Деякі історики вважають що на території, яку займає нинішній Харків існувало поселення ще до монгольської доби. Про це свідчать знахідки в районі нинішньої Університетської гірки арабських монет та образа ХІІ-ХІІІ століття. Тому цілком можливо що тут дійсно було слов''янське поселення, знищене монголо-татарською навалою в ХІІІ столітті.
Перша ж згадка про власне топонім "Харків" відноситься до 1627 року й пов’язана з назвою потічка Харків.
Пізніше, в 1651 році, група козаків з родинами під проводом Івана Каркача оселяється в місці злиття річок Харків та Лопань і засновує поселення, що й отримало назву Харків. Чи могли вони подумати, що засновують місто, яке стане одним з найбільших в Україні?

Тут треба зробити невеличкий відступ від розповіді про Харків й трохи зупинитись на історії цілого регіону – Слобожанської України.
Після спустошення південних територій Київської Русі монголо-татарами, величезні землї стають "Диким полем" – не заселеною територією через яку пролягав шлях татар під час їх набігів на Україну. Згодом, коли сформувалось українське козацтво через Дике поле пролягав також шлях і козаків, які здійснювали рейди по кримсько-татарських володіннях. В ХVI- XVII століттях землі нинішніх Сумської та Харківської області перейшли до юрисдикції Москви й ці території москалям потрібно було якось боронити. А на Україні якраз запалахкотіла Хмельниччина, що переросла в період який дістав влучну назву Руїна. Міграція українського населення набула надзвичайно активного характеру. Звиклому до воєнних дій українському люду було запропоновано Москвою оселятися саме на своєму південному приграниччі. Переселенцям надавались родючі землі, митні та торгові пільги, сприяння в будівництві укріплень й тому подібні преференції. Взамін вимагалось одне – держати татарву на відстані пострілу від кордонів. Перші поселення, що я к гриби після літнього дощу, почали з''являтися в середині XVII століття називались слободами й були поширені на землях, що займають зараз північно-східні області України й частинах нинішніх Курської та Воронезької областей Росії.


З собою українці принесли й полковий адміністративний устрій на Слобожанщину. Першим був утворений Острогожський полк (в 1652 році полковник Дзиньковський заснував місто Острогожськ й заселив його сім''ями тисячі своїх козаків), потім Сумський, Охтирський та Харківські полки. В 1685 році з Харківського полку був виділений Ізюмський полк. Полки ділились на сотні (на території Харківщини їх було близько сорока) й адміністративно управлялися старшиною по законам Гетьманщини. Військове ж та політичне керівництво Слобожанщиною здійснювалося призначеним Москвою воєводою з Білгорода.

А тепер повернемось до Харкова.
В 1656—1659 була зведена дерев''яна фортеця з подвійною стіною й десятьма баштами, Вона була оточена глибоким ровом та насипним валом. 2 з 12 гармат, що були на озброєні тогочасного укріплення збереглися до наших часів і їх можна побачити зараз в експозиції місцевого історичного музею.
Крім того під фортецею були прокладені чисельні підземні лабіринти, але коли саме їх було прорито достеменно не відомо. Можливо, в 1709 році, коли в Харкові побував Петро І й за чиїм наказом Харківська фортеця була модернізована.


Разом з фортецею в місті будувались й храми. В 1689 році був зведений Покровський собор. На щастя він зберігся до наших днів і являється найстарішою спорудою Харкова.

4-томнк "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР":

"ПОКРОВСКИЙ СОБОР, 1689 г. (ул. Университетская, 8).
Древнейшее сооружение города и единственное сохранившееся от застройки Харьковской крепости. В архитектуре собора сочетаются черты русского и украинского барокко XVII в. Памятник кирпичный, побелен по тонкой затирке, двухъярусный, на подклети, с церквами в каждом ярусе. В его объемно-пространственном решении отражены традиции украинской трехмастной, трехверхой, многозаломной церкви. К центральному восьмигранному башенному объему храма примыкают пятистенные притвор и алтарная часть.
Нижняя зимняя церковь перекрыта сомкнутыми сводами с распалубками, верхняя — летняя — восьмигранными верхами с двумя заломами. Средний объем верхнего храма значительно выше и шире боковых. Верхняя церковь в плане почти целиком повторяет нижнюю, только по периметру центрального и западного объемов устроено гульбище, опирающееся на аркаду нижнего яруса. Отвечающие поперечной оси памятника небольшие ризалиты первого яруса играют роль контрфорсов. Стены основного объема и глав завершены карнизом с зубчатым поребриком, углы подчеркнуты висячими полу-колоннами на кронштейнах. Наличники, колонки, сандрики декорируют оконные проемы. Интерьер отличается стройностью. Собор сильно пострадал



во время Великой Отечественной войны. Реставрирован в 1960— 1965 гг. (архитекторы В. Б. Петичинский и В. И. Корнеева): укреплены основные конструкции, восстановлены главы и утраченные архитектурные детали, разобраны поздние притвор между церковью и колокольней и переход к архиерейскому дому. Экстерьеру сооружения возвращен первоначальный вид. Колокольня возведена одновременно с собором. Кирпичная, побелена по затирке, восьмиугольная в плане, четырехъярусная с подвалом. Имеет вид оборонной башни, входила в систему укреплений Харьковской крепости. Подвал, первый и третий ярусы перекрыты сомкнутыми сводами, второй ярус имеет плоское перекрытие. Верхний звонный ярус с арочными проемами в гранях завершен кирпичным, шатровым, в котором восемь слуховых окон размещены в два яруса. Шатер колокольни увенчан луковичной главкой на восьмигранном барабанчике. Колокольня снаружи поярусно расчленена карнизами. "

Згодом навколо цього храму утворився Свято-Покровський монастир. Зараз монастир діючий і на його території збереглися крім Покровського храму, Озерянська церква, споруди колишньої шорної майстерні, конюшень, архієрейського будинку та адміністративних споруд.

Є на території монастиря також стела Григорію Сковороді, який викладав свого часу в Харківському духовному колегіумі ( в 1760-1767 роках).

В 1765 році було скасоване полкове самоуправління на Слобожанщині й утворена Харківська губернія (в 1796 році – Харківське намісництво, потім Слобідсько-Українська губернія, а з 1836 – знову Харківська губернія).
В 1771-1777 роках будується Успенський собор. На відміну від Покровського він зведений в стилі російського бароко. В 1821-1844 роках по проекту архітектора Васильева, з нагоди перемоги над Наполеоном, була зведена височенна дзвіниця. Висота її складає 89,5 метрів і вона є найвищою спорудою Харкова.
Для затвердження проекту дзвіниці Е.Васильев пускався на всілякі хитрощі, що би добитися дозволу на будівництво свого дітища, яке являло собою конкуренцію храмовим спорудам обох столиць Російської імперії і йшло в розріз з прийнятими правилами будівництва в амбітній імперії.
Справа в тому, що урад Росіїї в той час настільки формалізував життя держави, що втілити в життя щось не ординарне було практично неможливо. Було регламентовано все життя імперії, від кольору комзолів чиновників для кожної губернії до проектів будь якого типу архітектурних споруд. Що говорити про оригінальність і масштаб харківської дзвіниці, коли були затверджені «зразкові проекти» фасадів житлових міських будинків, поштових станцій і навіть в’язниць. В 1824 році був затверджений проект церковних споруд імперії де регламентувались проекти храмових споруд. Тому на своїх кресленнях Васильєв не вказував загальну висоту дзвіниці Покровського собору, а лише висоту кожного з пяти її ярусів. Після багаторічних блукань по чиновницьких кабінетах проект таки врешті-решт був затвердений.

Фото з http://photo.portal.kharkov.ua Автор М.Машкевич

Як губернське місто імперії Харків продовжувало бурхливо розвиватися.

В кінці XVIII століття в Харкові будується губернаторський палац. Будується якраз під приїзд Катерини ІІ під час її подорожі до Криму. В цій споруді в 1805 році почав діяти третій в Російській імперії університет (дякувати треба його засновнику Василю Кармазину, що лобіював це питання перед Олександром І). Харків крім торгового центру величезного регіону стає ще й його культурним центром. В харківському університеті викладали чи навчалися чимало визначних людей. На приклад тут викладав нобелівський лауреат Мечников, а навчався - польський державотворець Пілсудський.

За ХІХ століття й початок ХХ Харків стає промисловим гігантом півдня Росії, тому не дивно, що під час громадянської війни за нього велась боротьба всіх сил, що були втягнуті в ту міжусобну колотнечу. Тут утримували владу й представники Тимчасового уряду, й Центральної Ради, й більшовиків, й німців, й УНР, й гетьманату Скоропадського, й Денікіна, й ... . Навіть Нестора Махна відвідувала думка про захоплення Харкова. Закінчилося все тим, що в кінці 1919 року в місті встановилась радянська влада і Харків до 1934 року був столицею Радянської України.

(Поруч з цим пам’ятником в старовинній споруді, здається «дворянського собрания», за радянських часів розміщувався ломбард й харківчани дали монументу влучну й іронічну назву – "Більшовики несуть холодильник в ломбард").

Архітектурний облік Харкова в міжвоєнні радянські часи став набувати рис конструктивізму. Хрестоматійним прикладом забудови тієї епохи вважається будівля колишнього Гострому.

Довідник-путівник Г.Логвина "Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия":
"ЗДАНИЕ ГОСПРОМА (1925-1929, архитекторы С.С.Серафимов, М.Д.Фельгер, С.М.Кравец) предназначалось для размещения в нем правительственных и трестовских управлений государственной промышленности. План этого сооружения обусловлен конфигурацией участка, который занимает половину дуги круглой площади, поэтому оно состоит из трех блоков, имеющих Н-образную в плане форму



с длинными, радиально расположенными корпусами. Центральный, шестиэтажный блок с главным входом фланкируется двумя одиннадцатиэтажными корпусами высотой 68 м. Боковые блоки соединены с центральным своеобразными мостами-переходами. Корпуса, начиная с крайних (высотой 30м), уступами нарастают к среднему и создают активную выразительную динамичную композицию светло-серых призматических объемов строгих геометрических форм. Здание Госпрома на площади Дзержинского (нинішня площа Свободи, найбільша площа в Європі – Кифоренко С.) принадлежит к выдающимся произведениям советской архитектуры в стиле конструктивизма."

В 1936 році в місті був відкритий монумент Т.Шевченко (скульптор М.Манізер, архітектор І.Лангбард). Цікавий він тим, що за задумом автора крім основної постаті Кобзаря по периметру повинні були бути розміщені фігури його літературних героїв. Але партійні цензори внесли свої корективи й постаті героїв творів Шевченка доповнили постатями робітника, червоноармійця, революціонера з прапором, колгоспниці й ще кимось. Розмістили їх зліва від Кобзаря й зараз, якщо осмислити молодіжну лексику, термін «зліва» можна сприймати в найпопулярнішовуному значенні цього виразу і не запитувати себе яким боком до Шевченка має відношення наприклад працівник ХТЗ.

Але ще одна «фішка» монумента залишилася без цензурного втручання,. То сумна солдатська постать, яка явно зображує самого Т.Шевченка. Будете в Харкові, спробуйте знайти її на монументі.

Друга світова війна наклала на місто своє важке тавро. В перші місяці війни під Харковом були розстріляні тисячі військовополонених польських офіцерів, були жорстокі місяці окупації, було також декілька кровопролитних спроб радянських військ звільнити місто.
Остаточне звільнення Харкова він німецьких військ відбулось в серпні 1943 року після чого в місті був проведений перший в історії судовий процес над військовими злочинцями. Цей процес вважається прецедентом для відомого повоєнного Нюрнбергського процесу.


Місто повністю відбудувалось від війни аж в 1960-ті роки.
За післявоєнні роки Харків крім крупного наукового центру стає й крупним мілітаристичним центром Радянського Союзу. Разом з військовими заводами (Харків - батьківщина легендарного танку Т-34) тут розміщується безліч військових частин та військових навчальних закладів.

Але місто залишається також і визнаним культурним центром країни. Зараз, вже в часи незалежності України, в місті функціонує найбільша кількість Вищих Навчальних Закладів в країні. Їх налічується більше 20.
Не зайвим буде також згадати визначних людей доля яких була пов’язана з містом – Лесь Курбас, Леонід Утесов, Клавдія Шульженко, Олександр Довженко, Олесь Гончар, Остап Вишня, Павло Тичина, Ісак Дунаєвський, Володимир Сосюра ...

За роки незалежності образ Харкова змінився на краще. Відреставровані найбільш значні архітектурні пам’ятки. З''явилися нові пам’ятники, причому деякі з них вельми оригінальні. Наприклад пам’ятник футбольному м''ячу в центральному парку або Ильфо-Петровському "отцу Федору" на залізничному вокзалі.