“В далекому минулому на місці нинішньої Лівадії серед густих лісів були великі поляни. Багато хто вважає, що звідси й походить назва Лівадія, так як в перекладі з грецької “лівадія” - “луг, галявина”.
Місцевість, де розташована Лівадія, була заселена людством дуже давно. Про це свідчать виявлені поблизу Ореанди (околиці Лівадії) рештки поселень – епохи міді (ІІІ тисячоліття до н.е.) й таврського, біля якого знайдений могильник (І тисячоліття до н.е.).
Рештки великого гончарного виробництва, досліджені на території Лівадії, та виявлене в Ореанді середньовічне поселення з храмом і могильником підтверджують, що тут жили люди в VIII – X ст..
Руїни феодального замку ( Х – ХІІ ст..) збереглися в Ореанді на скелі Хачла-Каяси.
В XVIII ст. на місці нинішньої Лівадії знаходилось невелике грецьке поселення Ай-Ян (Святий Іоан). В 1778 році його жителі по розпорядженню царського уряду були переселені в Азовську губернію.
Після приєднання Криму до Росії частина земель на його Південному узбережжі була роздана грекам Балаклавського батальйону (кримська прикордонна варта того часу), командир котрого Феодосій Ревеліоті (Ревеліотіс) скупив у своїх підлеглих кращі землі, в т.ч. й Лівадію. В 30-х роках ХІХ століття ціни на південнобережні землі різко піднімаються. Цьому сприяло, перш за все, прокладання шосейної дороги, з`єднавшу Ялту з Сімферополем і Севастополем. Ревеліоті вигідно перепродує садибу, що йому належала.
В 1834 році Лівадію придбав польський магнат граф Лев Потоцький В кінці 30-х років новим володарем Лівадії був закладений виноградник, площа якого в 1860 році складала 19 десятин ( 1 десятина = 1,09 га). Почалось виробництво вин, був побудований виноробний підвал. Тоді ж в Лівадії побудували два панських будинки, церкву, житлові й господарські приміщення. Під наглядом садівника Е.Делінгера на 40 десятинах землі розбили парк з цінними породами субтропічних рослин – вічнозеленими миртами, лаврами, кедрами, пініями, магноліями, кримськими соснами. Парк прикрасили фонтанами й статуями роботи італійських майстрів. Посадили фруктовий сад, влаштували оранжерею. Для побутових потреб й поливу насаджень провели водогін від джерел, розміщених на території садиби.
В 1859 році в Лівадії нараховувалось 30 дворів, де проживало 140 чоловік.
На початку 60-х років, імператор Олександр ІІ дає вказівку удільному відомству підшукати пристойну садибу на Південному узбережжі для літнього оздоровлення Марії Олександрівни. Такою виявилась “Лівадія” дочок Л. Потоцького, яку вони в 1860 році продали за 350 тисяч рублів сріблом. Нові царські володіння займали на південних схилах гори Могарі територію площею в 225 га.
Вже в 1862-1866 рр. Під керівництвом придворного архітектора І.А.Монігетті будинок Потоцького перебудований в палац. Крім того, зведені Малий палац у східному стилі, дві церкви, будинок для свити, службовців та робітників садиби.



.

Великі роботи виконувались по покращенню природного ландшафту раніше закладеного парка. В 80-х в 90-х роках по рекомендаціям крупного спеціаліста вітчизняного виноробства Л.С.Голіцина проводилось розширення площ виноградників і заміна старої лози. З 90-х років в Лівадії працювали видні російські винороби А.Келлер, І.Біанкі, К.Поляков. Вони створили перші марки вітчизняних високоякісних десертних вин.
Царська садиба була добре налагодженим капіталістичним господарством. Лівадійські вина вважались кращими з вин південноузбережжя. Вироблялось їх в 1893 – 1917 рр. Від 6 до 10 тис. відер в рік. Більшу частину червоних вин закуповувала Києво-Печерська лавра.
З 1866 року Ліва дія була літньою царською резиденцією.

В 1891 році територія царської садиби збільшилась за рахунок Ореанди, придбаної у нащадків великого князя Костянтина, й складала 380 га.
Лівадійські палаци – Великий та Малий – на початку ХХ століття вже не могли відповідати вимогам царської сім`ї. Малий був дійсно невеликим, а Великий мав досить обшарпаний стан. В 1904 році, після обстеження палацу, вирішили його повністю знести й побудувати новий. Проектування й побудову нового Великого палацу поручили ялтинському архітектору М.П.Краснову. В цій роботі в 1910 році були задіяні десятки московських та петербургських фірм, будівництво закінчили менше ніж за півтора року. Палац був побудований в стилі раннього італійського Відродження з білого інкерманського каміння. На його спорудження затрачено 2,6 млн. крб.

