмитрій був досить популярним в народі. Але бояри вели весь час інтриги проти нього, вдало користуючись невдоволенням народу проти засилля поляків і католиків. Організувавши бунт під проводом Василія Шуйського, бояри заявили що ляхи б`ють царя й направили юрбу черні на Кремль. Лжедмитрій переховується у стрільців, але ті під тиском бояр видають його. Лжедмитрій був застрелений Валуєвим. Народу оголосили що цар був самозванцем (що було чистою правдою). Тіло Лжедмитрія спалили, прах зарядили в гармату й вистрілили в бік Польщі...
|