Хоч Межиріч згадується в історичних хроніках значно пізніше ніж Острог (кінець XIVст. проти початку ХІІ ст.), але його історія, як і історія його славного старшого брата цілком і повністю пов’язана з родом кількасотрічних власників цих земель - князів Острозьких.
Отже, перша письмова згадка про Межиріч датується 1396 роком. В грамоті Великого князя Литовського Вітовта було підтверджено право Федора Острозького на Межиріч, Острог й цілий ряд інших маєтностей князя.
Маючи в Острозі чудовий й головне добре захищений родовий замок, князі Острозькі влаштовують в Межирічі, так би мовити, свою заміську резиденцію. Але цю дачу, на перших порах дерев’яну, Острозькі обносять оборонними валами та ровом, який захищав замочок з трьох боків. З четвертого боку підступи до резиденції були захищені водами Вілії й Збитенки. В XV столітті князь Василь Острозький (Красний) починає зводити вже муровані замкові стіни, а Іван Васильович Острозький будує дерев’яну церкву Св.Трійці. Коли під час пожежі (середина XV ст.) ця церква згорає, син князя Івана - Костянтин Іванович в 1454 році починає будівництво нового, на цей раз мурованого, троїцького храму.
За князів Острозьких виникає в Межирічі православний монастир, перша письмова згадка про який відноситься до 1523 року. Можна знайти інформацію, що монастир вже існував в ХІІІ і навіть в ХІІ столітті, але достеменного підтвердження цьому немає. За переказами засновують монастир в ті часи у Межирічі ченці Києво-Печерської Лаври, але це мені здається більше схожим на легенду. Якщо покопатись в церковній історії, то ледь не всі українські монастирі засновували лаврські монахи:-).

Навколо укріпленого замку поступово розростаються посполиті помешкання. В Межирічі розвиваються торгівля та ремесла. В 1605 році один з останніх представників роду князів Острозьких – окатоличений Януш Острозький, добивається надання Межирічу магдебурзького права з правом щотижневого недільного торгу та проведення двічі на рік ярмарку.
Монастир діяв, як православний до початку XVІІ століття, поки Я.Острозький не передає його францисканцям. Він же жертвує великі кошти на облаштування монастиря. В 1606-1612 років нова обитель обноситься потужними мурами з п’ятьма двоярусними шестигранними вежами, які облаштовуються бійницями (в’їздна вежа в XVІІІ ст. була перебудована під дзвіницю).

Багато джерел вказують на те, що приблизно в той же період до Троїцького собору були добудовані двоповерхові монастирські келії з баштами вкритими гонтом, які зараз надають такої індивідуальності всьому монастирському комплексу (зараз гонт замінений на жесть).

Час побудови монастирських келій і башт в XVІІ ст. особисто в мене викликає сумнів, так як в досить змістовному й професійному путівнику «Вся Україна» під редакцією Андрія Івченко вказується, що ці будівлі зводились значно пізніше, в 1909-1912 роках.

В тому ж путівнику є цікава інформація і про Троїцький собор:
«Считается, что главное сооружение ансамбля – Троицкая церковь была построена в XV в. По-видимому, тогда был построен массивный костел, который впоследствии удачно (но заметно) перестроенный в православный храм. О времени этой трансформации косвенно можно судить по трем иконостасам и четырем киотам, изготовленным в XVІІІ в. и установленным в церкви».

За часів Хмельниччини монастир був здобутий козаками й деякий час не діяв. Сам Межиріч занепадає і стає звичайним селом. Був втрачений також князівський палац, від якого зараз лишився лише фундамент.
Після вгасання війни діяльність монахів-францисканців відновлюється. В монастирі перебуває родова ікона Острозьких – чудотворна Межигірська Богородиця зі Спасителем (перша



третина XVІ ст.). Вважаючи на її величезне релігійне значення в 1779 році єпископом Франциском Комарницьким вона була коронована спеціально виготовленою в Римі короною з золотом.
Після Приєднання Волині до Російської імперії монастир, ще довгий час діє як католицький кляштор. Але в 1866 році він закривається й повертається православній церкві. Костел був пересвячений на православний храм. Імператриця Марія Федорівна дарує іконі Межигірської Богородиці срібний оклад з 12 смарагдами.

В атеїстичному ХХ столітті, монастир не діяв, але радянська влада на щастя не зруйнувала монастирський комплекс. А коли почав працювати Державний історико-культурний заповідник м.Острог (1981 рік), до складу якого входить Межиріч, навіть почались роботи по його реставрації.
В 1990-ні роки, вже за часів незалежної України, храмові споруди передали українській православній церкві і утворюється Свято-Троїцький монастир. Відбудова монастиря пішла жвавіше.

В наш час крім Троїцького собору, келій та мурів монастиря туристам варто оглянути також залишки Заславської брами князівського замку.

Стан її, чесно кажучи, на сьогодні дуже й дуже скрутний. Тут треба лише сподіватись, що в найближчий час в реставраторів нарешті дійдуть руки хоча б до її консервації.

В значно кращому стані перебуває інший цікавий архітектурний об’єкт Межиріча – монастирська піч.
Це дійсно родзинка в с.Межиріч. І коли Ви спробуйєте пошукати інформацію про цю піч в неті, то Вам викладеться безліч сторінок зі згадкою про неї. Більшість сторінок дасть інформацію про те, що це пам’ятка архітектури XVII століття. Значна частина сторінок повідомить що ця піч використовувалась ще й для обігріву варти монастиря-фортеці в холодну погоду та для варки смоли.

