Перша письмова згадка про Мошни відноситься до 1494 року, коли литовський князь Олександр надає право шляхтичу Єршовичу заселити спустошене татарами селище.
Далі історичні джерела повідомляють, що з другої половини XVI ст. Мошни належать вже іншому шляхтичу – Домонту. Схоже це Василь Васильович Домонт-Черкашенін, двір якого зафіксований державним переписом в Черкаській фортеці у 1550 році. Між іншим, представник роду черкеських князів Домонтів, які були нащадками Мамая.
Потім місцеві маєтності купує черкаський староста Олександр Михайлович Вишневецький. При ньому в Мошнах, які відносилися до Черкаського староства, через те що подніпровська Черкащина в ті неспокійні часи часто-густо ставала об’єктом татарських набігів, починається будівництво укріпленого замку.
За О.Вишневецького, в 1592 році, польський король Сигізмунд ІІІ надає Мошнам магдебурзьке право з правом проведення щотижневих торгів і влаштування двічі на рік ярмарку. В містечку інтенсивно розвиваються різні цехові ремесла та промисли.
Початок XVII століття приносить все частіші козацькі повстання, в епіцентрі яких часто опиняються і Мошни. Одне з найбільших таких повстань сталося в 1637 році, коли під Мошнами жовнірами М.Потоцького були розбиті загони гетьмана Павлюка (Павла Бута) та Карпа Скидана.
За Хмельниччини Мошни стають сотенним містечком Черкаського полку. За архівними джерелами на той час в Мошнах налічується 1400 господарств. Досить солідна цифра, скажу я Вам.
А потім настають роки, так званої Руїни, коли чисельні гетьмани й полковники намагались за допомогою Польщі, Туреччини чи Росії прибрати до рук Україну. В результаті наша земля, а особливо Черкащина перетворюється на пустку.

Поблизу Мошен, на величезних пагорбах (результат робити льодовика, що просунувся тут 200 тис. років тому) був розташований колись Мошногірський Вознесенський чоловічий монастир (монастир був стертий з лиця землі за радянської влади).
Деякі джерела вказують на те, що в цьому монастирі свого часу перебував Юрко Хмельницький. Ох, як би я хотів знайти десь достовірну інформацію, в яких же монастирях дійсно тягнув лямку безталанний син великого гетьмана. Адже коли читаєш багато історичної літератури, то здається що як той Сковорода мандрував з торбою по Європі, то так по українським монастирям “…скітался несчастний синъ Хмельніцкаго Юрiй, сделавшiйся изъ гетмана монахомъ.”

Сперечання Москви й Варшави за Україну закінчилося підписанням в 1686 році, так званого «Вічного миру». За цією угодою Правобережна Україна залишалась у складі Польської держави, а Лівобережжя з Києвом і околицями ставало складовою Росії. Хоча Придніпров’я стало прикордонною територією і не підлягало заселенню, все ж багато населених пунктів вздовж Дніпра, в тому числі й Мошни поступово повертаються до нормального життя.
Мошни належать вже не Вишневецьким, а Радзивілам. За нових власників в Мошнах насаджується унія.

На протязі другої половини XVIII століття змінюється ще декілька власників Мошнів (Моравські, Любомирські).
Під час гайдамацьких бунтів Мошни декілька разів зазнавали нападу селянських ватаг (1750, 1758, 1768 роки).
Після Коліївщини Мошни в Любомирських купує князь Григорій Потьомкін, а в кінці XVIII століття вони переходять до племінниці графа – Олександри, дружини Ксаверія Браницького. Їх дочка Єлизавета Ксаверівна Браницька в 1819 році одружується з графом Михайлом Сергійовичем Вороновим і містечко Мошни, як її придане переходить до Воронцова.

Надзвичайна енергія графа знайшла своє втілення і в його Мошнинських володіннях. На початку 1820-х років в дубовому лісі на Мошногірських пагорбах закладається величезний ландшафтний парк в англійському стилі й починається будівництво триповерхового палацу Воронцових.
При будівництві парку були наскільки можливо збережені природні насадження й максимально використано унікальний ландшафт пагорбів. Були проведені колосальні меліоративні роботи. Керували цими роботами садівник Карл Мінто та ландшафтний архітектор Де ля Кво. Роботу вони провели титанічну і вже в другій половині ХІХ століття Мошногірський парк Воронцова вважався одним з найкращих в Україні, а за площею найбільшим в Європі.
Нажаль до наших часів майже нічого не залишилось від творінь засновників парку. Стоп!
Детально про Мошногірський парк краще почитайте на сайті http://www.landarchitecture.org.ua/doku.php

А от інше дітище Воронцова, Предображенська церква, на щастя вціліла й являється зараз справжньою окрасою сучасних Мошен.

Правда окраса ця лише фасадна і якщо подивитись на Преображенську церкву з інших боків то можна побачити досить контрастні силуети цієї пам’ятки.

Але не будемо все ж дуже прискіпливими
Збудована церква в 1840 році за проектом архітектора Г.Торрічеллі і дуже вирізняється як для Подніпровської України своєю оригінальністю. Хоча церква й відноситься до стиля романтизму, вона має в своєму екстер’єрі явні східні та готичні елементи. Якщо пригадати чиї володіння це були в ХІХ ст., то в її архітектурі ясно вгадуються «мавританський» дух південного фасаду алупкінського палацу графа Воронова.

4-томник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР»:
«Построена по проекту архит. Торичелли в стиле романтизма с использованием элементов тюдоровской готики. Кирпичная, базиликального типа, с трансептом и величественной башней-колокольней над притвором. Габариты памятника — 44.0х20.0х39.9м. К широким сторонам восьмигранного в плане средокрестия примыкают с трех сторон граненые капеллы, такие же капеллы меньших размеров расположены с северной и южной сторон нефа. В декоративном оформлении сооружения фантастически переплелись орнаментальные «готические» формы с мотивами восточного искусства. Фасады завершены зубчатыми парапетами; капеллы, средокрестие и башня-колокольня увенчаны вычурными луковичными главами, стройные декоративные фиалы с луковичными главками отмечают все углы сооружения и участки стен между капеллами. Перемычки оконных и дверных проемов решены в виде стрельчатых многолопастных арок, а в звонном ярусе колокольни устроены трехпролетные арочные проемы готической формы.
В интерьере выявлена четкая объёмно-пространственная структура сооружения. Полуциркульные капеллы перекрыты конхами, средокрестье — плоским потолком, неф — двускатным перекрытием с декоративными висячими стропилами с фигурной аркой на консолях. Аскетический образ интерьера контрастирует с причудливыми формами фасадов. Памятник относится к произведениям архитектуры романтического периода, в который привнесены черты наступившей эпохи эклектизма, что дало столь фантастическое соединение стилевых особенностей. Аналогией ему служит собор в Ялте, построенный архит. К. И. Эшлиманом по проекту архит. Торичелли.»

В 1856 році світлійший граф Михайло Сергійович Воронцов помирає. За заповітом Мошнами володіє його син Семен Михайлович Воронцов, після смерті якого в 1882 році, вони перейшли у спадок його племінниці - Катерині Андріївні Балашовій, уродженій Шуваловій.


Завдяки Вороновим Мошни стають значним економічним та торговим центром Черкащини. В містечку на 1500 дворів діють воскобійні та маслобійні підприємства, лісопильня та цегельна, ґуральня, ковбасня та медоварня. Ну й звичайно ж цукровий завод.

Маловідомий факт, але в Мошнах працював молодий Владислав Городецький. Збереглося навіть декілька споруд майбутнього архітектурного генія. Правда на відміну від його відомих шедеврів ці споруди деревяні. Справа в тому, що остання власниця Мошен – Катеррина Балашова вирішивши збудувати лікарню в містечку звернулася саме до Городецького. За проектом останнього в 1909 році лікарня й була побудована. Зараз збереглося два дерев’яні корпуси цієї лікарні. Один з них використовується за призначенням, інший перетворений на селянську оселю. Розташована ця оселя (правда вже не жила) прямо біля центральної вулиці Мошен і з дороги її дуже добре видно. Нажаль, коли ми виїжджали з Мешен вже не було часу на фотографування, але завдяки фотографіям з ЖЖ Biotin можна побачити раннього «дерев’яного» Городецького

Фото з сайту: http://biotin.livejournal.com/30302.html

1917 рік докорінно змінив подальшу долю селища Мошни. Під час громадянської війни маєток Воронцових був пограбований, а вибух у винних підвалах знищив і саму споруду палацу. Все, що від нього залишилось було розтягнуто селянами на будівельні матеріали. Унікальних мешканців звіринцю парку Воронцова, в тому числі й південноамериканських лам, з’їли червоноармійці в 1919 році. Пагорби та галявини Мошногір’я заросли чагарниками й зараз майже нічого не нагадає Вам про те, що 150 років тому тут був чудовий ландшафтний парк. Центральна алея парку перетворилася на звичайнісіньку лісову дорогу. З усіх пам’яток парку зберігся мабуть лише так званий «Обеліск Софії».

Фото:
Федір Гонца
Сайт:
http://www.landarchitecture.org.ua/doku.php/articles/simvolizm_moshny


В 1923-1931 роках Мошни були районним центром.
З 1930 по 1950 рік Мошни називалися Дудницьким (Я.Дудник – місцевий уродженець, державний діяч УРСР). Тут же народився ще один радянський партійний діяч М.Гречуха — голова Президії Верховної Ради УРСР в 1939—1954 роках.

В 1935 році в приміщенні місцевого костьолу була створена машино-тракторна станція (МТС). Пізніше його дзвіниця була пристосована під водонапірну вежу.

Після війни унікальні Мошногірські пагорби отримують, так би мовити, друге життя. Тут будується бальнеологічний санаторій «Мошногір’я», а на місці де колись був палац Воронцова в 1970-х роках будується дитячій санаторій “Нива”.

І останнє.
Розповідь про Мошни буде не повною, якщо не згадати ще одну унікальну споруду, яка нажаль не збереглася до наших днів. Це, так звана, «Вежа Святослава».
Розміщувалась ця споруда в східній частині парку. В інтернеті пишуть, що вежа мала в висоту 200 метрів. Дурниця повна! Для порівняння: висота дзвіниці місцевої Преображенської церкви – 40 метрів, висота лондонського Біг-Бену – 61 метр, висота дзвіниці Києво-Печерської Лаври – 96,5 метрів… Без коментарів.

Реальна висота вежі була 27 саженів, близько 60 метрів. Достовірна й перевірена інформація про неї викладена на сайті "ОКО".
Вежа Святослава була домінантою над всією округою. В верхній частині вежі був влаштований маяк, на другому ярусі – оглядовий майданчик, внизу – мисливський будиночок.

Вежа пережила й революційні погроми й бурхливі події громадянської війни. В 1926 році вежа Святослава була внесена до республіканського реєстру архітектурних пам’яток. Тому дуже прикро, що ця оригінальна споруда була знищена в 1943 році німецькими військами. Ну дуже хороший орієнтир був для радянської авіації та артилерії.
Збереглися малюнки та фотографії «Вежі Святослава». Їх можна побачити все на тому ж сайті "ОКО" http://www.oko.kiev.ua/Monument.jsp?monumentId=391
А якщо її відбудувати за тими фотографіями?...