Фото з сайту http://ua.vlasenko.net

Але найбільша принада Соколиних скель, це все ж не флора, а Губківський замок, або точніше - його рештки. Рештки, скажу я Вам, надзвичайно живописні. Нажаль свої фото Губкова я втратив. Ччооорт! Тому буду користуватись фотками Петра Власенка та Блеки. Думаю вони вибачать, тим більше, що потрапив я у Губків завдяки їх порадам.

Фото з сайту http://ua.vlasenko.net

Перша згадка про селище (містечко) Губків відноситься до 1504 року. Як пишеться в «Історії міст та сіл Рівненської області Української РСР», того року містечко зруйнували татарські загони.
Хоча перша згадка датується початком XVI століття (Губків в той час належав магнатам Семашкам), археологічні дослідження виявили, що поселення на цьому місці існувало ще за часів Київської Русі. Ймовірно воно було зруйноване під час монголо-татарської навали. Попередник же мурованого губківського замку існував уже в XV столітті. Він розміщувався на теперішній Замковій горі, що має висоту більше 30 метрів

Фото з сайту http://ua.vlasenko.net

В 1596 році під час повстання Наливайка, Губківський замок здобули козаки під командою Григорія Лободи. Замок зазнав чималих ушкоджень, але досить скоро відбудувався. В 1629 році містечко мало вже 180 димів, був свій бургомістр та члени міської управи.
Про долю Губківа під час війни Хмельницького з Польщею ніяких відомостей я не знайшов. Знайшов правда, що в XVІІ столітті замком володіли вже Даниловичі, а після них Цетнери.
На початку XVІІІ століття, під час північної війни війни Губків руйнували спочатку російські війська ( 1704 рік), а потім шведські ( 1708 рік). Потім ще була епідемія чуми. Більшість вцілілих після цих пошестей жителів містечка залишають це здавалося б прокляте місце й за декілька кілометрів на іншому березі Случа засновують поселення Людвипіль ( з 1946 року - Соснове).
Замок в Губкові після цих подій вже не відбудовується й починає занепадати. До наших днів дійшли лише залишки стін та декількох башт.

Фото з сайту http://www.castles.com.ua/

Довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» під редакцією М. Жарикова про Губківський замок пише:
«РУИНЫ ЗАМКА, конец XV в.
Был расположен на высоком правом берегу р. Случь. Во второй половине XVI — начале XVII вв. значительно укреплен и расширен, в 1708 г. почти полностью разрушен шведскими войсками и больше не возобновлялся.
Замок был одним из мощных укреплений этой местности. Трапециевидный в плане, его фортификационная система состояла из угловых башен, объединенных стенами с бойницами, въездных ворот и подъемного моста. На замковом дворе находились жилые и хозяйственные постройки. Сохранились небольшие участки полуразрушенных стен одной башни и бывшего дворца.»

Фото з сайту http://ua.vlasenko.net/
Потрібно відзначити, що залишився ще замковий колодязь:

Фото з сайту http://ua.vlasenko.net/

Тепер зовсім трошки про історію самого Губківа. Незважаючи на спустошення, в 1708 році місцевий люд відбудовує церкву. Вона була дерев`яна, освячена на честь Параскеви й простояла до Другої світової війни. Про її долю трохи згодом.
У 1755 році власником Губківа та околиць стає Фелікс Бічинський.
З 1795 року Волинь включається до складу Російської імперії. Губків входить до складу Рівненського повіту.

Фото з сайту http://ua.vlasenko.net/

Далі нічого цікаво не відбувалось. Хоча, ні. Відбувалось. Але не цікава, а трагічне.
В цій місцевості протягом століть проживали і поляки й українці. Відносини їх продовж віків були, м`яко кажучи, не простими. Віками в їх душах кипіла ненависть один до одного. Кипіти - кипіла, але час від часу виривалась кривавими повстаннями та війнами. Одним з останніх проявів такої ненависті стали події кінця 30-их - середини 40-их років ХХ століття, коли українці з поляками, не без участі гітлерівців, несамовито різали й вбивали один одного. Активну роль в подіях тих часів відігравала й Українська Повстанська Армія, вона залишалась чи не єдиним захисником українського населення. З другого боку виступала польська Армія Крайова. Тоді



нищились цілі села, як українські так польські. Не оминула така лиха доля й Губків. В 1943 році, всі місцеві жителі, за підтримку воїнів УПА, були зігнані в ту саму церкву, що будувалась після спустошення 1708 року й спалені живцем німецьким окупантами. У вогні разом з прихожанами загинули протоієрей Венедикт Корницький та дяк Петро Борис. Про цю трагедію зараз нагадує меморіальна дошка на стінах побудованої на тому ж місці нової церкви. Але чомусь на тій дошці вказано, що загинули лише священнослужителі. Про те, що були спалені також й місцеві жителі – ані слова...