Я людина досить прискіплива й скептична в питаннях історії наших історичних пам’яток, і коли почав збирати інформацію про Межиріч в мене відразу виникло питання про функціональне призначення цієї клятої печі. Ну, про вік печі в мене заперечень немає - XVII століття. Але яка варта, яка смола?
Ви пробували обігрітись в холодну пору року біля відкритого вогнища? Хто пробував дуже зігрівся? Смію вас запевнити, що коли розвести вогнище в такій споруді, як Межирічка піч, то протяги просто не дадуть людині зігрітися. Думаю, що ніхто не буде заперечувати, що значно простіше й ефективніше зігріватись в закритому стінами приміщенні, або влаштовувати каміни в дозорних вежах та в’їздних брамах. Та й варта, кінець кінцем, повинна вартувати, а не грітися ПОЗА монастирськими стінами.
Тепер про смолу. Так, смола потрібна для господарських справ. Але на біса, прости господи, монастирю стільки смоли, що для її варки звели таку величезну піч?
Можна заперечити, що смола потрібна при ворожих осадах і штурмах, щоби лити її на голови нападаючих. Але тоді чому піч розміщена не всередині монастирських мурів, з яких значно зручніше обливати ворога, а біля валів? А як розпечену смолу піднімати на мури? А якщо вороги штурмують монастир з протилежного боку? Як цю киплячу смолу доставляти в потрібне місце? Оборонна лінія монастиря складає декілька кілометрів, між іншим.
Отже, на мою думку монастирська піч будувалась не для обігріву варти й забезпечення монахів смолою, а зовсім для інших цілей
Є правда також версія, що ця піч використовувалась, як кузня. Можливо, але не надто функціональна конструкція для роботи з металом.

На мою думку, не потрібно вигадувати, якесь специфічне призначення цієї споруди. Я вважаю, що піч просто використовувалась як звичайна … піч. Так, так – як велика піч. Використовувалась вона для приготування великої кількості їжі. Причому в будь яку погоду, і в дощ, і в холод, і в спеку.

Для пояснення своєї версії призначення печі, пропоную Вам згадати історію монастиря. Пам’ятаєте, що на початку XVII ст. князь Януш Острозький передав цю обитель ордену францисканців. А орден цей, між іншим, був дуже аскетичним, за статутом члени ордену мали допомагати всім нужденним і творити всілякі благочинні діяння. А чим не благочинство безкорисно годувати жебраків та старців? Але ж не на території святої обителі влаштовувати ці фуршети. От і було обране місце під монастирськими мурами для піклування про нужденних, які стікалися до обителі францисканців. Та й коли ярмарки і торги проходили в Межирічі стати в нагоді така піч дуже навіть могла.
Ну, а врешті-решт за висновками істориків і період її побудови збігається з часом інтенсивної розбудови новозакладеного Янушем Острозьким монастиря францисканців в Межирічі. Будівельників, до речі, теж годувати потрібно було.

Тепер бонус.
Трохи про орден францисканців.
Підмурки ордену заклав Франциск Асизький (1182-1226), син багатого італійського купця. В 1201 році молодий Франциск бере участь у війні Асизи з Перуджою, але потрапляє в полон і майже рік перебуває за гратами. Там він вирішує присвятити себе богу. Почувши голос з небес він продає батьківське сукно, а гроші передає на ремонт церкви Св.Даміяна. Потім збирає пожертви на ремонт ще декількох храмів. Прихожани звісно були йому вдячні за такі діяння, а от батько позбавляє спадщини. Франциск правда не надто переймався цим, він дає обітницю убозтва й починає допомагати прокаженим та жебракам. Дуже швидко навколо нього гуртуються послідовники.

«Загальна церковна історія». Ігор Ісіченко:
«Послідовники Франциска спершу не мали упорядкованого уставу, вбиралися в подерті плащі, підперезані мотузкою, й жили коштом жебракування або праці за харчі. Їхні проповіді говорили про Божу любов і необхідність для всіх покаятися.
У 1209 р. Франциск та дванадцять його послідовників вирушили до Рима. Вони зустрілися з папою Інокентієм ІІІ та дістали його благословення. Папа прийняв нову спільноту, натхненний сном, в якому людина, подібна до Франциска, підтримувала мури Лютеранського палацу, що хиталися. Він дозволив новому орденові проповідувати покуту. Кардинал Іоан Колонна постриг членів громади, а Франциска висвятив на диякона. За рік офіційного початку існування ордену францисканців може вважатися 1209.»




Ідеї Франциска швидко поширюються Європою. В 1212 році засновується жіночий орден кларисок, що також сповідували ідеї францисканського жебракування. В 1221 році починає діяти орден терціярів, який за духом був дуже близьким францисканцям, але з більш лояльним до світського життя ставленням. Взагалі на протязі ХІІІ століття було засновано близько десятка жебрущих орденів.
Саме Франциску Асизькому ми зобов’язані виникненням вертепів – влаштуванні в храмах декоративних віфлеємських печер з сюжетом народження Ісуса. Перший вертеп був влаштований ним в 1223 році у Греччіо.
Помер Франциск в 1226 році під час молитви, а за два роки до смерті на його тілі з’явились стигмати.
В 1228 римська церква канонізувала Франциска Асизького, а його ідеї продовжували поширюватись світом. Багато францисканців займать високі посади при королівських дворах Європи. В 1253 році послом французького короля Людовика Святого до хана Батия був відправлений саме францисканський монах Гійом де Рубрук (Вільгельм де Рубрукус).
В XVIII столітті орден мав вже близько 25 000 монахів та 1700 монастирів, в тому числі й на українських землях. Монастир в Межирічі був одним з них.