Хотин славиться, перш за все своєю фортецею. Хоча в самому Хотині варто оглянути Свято-Покровську та Свято-Миколаївську церкви. З Недобоївської гори відкривається чудова панорама буковинського села з вітряками XIV століття. Знаменитий Хотин своїми мінеральними джерелами.
Але фортеця, то все ж таки, найцікавіший об`єкт Хотина. Саме життя й розвиток міста нерозривно пов`язані з фортецею.

Фото не моє, взяв в інтернеті. Де, не пам`ятаю. Якщо автор обізветься, то підпишу

Вважають, що Хотиньська фортеця бере початок за 1000 років тому. На початку ХІ столітя Володимир Великий будує по околицях Русі систему прикордонних укріплень, в тому числі й Хотин. На місці давньоруського поселення будується деревьяна фортеця. Згодом вона все більше зміцнювалась.
Після монголо-татарської навали Данило Галицький отримує наказ з орди, про руйнацію деяких замкових укріплень на території свого князівства. Й прийшлося руйнувати. Але Хотин в цей час укріплювали. Й не просто укріплювали, а будували кам`яну фортецю. Згодом вона стала форпостом оборони християнства, від послідовників Магомета. Молдавський воєвода Стефан ІІІ Великий значно укріпив фортецю. Були добудовані стіни в 40м висотою й 5м штириною. На протязі XV-XVI ст. Хотин був резиденцією Молдавських господарів. Але туркам врешті-решт вдалося відвоювати її у молдован. І тоді вже, християни намагались оволодіти Хотинською фортецею. Взагалі ця фортеця, за свою історію, переходила з рук в руки 12 разів.

Лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.
В 1826 році місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна тривежова цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі



півмісяць на держаку, а на держаках обидвох крайніх веж - застромлені бунчуки.
В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського.

1856 року царський уряд скасував статус Хотинської фортеці, як військового об''єкта. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
В публічній бібліотеці ім.Салтикова-Щедріна в м. Санкт-Петербурзі зберігається унікальне рукописне Хотинське євангіліє XV століття. В Санкт-Петербурзі також, але вже в Ермітажі, зберігається ще й унікальний клад західноєвропейських монет ХІІІ століття. Цей скарб був знайдений на території Хотина в 1889 році.
В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії, а 28 червня 1940 року війська Радянського Союзу... .

Ми відвідали Хотинську фортецю зимою 2004р. Це просто незабутнє враження, коли стоїш під 40-метровими мурами, що викладені з елементами молдавського узору. Здається, що здолати їх неможливо. І все ж, їх брали. Брали воїни різних народів і різних релігій.

Зараз виділяються деякі кошти на відновлення зовнішніх оборонних мурів та укріплень. В самій же фортеці, нажаль дуже бідна музейна експозиція. Як на мене, то слід було б довести спочатку до кінця реставраційні роботи всередині фортеці. Хоча реставраторам, може відніше... .


Це були короткі основні відомості про Хотин та фортецю. Але наостанок хочеться ще розповісти про Петра Конашевича-Сагайдачного, пам`ятник якому встановлений коло фортеці. Вдалося знайти таку інформацію в книзі "Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст.".

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний - один із славетніших козацьких вождів та полководців - з однаковим успіхом діяв і на полі бою, і на дипломатичних теренах. Народився П.Сагайдачний близько 1577 або 1578 р. в с.Кульчицях поблизу Самбора на Львівщині. Походив з українського аристократичного роду, який мав свій герб (у Польщі таких аристократів називали "гербовою шляхтою"). Напевно, батько його Конаш (звідси й перша частина прізвища - Конашевич) був доволі заможнім, оскільки зміг дати сину добру освіту: спочатку в Галичині, а згодом - в елітній Острозькій школі. Закінчивши академію, майбутній полководець певний час служив канцеляристом у якогось київського шляхтича. Однак досить швидко зрозумів, що це не його покликання. Близько 1595-1956 рр. він опиняється серед запорожців і стає загартованим воїном.



