До народження Христа на мисі Ай-Тодор було поселення таврів.
В другій половині І ст. нашої ери на цьому місці було влаштоване укріплення римлян, яке чомусь назвали Харакс. Чому чомусь? Тому що Харакс перекладається, як форт, а перекладається з грецької. Причому тут греки до римлян – не розумію.
Залишки того Харакса досліджував ще в 1849 році граф Шувалов. З тих пір проводились неодноразові розкопки як до, так і після революцій 1917 року. Було знайдено досить багато монет І – ІІІ століть н.е. та знарядь праці тих часів. Залишки укріплень Харакса можна й зараз побачити на території санаторію „Дніпро”, який до 1956 року так і називався – „Харакс”.
Історики вважають, що й після „евакуації” римлян з Криму, на мисі Ай-Тодор було поселення людей. Сам мис був позначений на генуезькій карті 1318 року. Потім цей же мис позначався на більш пізніх картах. XV—XVI століть.
До речі, про мис Ай-Тодор. Мис складається з трьох скелястих відрогів. Я зустрічав дані, що в період раннього середньовіччя на його середньому відрозі був монастир. Монастир той був названий на честь Св.Фодора, а мис називався монастирським. В перекладі з якоїсь мови Святий Федір, то Ай-Тодор. За часів татарсько-турецького панування (1475-1783 роки) монастир припинив своє існування, але назва Ай-Тодор закріпилась за всім мисом.
Після приєднання Криму до Російської імперії, Крим перетворюється на морський форпост Романових на Чорному морі. Створюється потужна морська інфраструктура на південнокримському узбережжі. В 1835 році, за розпорядженням тодішнього командувача російським чорноморським флотом віце-адмірала Лазарева закладається маяк на мисі Ай-Тодор. В 1873 році був побудований новий мурований маяк. Говорять, що його видно за 50 кілометрів. Ще говорять, що на території маяка колись були муровані підвали й погреби, які залишились ще з часів римського панування на узбережжі.
За матеріалами одного з кримських сайтів можна довідатись ще й таку історію про історію мису Ай-Тодор:
Під час російсько-турецької війни 1877-1878 років був поранений один російський генерал. Він приїхав лікуватись в Крим і вирішив залишитись тут назавжди. На мисі він побудував дерев’яний будиночок з вікон якого було видно лише море й небо. Пізніше цю землю придбала московська бариня Рахманова і побудувала новий будиночок. Назвала вона його „Ластівчине гніздо”

Фото с сайта http://www.yalta.com.ua/miskhor/m_history_i0.html




На початку ХХ століття „Ластівчине гніздо” купує бакинський нафтовий магнат – барон В.Шнейгель. На його замовлення в 1911-1912 роках архітектор Всеволод Шервуд створює романтичний лицарського замок-палац, який своїми формами повністю відповідає назві „Ластівчине гніздо”. Хоча, сам Шнейгель називав його „Палац кохання”, за цим архітектурним шедевром закріпилась саме „ластівчина” назва.
Шнейгель так і не встиг насолодитись коханням в своєму мініатюрному замку, бо грянув 1917 рік. Барон, звісно, втратив свій палац, а разом з ним і бакинські нафтопромисли.
Після громадянської війни в палаці розміщувались турбази, бібліотеки, ресторани. Під час відомого кримського землетрусу 1927 року (6-7 балів по Ріхтеру) з Ластівчиного гнізда зірвалось декілька шпилів. З під нижнього балкону відломилась скеляста глиба.
В 1930-их роках будинок відпочинку „Перлина” використовував палац як хату-читальню. Але потім ця споруда довгий час не використовувалась через аварійний стан. В 1950-их роках по споруді пішли тріщини.
В 1968 році почались роботи по відновленню Ластівчиного гнізда. Основні роботи проводились по укріпленню фундаменту споруди й підвищенню її сейсмічної стійкості. За проектом І.Татієва та В.Тимофєєва частина „Ластівчиного гнізда” була розібрана й складена заново. Вся споруда була оперезана антисейсмічними поясами. Під основу була підведена залізобетонна плита.

Фото з сайту: http://www.crimea.ru/item_info_big.htm?id=120

В останні десятиліття існування Радянського Союзу „Ластівчине гніздо” використовувалось як ресторан. За Роки незалежності України цей унікальний об’єкт використовується також під заклад громадського харчування. За цей час він обріс всілякими кіосками, розкладками, сувенірними точками й іншим мотлохом. З траси, що проходить значно вище Ластівчиного гнізда його майже не видно. Від дороги до нього веде тоненька стежка, знайти яку також не зовсім просто.

Ще я раджу подивитись сторінку про „Ластівчине гніздо” на сайті Петра Власенко, де я взяв деякі фотки. Погляд в Петра абсолютно не тривіальний, але досить вірний.
http://sk.vlasenko.net/last-gn/index.html



P.S. Вже після створення цієї сторінки в книзі „100 найвідоміших шедеврів України” я знайшов цікаву інформацію про Ластівчине гніздо, а точніше про його творця – архітектора В.С.Шервуда.
Ось невелика цитата Олександра Седака з розділу присвяченому палацу „Ластівчине гніздо”:
„Палац збудований в неоготичному стилі за проектом архітектора Всеволода Сергійовича Шервуда, онука видатного російського архітектора, живописця, скульптора і теоретика мистецтва Володимира Йосиповича Шервуда (1833-1897), автора будинку Історичного музею на Красній площі в Москві (1875-1881). „Ластівчине гніздо” знайшло свого автора випадково: в 1910 р. В.С.Шервуд поїхав у весільну подорож і несподівано отримав чудове замовлення – збудувати замок на скелі над морем. А через кілька місяців проектування його почали будувати і завершили в дуже короткий термін – з 1911 по 1912 рік.
...
...
Рід Шервудів дуже давній, й за сімейними переказами бере початок від святого Хоми Шервуда, котрий жив в Англії в ХІ ст..(„sherwood” – у перекладі з англійської означає „лісове графство”). Цей топонім відомий усьому світові у зв’язку з іменем благородного шотландського заступника скривджених і будняків Робін Гуда який перераховувався у Шервудському лісі.
А поява представників цієї родини на російському небосхилі пов’язана ось із чим. За часів царювання Павла І російський уряд звернувся до англійського двору з проханням прислати обізнану в технічній справі людину, яка б мала звання придворного механіка. Англійський уряд рекомендував одного з найкращих на той час своїх спеціалістів – Вільяма Шервуда, який після приїзду до Росії взяв ім’я Василя Яковича. Ймовірно, національне коріння та культурні традиції надихнули на початку ХХ ст. їхнього нащадка В.С.Шервуда на відродження лицарського духу своїх предків у створеному образі романтичного палацу, віддалено схожого на творіння його діда. Цю приховану ностальгію за Англією підтверджує й інший замок-мрія, що розташований на шосе Київ-Канів і був побудований одразу ж після „Ластівчиного гнізда”.”.