Перша історична документальна згадка про Коломию датується 1240-1241 роком. Про це місто, причому в його нинішній транскрипції, згадується в Галицько-Волинському літописі.
Хоча історики вважають, що є дуже велика вірогідність, що вік Коломиї значно солідніший. На території міста знайдені залишки поселення трипільської культури. Є також знахідки, що дозволяють припустити, що за часів ранньої Київської Русі тут була давньоруська дерев`яна фортеця. Охороняла вона західні рубежі слов`янської держави, але була зруйнована Данилом Галицьким на вимогу зі сходу, а саме - монголо-татарського воєводи Бурундая, .

Пізніше будувались нові укріплення, але вони постійно руйнувались все новими й новими нападниками. Коломия знаходилась на порубіжні спочатку Галицько-Волинського князівства, а потім Польсько-Литовської держави. В 1395 році місту королем Ягайлом, дарується герб на якому була зображена голова орла. В 1405 році місту надається Магдебургське право. Пожвавлюється торгівля, відкриваються нові цехи. Інтенсивно розвивається соледобування в навколишніх соляних “вікнах”.
Через Коломию проходять жваві торгівельні шляхи. Королівськими привілеями місту надається виключне право на “обслуговування” подорожуючих купців. Розвивається “готельний бізнес” та хлібопекарство. В Коломиї в 1565 році працювало 150 пекарів, тоді як у Львові – 53, а в Кам`янці - 63.
Зрозуміло, що такий багатий населений пункт не міг не привертати уваги чисельних завойовників та місцевих повстанських ватажків. В 1490 році Коломию взяли повстанці Івани Мухи, а в 1498 році Коломию спалюють молдавсько-турецькі загони. Не припинялись й постійні напади татар на протязі всього XVI століття. А на початку XVII століття, ледь не кожний рік, Коломия переживала татарсько-турецькі напади. Це привело до цілковитої руйнація міста та замку й майже повному знищенню населення Коломиї.

Але все ж місто повстає з попелю. Центр Коломиї переноситься подалі від Пруту, щорічні повені якого теж завдавали чималого клопоту місцевим жителям. На пагорбі будується новий замок, оточений частоколом, валами та ровом. За стінами цього замку польська шляхта змогла відбитись від козацьких загонів Семена Височана в 1648 році.
В ті ж роки фундується в Коломиї домініканський монастир. Після його закриття в 1788 році, його приміщення використовувались міським магістратом. А в 1855 році на тому місці будується церква св. Михаїла.
Після першого поділу Польщі, в 1772 році, Коломия переходить під австрійську корону. Для оборони східних кордонів імперії Габсбургів, в Коломиї постійно дислокуються багато військових частин австрійців та розміщуються склади.
В 1811 році створюється Коломийська адміністративна округа. Відчувається суттєве пожвавлення економіки. В 1860 році в місті відкривається друкарня. Активізується діяльність української “Просвіти”. Після початку руху в 1866 році по залізниці Львів-Чернівці й відкриття нафтових та вугільних родовищ в окрузі, Коломия стає важливим економічним та культурним центром Галичини.

Під час першої світової війни місто декілька разів переходило під юрисдикцію ворогуючих сторін. Після Російських революцій 1917 року, 1 листопада 1918 року, владу в Коломиї захоплює військовий комітет Західно-Української Народної Республіки. Багато жителів міста вступило тоді до лав Української Галицької Армії.
У січні-травні 1919 року Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з Галичини. Однак спроби врегулювати українсько-польські відносини в краї вирішились не на користь української державності. Особливо складною ситуація стала тоді, коли 15 травня 1919 року на український фронт у Галичині та Волині ввели сформовану і озброєну у Франції 80-тисячну польську армію під керівництвом генерала Юзефа Галлера. ЇЇ частини й змусили УГА в середині липня 1919 року відійти за Збруч. Що ж до Коломиї, то українська державність тут була припинена у травні 1919 року румунами. Правда перед їх наступом, в ході якого було окупуване Покуття, польські повстанці на деякий час захопили важливі об’єкти міста. У період румунської окупації Покуття, що тривала від 26 травня до 21 серпня 1919 року, друкарні в Коломиї не діяли, періодична преса не виходила. Люди були позбавлені українського друкованого слова, яке б несло об’єктивну інформацію про становище на фронтах, долю Української держави, її уряду, війська.

Наприкінці червня 1919 року, побоюючись можливого вступу Червоної армії на територію Західної Області Української Народної Республіки, Найвища Рада держав Антанти дала згоду на зайняття Східної Галичини польськими частинами до ріки Збруч. 21 серпня 1919 року румунські війська залишили Коломию, а на їхнє місце вступили польські військові частини, які окупували Покуття.

За часи польського панування в 1935 році був відкритий музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Є.Бобринського

Під час другої світової війни третина міста була спалена. Єврейське населення було знищене. Після звільнення Коломиї від німецьких військ 28 березня 1944 року, в місті почались нові репресії, перш за все на українську інтелігенцію та греко-католицьке духовенство. Багато храмів було закрито й зруйновано.

Зате за радянських часів в Коломиї був відкритий дуже цікавий музей писанки, де зібрано біля 10 тисяч писанок з України й країн, де є українська діаспора. Цей музей став одним з символів сучасної Коломиї.

Перед відзначенням 750-річчя Коломиї у 1986 році оголошено конкурс на новий герб. Переміг варіант, який створив коломиєць Михайло Довірак: геральдичний щит, посередині якого коло - символ однієї з легенд про походження назви міста; в колі - розкрилений беркут як символ нескореності місцевих українців. Синє тло щита символізує карпатські верховини, ріку Прут або мовою геральдики - духовність, добрі сподівання; жовте тло - життєдайне сонце або мовою геральдики - відродження,багатство. Водночас це барви



державного прапора України, і підтвердження того факту, що Коломия була, є і буде українським містом. На голові беркуті -- корона у вигляді Тризуба. Такий герб затвердила Коломийська міська рада першого демократичного скликання 22 березня 1991 року.


Ну а наприкінці потрібно зазначити, що Колимия має декілька змістовних сайтів на яких досить докладно описано історію міста. Ну а фотографії наведені вище взяті на сайті: http://www.boko.if.ua/


p.s.

Червень 2008 року.
Ранок. По дорозі в Карпати проїжджаємо Коломию. Місто прокинулось й народ скинувши дрімоту неквапливо шпацирує по вузеньким вуличкам. Якщо не брати до уваги сучасний одяг перехожих й надмірну кількість рекламних вивісок на міських ком'яницях, то можна легко уявити собі дух Коломиї 100 років тому. Ратуша, народний дім, костел, кафедральний собор, вул.Міцкевича, вул..Театральна….
Смачно снідаємо в чистому кафе «Хвалена хата» на вулиці Вагилевича й не поспішаючи виїжджаємо з міста. По дорозі викручуючи голови на міські види й сфотографувавши найстарішу на Покутті дерев'яну церкву Благовіщення (1587р) з легким сумом покидаємо місто.