Містечко Микулинці розкинулось на берегах річки Серет.
В давніх хроніках це місто згадується, як Микулин. Вважається, що це місто заснували монахи й побудували тут церкву святого Миколая. Коло його стін галицькі полки нерідко вели оборонні бої проти кочовників. Але після розпаду Галицько-Волинського князівства, Микулинці підпадають під владу литовських князів.
З 1387 року, містечко перебуває вже в складі Польської держави.
В 1550 - 1555 роках, власниця Микулинців, Анна Йорданова зводить в містечку кам`яний замок, для захисту від частих татарських набігів. У 1595 Микулинці отримати статус міста з правом проводити три ярмарки в рік.
В XVI – XVII століттях місто було у власності магнатів Конецпольських та Зборовських. В 1672 році замок здався туркам лише після 15-денної облоги. Османи не дарували микулинчанам такої впертості та відваги - всіх чоловікив міста було вбито, жінок же та дітей забрано в ясир. У першій половині XVIII ст. Микулинці належать Сєнявським, потім - Любомирським. З другої половини того ж століття місто - власність найбагатшого магнатського роду Потоцьких.
В 1771 році Микулинці переходять під австрійську корону. Збереглись дані про населення міста в 1773-1780-их роках: було тоді 104 жителів передмість, 160 міщан, 11 халупників, 7 комірників, 3 мельники, 5 шляхтичів.
В 1761- 1779 роках в Микулинцях триває будівництво костелу пресвятої Трійці.

Керував будівництвом польський архітектор Август Мощинський (25.05.1731 - 11.11.1786). Він працював директором королівських будинків у Польщі. Дотримувався стильових засад пізнього бароко і рококо, вживав елементи раннього класицизму. А.Мощинський створив також ансамбль домініканського монастиря (костелу і келії) у Тернополі (1749 - 1779 рр.).

В 1760-тих роках Потоцькі будують в Микулинцях родинний палац. В середині ХІХ століття цей палац був перебудований в стилі класицизму й майже в незмінному зовнішньому вигляді зберігся й понині. Справа в тому, що на території Микулинців на початку ХІХ століття, були відкриті мінеральні сірчані джерела. Й підприємливий австрійський барон Кнопка організовує в палаці в 1815 році бальнеологічний курорт.
Але аншлагу в цьому санаторії не відмічалося, справи йшли не дуже добре. Барон пробує організувати на території вже напівзруйнованого замку суконну фабрику, щоб поправити свої фінансові справи. Що вийшло з тої фабрики я не знаю. Принаймі, сьогодні вона точно не існує.

Взагалі то, той барон Кнопка, людина дуже цікава. Дух підприємництва просто палав у його голові. Він затівав багато бізнесових справ, але чи власного таланту в нього виявилось замало, чи путніх менеджерів в ті часи бракувало. Так чи інакше, всі його комерційні затії терпіли невдачу. Хоча, одна започаткована ним справа, живе й понині.
В палаці й сьогодні діє обласна бальнеологічна лікарня – санаторій, заснована бароном близько 200 років тому. Санаторій правда ледь зводить кінці з кінцями. Приміщення вже давно потребують ремонту. Але працює дітище Кнопки й приймає на лікування не дуже багатих й вимогливих клієнтів.

Від самого замку залишились сьогодні лише оборонні мури, та й то напівзруйновані, і оборонна башта. Є на його території ще одна споруда, причому жила споруда. Так склалися обставини, що живуть там тепер нащадки служниці останньої володарки замку, графині Рей. Поводять себе ці люди, як одноосібні власники замку. Нас, наприклад, не пустили у двір замку в 2004 році. В 2004 ми спокійно зайшли через пролом в замковій стіні.

Сьогодні в Микулинцях непогано зберігся сад коло бальнеологічної лікарні. Зберігся й польський цвинтар недалеко від костьолу, але стан його просто жахливий.