Одночасно з Білим палацом споруджувались два інших – для міністра двору барона Фредерікса й свитський корпус. Тоді ж була оновлена вся господарська база садиби, побудована електростанція, завод по виробництву криги, гараж, споруджений зимовий театр. На кануні першої світової війни в Лівадії нараховувалось до 400 споруд, з них близько 100 житлових будинків.

Після Лютневої й Жовтневої революцій в 1917 році в садибу перемістились установи міністерства землеробства скинутого Тимчасового уряду.
16 січня 1918 року в Лівадії була встановлена Радянська влада.
30 квітня 1918 року Лівадію зайняли німецькі окупанти. Вони розграбували палаци. Велика кількість меблів була вивезена в Сімферополь для резиденції командуючого військами генерала фон Коша, офіцерського приміщення дивізії ландвера й приміщення, де розмістилось нове “крайовий уряд”.В листопаді 1918 року німецьких окупантів змінили англо-французські війська й білогвардійці.
В листопаді 1920 року з встановленням радянської влади в Криму садибу націоналізували, а на її землях був створений радгосп “Лівадія”.
В кінці 1924 року населений пункт Лівадія з лісом та парком був переданий курортному фонду. А літом 1925 року відбулось відкриття першого в світі селянського санаторію на 300 місць. В 1931 році лівадійський селянський санаторій був перетворений на кліматичний лікувальний комбінат. В 30-ті роки на території Лівадії були побудовані нові здравниці: Наркомзема СРСР, Союзкурорта – “Ударник”, ВЦСПС-“, в яких відпочивало більше 1600 чоловік.

В листопаді 1941 року Лівадію окупували гітлерівські загарбники. В квітні 1944 року селище звільнили війська Окремої Приморської Армії. В Лівадії були повністю зруйновані корпуса здравниць, побудовані в радянський час. В руїнах лежав Малий палац; так званий свитський корпус був підпалений німцями при відступі. Вцілів лише Білий лівадійський палац.
Після великих відновлювальних робіт, в Лівадії в Білому палаці з 4 по 11 лютого була проведена конференція глав трьох держав антигітлерівської коаліції СРСР, Великобританії та США, на якій обговорювались питання остаточного розгрому фашистської Німеччини, післявоєнного влаштування миру й діяльність ООН. Результати конференції для миру важко переоцінити.
Після закінчення війни зруйнований курорт відновлює свої здравниці (1945 – 1955 рр.), а потім реконструює й модернізує їх.


.

З літа 1974 року Білий палац відкритий для екскурсій та відвідування.
Сьогодні “Лівадія” – одна з найбільших спеціалізованих здравниць Криму.”

Ну й ще декілька слів від себе.
Коли я був в Лівадії влітку 2002 року, в Білому палаці діяла виставка воскових фігур “Ялтинська конференція 1945 року” й експозиція присвячена царській родині.
А ще на території палацу по вечорам проводилась дегустація кримських вин. Побував там і я. Дегустація проходила в італійському дворику. Вечір. Прохолодний вітерець. Свічки на столах... .

Розповідав про вина співробітник заводу “Магарач” (нажаль не пам`ятаю, як його звати).
Він говорив про вино як про щось живе ( насправді це так і є). Він дві години розповідав про виноград, про технологію виробництва вин, про їх сорти, про культуру їх вживання. А які вина ми дегустували. Ууууу.... .

Взагалі то, я надаю перевагу пиву, або більш міцним напоям. Але ті колекційні вина, які вважаються еталонними по своїм якостям... . Це було щось... .
Зараз я просто не можу вживати ті “вина” які продаються в київських супермаркетах.


p.s. Останній раз я був в Лівадії на Пасху, в 2005 році і побачив що в Лівадійському палаці є діюча церква. Чи то я не звернув на неї увагу під час попередніх своїх подорожей, чи то вона знову відкрилась в проміжку між 2002 і 2005 роками... Здається все ж не помітив, бо на фотці, яка трохи вище видно мозаїку над її входом. Але, то не важливо...
Це так звана домова церква. Вона має назву Хрестовоздвиженської і була родинною церквою Романових. В цій церкві в 1894 році Іоан Кронштадтський відправляв похорони за Олександром ІІІ. Тут же приносив присягу Всеросійському пристолу Микола ІІ. Тут же його наречена католицька Аліса Гессенська стала православною Олександрою Федорівною. Відбувалося тут також багато інших цікавих і важливих для Російської імперії подій...
Що ще? Поруч з палацом, якраз напроти церкви зараз відбудована (в 2002 році її здається не було) дзвіниця. Виглядає вона досить охайно. Ось її фотографія: