Перша згадка про цей населений пункт є в Іпатіївському літописі в 1150 році, де він згадується під назвою Корчеськ. З ХІІ століття Корчеськ у складі Пересопницького князівства (шо за князівство?), а з ХІІІ до початку XIV століття входить до Галицько-Волинських земель. Потім під Литвою. Біля Корця в 1495 році князем Гольшанським були добряче полупцьовані татари. Після Люблінської унії 1569 року місто (а на той час це було досить крупне місто Волині), входить до складу Волинського воєводства Польщі.
http://www.slavuta.km.ua/different/vol_voevodstvo_.jpg - тут можна побачити карту Волинського воєводства.
Після другого поділу Польщі в 1793 році Корець стає волосним містом Новоград-Волинського повіту Волинської губерніі Російської Імперії. Один з нащадків князів Корецьких Юзеф Чарторийський перетворив Корець на одне з найбільш промислово розвинених міст губернії. Були відкриті парцелянова, меблева й пасова фабрики. До речі, в музеї історичних коштовностей України є декілька експонатів корецької парцеляни.
Після 1917 року в місті побували представники Центральної Ради, Совіта Робочих й Селянських Депутатів, Польського Сейму потім знову москалі. Але в 1920 році Корець стає прикордонним містом Польщі.
Потім 1939-1941 - Радянський Союз, 1941-1944 - Німеччина, 1944-1991 -Радянський Союз, ну й після – Україна.
В 1920-х і в 1940-х роках в районі Корця активно діяли загони УНР й відповідно УПА.

В корці розміщений Свято-Троїцький жіночий монастир. Він відноситься до Московського патріархату й існує вже майже 400 років. В комплекс монастиря входять два храми, келійний корпус, дзвіниця, в якій розміщено великий дзвін вагою в 105 кілограм та 5 менших.

При монастирі відкрита недільна школа. Є памятник на честь 1000-ліття введення християнства на Русі. Це один з трьох жіночих монастирів на території України, що діяв й за Радянської влади.

На території монастиря є могила Анни Андро. Жінки з цікавою долею.

Анна Олексіївна Андро (11.08.1808 - 18.12.1888рр) графиня де Ланжерон, в дівочості Оленіна. Нічого не говорить дівоче призвище? Це та Анна Оленіна, якій був присвячений вірш Пушкіна "Я Вас любил...", та з десяток інших віршів великого поета. Донька президента Петербурзької Художньої Академії Олексія Оленіна. Чудово співала й музиціювала, мала блискучий талант оповідача. Пушкін обожнював її, просив дозвіл на весілля в батьків Анни. Але отримав відмову, чи то через свою неблагонадійність, чи то через свою вітреність. Вона одружилась вже після смерті поета, в 1840 році. ЇЇ чоловіком став офіцер лейб-гвардії Його Величності Імператорського полку, француз за походженням Федір Олександрович Андро де Ланжерон. Його однополчанином й товаришом був М.Ю.Лермонтов (ох доля, доля). Після смерті свого батька в 1843 році Анна разом з чоловіком переїжджає до Варшави. Федір Андро був спочатку адьютантом намісника Царства Польського І.Паскевича, а потім на протязі 14 років віце-призедентом Варшави. Анна відзначалася в цей період заступництвом за молоді польські таланти. Після смерті чоловіка в 1885 році, прах якого перевозять до Франції, Анна Олексіївна переїжджає на Рівненщину в маєток сина Федора Федоровича. Вела тихий спосіб життя, писала мемуари про Пушкіна, що не видані до цих пір. Згодом переїжджає в село Середнє Деражнє Новоград-Волинського уїзду, а потім приймає постриг у Свято-Троїцькому монастирі в м.Корець. Передає монастирю свої землі в урочищі Шитня біля монастиря й дарує свій діамантовий фрейлінський шифр для прикрашання ікони Божої Матері. Тихо помирає на 81 році життя. Отак. Бувають же такі долі.
Стало трохи сумно...

Виходимо з монастиря. Через дорогу виявляється є музей. Але, от досада, субота - вихідний.
Питаємо в місцевих як проїхати до замку. На захід й вліво. Їдемо на захід й ледве не проскочили поворот що виводить нас до мурованого мосту чере рів. Заїджаємо через вцілілу браму прямо на територію колись могутньої фортеці.

(В кінці 2005 року міст почали ремонтувати. В якому стані він зараз, я не знаю)

В 1380 році литовський князь Ягайло передає місто князю Федору Острозькому. В 1386 році на місці давнього городища виростає могутній замок. Він був оточений глибоким ровом, що заповнювався водою. Для цього навіть прийшлося змінювати русло річки Корчик. До речі, є версія, що саме від назви цієї річки походить назва й самого міста.
Цей замок постійно добудовувався й посилювався, але бурхлива історія краю й час зробили з ним те, що ми бачимо зараз. Дуже тяжко описувати руїни. Колись тут вирувало життя, по дворі ходили ратники, на кухні кипіли казани з борщем, на мурах чистили гармати, на сіновалі якійсь козак мацав молодицю. А що тут діялось при осадах й штурмах!

З розвалин стін відкривається надзвичайно гарний вид на містечко. Піз замковою горою є невеличке озеро до якого з сільських дворів ведуть стежички. По ним до води прямують там гуси, там корова, там рибалка. А над озером туман... . Добре, що ми опинились в цьому місці саме вранці.
Над сільськими хатами височать бані церков. Чому їх так багато в такому невеличкому містечку? Бо на ції землі живуть й католики й православні, а православні є київського патріархату й московського, а далі таке й таке, а потім так і так. Та Бог з ним.

А якщо серйозно в Корці є крім Троїцького монастиря ще Миколаївська церква, Костел Св.Антонія (зараз реставрується), та деякі інші церкви, назви яких я не знаю.

Збереглися келії монастиря францисканців.

При виїзді з Корця у бік Києва розташований місцевий цукровий завод. В принципі, завод як завод, але на прохідній збереглися стара воротна брама. Це теж своєрідна памятка індустріальної архітектури.