Якщо їхати по трасі М19, то між селищем Чортків і Заліщиками, є село Товсте. Там буде вказівник на Борщів. Повертаємо й через приблизно 20 км погана дорога буде перетинатись ще гіршою дорогою. Так от, потрібно повернути на право й ще 15 кілометрів трястися по неймовірних вибоїнах. Проїджаєте Більче-Золоте. Не сердітся, якщо вас інколи будуть обганяти місцеві бабці-велосипедистки. Краще їхати за ними, бо кінцевий пункт цього “автобазу” - село Монастирок. Воно притулилось до річки Сирет, зачепившись за красивий каньон.

Хто заблудиться, підказую точні географічні координати села Монастирок – 25гр51`30`` на схід від Грінвіча; 48гр43`50`` на північ від екватора.
Село Монастирок цікаве тим, що в ньому зберігся давньослов`янський печерний храм. Заснований він, за припущенням істориків у Х столітті, при зародженні християнства на Русі.

Це скоріше навіть не храм, а печера. Відразу можна помітити, що крім витвору природи - порожнини в скалі, , ще й людські руки доклали зусиль по влаштуванню цього святого місця. Величезний камінь, що нависає над входом в печеру підтримують декілька колон, що складені з плоских кам`яних брил.

В печері зберігся древній алтар, що й зараз використовується за своїм прямим призначенням. Він прикрашений іконами та лампадками. Поруч з цим старовинним печерним храмом був пізніше заснований Василіанський монастир. Заснування його датують ХVІ століттям. Монастир складається з Вознесенської церкви ХVІІ – ХVІІІ ст.., монастирських келій, монастирського цвинтаря та власне печери з алтарем.

Недалеко від входу в печеру лежить здоровенний камінь, з вирізаним на ньому хрестом. Місцеві жителі називають його каменем Довбуша.