Слава грізного і відважного козацького ватажка прийшла до Сагайдачного після участі його у відомих морських та сухопутних походах до володінь султанської Туреччини та Кримського ханства, які прокотилися хвилею в перші десятиліття XVII ст. Так, улітку 1607 р. козаки штурмували турецьке Чорноморське узбережжя, здійснивши напади на Білгород, Кілію та Варну. Під час цього походу вони знищили десять ворожих галер і захопили чимало здобичі. Восени 1608 р. запорожці здобули добре укріплений Перекоп, а в 1609 р. здійснили нові рейди на турецькі володіння. Особливого розголосу в Європі лицарська звитяга українських козаків набуває після здобуття ними у 1614 р. турецької фортеці Сіноп, а також Кафи - величезного невільницького ринку в Криму.
Мужність, відвага, видатні адміністративні здібності зумовили обрання Петра Сагайдачного на гетьмана. Він провів грунтовну реформу козацтва, перетворив окремі озброєні ватаги на регулярне військо з суворою дисципліною. Впевнений у тому, що козаки ще поступаються силою Речі Посполитій, Сагайдачний зробив наріжним каменем своєї політики замирення з поляками. Він збирав і водив значні козацькі сили на підтримку поляків у безперервних війнах з Москвою та Оттаманською імперією. Прихильник суворої дисципліни, який "щедро проливав кров непокірних йому", Сагайдачний поклав край бунтівній поведінці козаків, змусивши їх визнати його зверхність. Під тиском турецького уряду, Польща поставила перед ним вимогу: припинити напади на Туреччину, обмежити кількість реєстрових козаків, позбутися "ремісників", війтів, купців, шинкарів, бурмістрів, кравців. З цієї вимоги можна судити про склад козацтва.
Тим часом королевич Владислав, який вирушив 1617 р. на Москву, щоб узяти "свою державу", опинився 1618 р. у вельми сутужних умовах. Тоді на допомогу спішно вирушив Сагайдачний зі своїм 20-тисячним військом і здобув Путивль, Єлець, Лівни, підступивши з польськими військами до Москви. Наслідком походу Владислава було Деулінське перемир`я того самого року, за яким Польща дістала Смоленську та Сіверську землі. Незважаючи на допомогу, що врятувала Владислава від полону, Польща змусила Сагайдачного зменшити кількість реєстрових козаків до трьох тисяч, а решта пішла на Запоріжжя. Роль Петра Сагайдачного полягала не лише у визначній військовій діяльності: він перший з-поміж козацьких гетьманів поєднав інтереси активних груп української спільноти - козацтва, міщанства й духовенства. Сагайдачний також перший з гетьманів поширив свою діяльність на Київ, який знову став політичним осередком України.
Для підтримки Київського братства гетьман Сагайдачний ввійшов до нього з "усім Військом Запорозьким, прийнявши його під свою протекцію". Багато зробив П.Сагайдачний і для підтримки православної церкви. За його активної участі вдалося зберегти в Києві ієрархію. Єрусалимський патріарх Феофан вмсвятив на митрополита Іова Борецького та п`ятьох єпископів.
Під час активної діяльності Сагайдачного на Запоріжжі гуртувалися і невдоволені його політикою щодо Польщі. Він ішов на поступки (обмеження реєстру козаків, заборона виходити до моря, тощо), вичікуючи нагоди розпочати війну з Польщею. Проте козацька вольниця не поділяла його обережності. Тож Сагайдачного скинули з гетьманства й обрали Яцька Неродича-Бородавку, представника раикального козацтва. Під його проводом козаки почали готувати похід на Чорне море.
Проте втрата Запорожжя не похитнула становища Сагайдачного: він залишився полковником Війська Запорозького - офіційно під "регіментом гетьмана Бородавки", але фактично - цілковитим господарем волості, яка не була підпорядкована Запорожжю, - Київщини та Трахтемирова, де мешкало статечне козацтво.
Восени 1620 р. війська турецького султана розгромили поляків у Молдові й почали широкомасштабну підготовкуц до вирішальної війни з Польщею. Козацька рада знову обирає П.Сагайдачного гетьманом. Вершиною військового таланту Сагайдачного стала перемога над турками у Хотинській війні 1621 р. Козацький гетьман продемонстрував блискуче тактичне мислення, бездоганне вміння керувати багатотисячними масами піхоти й кавалерії, нетрадиційні методи організації оборони та наступальних операцій за умов боротьби з противником, який переважав чисельно.
Хотинська битва виявилась для Сагайдачного останньою: внаслідок тяжкого поранення він серйозно захворів і 10 квітня 1622 р. пішов з життя. Похований Петро Конашевич-Сагайдачний у Києво-Братському монастирі.




Цікавий сайт про історію Хотина тут - http://www.bucoda.cv.ua/Hotyn1000/hotyn1000.html


P.S. Влітку 2004 року ми з друзями подорожували на байдарках по Дністру. Було багато фотографій. Вирішив розмістити тут ще й фотки, де можна побачити як фортеця виглядає з Дністра: