Засноване місто в 1032 році Ярославом Мудрим й входило до так званої «Пороської укріпленої лінії» Київської Русі. Назву свою отримало начебто від того, що тут оселилися монахи з кримського Херсонесу/Корсуня, які мали право на збирання данини по Росі.
З кінця ХІІ до середини ХІІІ століття (поки не був зруйнований монголо-татарами) Корсунь - центр удільного князівства, вотчина Мономаховичів.
Після витіснення татар з України в XIV ст. Поросся входить до складу Великого князівства Литовського, а письмові згадки про Корсунь датуються вже коли ці землі входили до складу Речі Посполитої. В 1580 році Олександр та Михайло Вишневецькі отримують від короля Стефана Баторія привілей на володіння місцевими землями та будівництво укріпленого замку в Корсуні.
Корсунь дуже швидко розбудували й вже у 1585 році місто стає центром Корсунського староства та отримало Магдебурзьке право. На початку XVІІ ст. у корсунських міщан стався затяжний конфлікт з королівським старостою Яном Даниловичем, в наслідок якого в 1607 році сейм позбавив місто Магдебурдії.
Коли не стало торгових та митних привілеїв Корсунь перетворюється на один з найбільших центрів зосередження козаків. Багато з цих відчайдухів були реєстровими козаками створеного в 1625 році Корсунського полку (входили до офіційного військового реєстру Речі Посполитої й отримували платню від короля). Зрозуміло, що нереєстрові козаки й незаможні міщани Корсуня приймали активну участь у все частіших козацьких бунтах, але часто до них приєднувалися й реєстровці. Приклад – постання Трясила (1630 рік) та Павлюка (1637 рік).
Реєстровий корсунський полк з першої ж битви Хмельницького з поляками під Жовтими Водами перейшов на бік бунтівного гетьмана. А вже за два тижні під Корсунем відбулася друга переможна битва визвольної війни. 26 травня в урочищі Горіхова Діброва козаки Хмельницького (піхота) та татари перекопського мурзи Тугай-Бея (кіннота) вщент розгромили війська гетьмана великого коронного Миколи Потоцького і гетьмана польного Мартина Калиновського. Надвірне військо Яреми Вишневецького не встигло об’єднатися з основними силами поляків й участі у корсунській битві не приймало.

Фото з «Вікіпедії»

За Хмельниччини Корсунь стає військово-адміністративним центром одного з найбільших полків України. Мав він близько 5000 шабель.
В місті гетьман Хмельницький мав власний будинок і саме тут в 1551 році в Іллінській церкві він вінчався з Ганною Золотаренко. Брат Ганни – Іван Золотаренко свого часу був Корсунським полковником.
По смерті Богдана Хмельницького саме в Корсуні відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом був обраний Іван Виговський. В 1660 році в Корсуні на ще одній, на цей раз вже «чорній раді», на вірність польському королю присягає Юрко Хмельницький. Ох, скільки ж він і кому ж тільки не роздавав присяг. Через два роки, знову в Корсуні нетямущий Юрась зрікається гетьманської булави, а новим гетьманом (правобережним) обирається Павло Тетеря.
За Руїни Корсуньщина повністю занепадає й знелюднюється, населення масово переселяється на Лівобережжя Дніпра. Сам Корсунь в 1675 році спалюють козаки Самойловича.
В 1686 році Москва та Варшава підписують «Вічний мир» й Правобережжя знову під владою Польщі. Шляхта поступово повертається на українські землі, а сам Корсунь у XVIII ст. стає власністю магнатів Яблоновських.
Під час гайдамацьких повстань Корсунь декілька разів потерпав від нападів голоти.
З 1775 року Корсунем володіє Каспар Рогалинський, а з 1780 – Станіслав Понятовський. Саме за Понятовського в Корсуні архітектором Ліндсеєм починається будівництво великого неготичного маєтку й закладається паркобудівником Мюнцем англійський парк. Станіслав Понятовський планував тут, на мальовничих берегах Росі влаштувати свою літню резиденцію.

Після приєднання Правобережної України до Російської імперії Корсунь входить до Богуславського повіту Київського намісництва (з 1797 р. - губернії).
Змінюється й господар Корсунського маєтку. В 1799 році колишнє Корсунське староство Речі Посполитої було куплене за 100000 срібних карбованців Павлом І й подароване генерал-прокурору Петру Лопухіну (при Олександрі І він був міністром юстиції).
Князь мав неабиякий підприємницький хист. В 1813 році Лопухіним в Корсуні будується суконна фабрика й запрошуються німецькі колоністи. Саме для них на початку ХІХ століття зводиться лютеранська каплиця, яка простояла до 1942 року, поки не була змита величезною весняною повінню.
В 1821 році будується великий Собор Преображення Господнього. Він також не вцілів до наших днів, але зруйнований храм був не річковими водами, а радянським войовничим атеїзмом.
Лопухіни в 30-х роках ХІХ століття повністю перебудовують маєток Понятовського й надають садибі його нинішнього вигляду. Весь садибний комплекс набуває яскравих рис російського романтизму. При цьому деякі неготичні елементи палацу залишились, а до них додались ще й мотиви класицизму.

Сайт міста Корсунь http://www.korsun.ic.ck.ua/ так описує цей палац:
«У 1835 – 40-х рр. відбулася значна перебудова палацу, який після закінчення будівельних робіт набув рис російського романтизму. У такому вигляді він існує й сьогодні. По кутах споруду надбудовано кілеподібними кокошниками, над якими височіють башточки-бельведери. Обабіч головного входу на рівні першого і центрально симетрично на рівні другого поверхів розташовані відкриті тераси. Фасади по горизонталі поділені карнизами й гуртами. Віконні заповнення тамбура імітують вітражі (з 1969). Тимпани кокошників декоровані ліпними розетками. Віконні прорізи на рівні першого поверху прикрашені кілеподібними, а на рівні другого (частково) – напівциркульними архівольтами з гирками по кінцях. Бельведери увінчані декоративними мерлонами. Димарі (чотири) прикрашені аркатурним фризом і мають зубчасте завершення. Башти з''єднуються між собою відкритими переходами (дерев''яні містки-настили), улаштованими по гребенях двосхилих дахів. Огорожа переходів – у вигляді ажурних романтиків перегукується з огорожею відкритих терас головного фасаду. Вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. на даху першого поверху з тильного фасаду було влаштовано засклену терасу, що виконувала функції зимового саду. Зруйнована тераса у першій половині ХХ ст. Внутрішнє планування приміщень палацу анфіладне по периметру центрально розташованої двосвітньої зали, декорованої в класичному стилі…»

Зустріне Вас при вході до садиби ефектна в’їздна брама з двома баштами, що більш типові для французького замку ніж для садиби російського дворянства. Справа від воріт можна побачити план-схему всього палацового комплексу, який зараз входить до Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника.

Збереглися до нашого часу, хоч і значно перебудовані, також триповерховий флігель, швейцарський будиночок, приміщення манежу та каретної, будинок управителя, лазня та дві православні каплички.

Нажаль не вціліла вже згадувана лютеранська капличка та оранжерея.
Сам парк також багато чого втратив від своєї колишньої краси, але зберігає ще декілька дуже красивих місць, особливо там, де флора поєднується з водною стихією

Сайт http://www.korsun.ic.ck.ua/ :
«Парк сформовано шляхом використання мотивів первісного ландшафту: могутніх груп обкатаного каміння (в основному, граніт рапаківі), численних річкових протоків, спокійних заводей, перекатів, гранітних скель, існуючих насаджень дерев. Тобто, наріжними компонентами парку є дерево, камінь та вода. У 1787 – 1789 рр. на території парку з’явилися малі архітектурні форми – турецька та китайська альтанки, давньогрецький храм, тріумфальна арка, єгипетський храм та висічений в скелі грот. Після 1799 р. парк набув рис російського романтизму: густа (центральна) липова алея, малі архітектурні форми, символи, пов’язані з історією Росії та роду Лопухіних. Затишні куточки парку прикрашали павільйони для павичів і фазанів, скульптури. Він був одним з кращих садово-паркових комплексів України. Після 1918 р. почалася руйнація парку, яка продовжувалась до кінця ХХ ст. У 1925 р. він отримав назву “Парк ім. Леніна”. 6 квітня 1928 р. Корсунський парк було оголошено пам’яткою природи місцевого значення. У 80-х рр. ХХ ст. почалась реконструкція парку. Встановлено скульптурну композицію “Ян і Наталка”, стелу з багатофігурною композицією за мотивами творів Т.Г. Шевченка, місток через безіменний струмок, альтанки, світильники тощо.
На сьогодні в парку росте близько 300 видів рослин (180 вищих і 120 нижчих), у тому числі близько 80 видів дерев та кущів (з них 10 декоративних); близько 250 видів – є лікарськими рослинами…»

Тепер знову про Корсунь.
З 1846 року місто входило до Канівського повіту Київської губернії. Мало однокласну парафіяльну школу й налічувало близько 8000 жителів
З 1861 року Корсунь волосне містечко з декількома сільгосппереробними підприємствами.
В ХІХ ст. на околиці Корсуня діяв Онуфрієвський монастир. Зараз від нього не лишилось й сліду, а свого часу була це досить авторитетна обитель на теренах України, тут був похований київський митрополіт Діонісій Балабан.


Після встановлення радянської влади на Україні Корсунь стає спочатку повітовим центром (1921 р.), а потім райцентром (1923 р.). З 1925 року входить до Черкаського округу, а з 1930 до Київської області.
В 1929-1934 роках в Корсуні на р.Рось будується міжрайонна ГЕС.

З початком Другої Світової війни Корсунь дуже швидко був зайнятий німецькими військами (30 липня 1941 р.). Вибивали їх з міста взимку 1944 році, в ході Корсунь-Шевченківської операції.



В радянській історіографії Корсунь-Шевченківська битва вважається однією з найвизначніших перемог радянських військ у Другій Світовій, цю операцію навіть називають «Другим Сталінградом» або «Сталінградом на Дніпрі».
Дійсно під Корсунем були оточені 9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг», моторизована бригада СС «Валлонія», артилерійські, інженерні, інтендантські та інші частини (понад 60000 солдат та офіцерів). Але останні військово-історичні праці не так вже й успішно-однозначно оцінюють результати Корсунь-Шевченківська операції.
Кільце оточення німцями все ж було прорване й найбільш боєздатні частини вийшли з котла в районі Лисянки. При цьому генералітет та офіцери вермахту до кінця були зі своїми бійцями, а не тікали як маршал Будьонний з під Києва чи генерал Петров з адміралом Октябрьським з під Севастополя. Командувач оточеного угрупування німців генерал Штеммерман загинув в бою при прориві кільця оточення. Німецькі полонені були в основному пораненими, яких не змогли вивезти з котла, а втрати радянських військ та техніки в декілька разів перевищували німецькі.
Крім того Жуков та Конев не скористались сприятливою нагодою по знищенню всього південного фронту німців за Дніпром.

Після звільнення від німецько-фашистських військ Корсунь був перейменований в Корсунь-Шевченківський, а на території садиби Лопухіних-Демидових був влаштований музей історії Корсунь-Шевченківської битви.