Коли була перша згадка про Поморяни в історичних хроніках, я не знайшов. Мабуть, погано шукав. Зате, у Ореста Мацюка, можна довідатись, що в Поморянах “замок збудований у першій половині XVI ст. за наказом подільського воєводи Яна з Сєнни на місці дерев‘яної фортеці, спорудженої в XV ст. магнатами Свинками. Завдяки оточенню з трьох сторін водою замок не раз витримував затяжні облоги турків і татар”.
В 1619-1620 роках, від Жигмунта Сєнинського, Поморяни переходять у власність Якуба Собеського. Рід Собеських був одним з найвпливовіших і найбагатших магнатських родів Польщі. В зв’язку з цим Поморяни за Собеських починають бурхливо розвиватись. Місто отримує магдебурзьке право, пожвавлюється торгівля, закладають церква й костел.
Якуб Собеський, а потім і Ян ІІІ Собеський (один з найбільш толкових польських королів), значну увагу приділяли розбудові й укріпленню Поморянського замку. Це був один з найпотужніших замків Галичини.
О.Мацюк пише:
“... у 1672 р., коли золочівський замок зруйнували турки, поморянська фортеця вистояла перед численними військами. Натомість під час другого походу турків на Львів у 1675 р., залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, покинувши таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалася у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак незабаром його відбудував тодішній власник Собеський. Та не судилося йому довго захищати Поморяни, бо вже в 1684 р. замок дощенту зруйнували татари.
Як видно з документів та спогадів сучасників, поморянський замок був улюбленим місцем перебування короля Яна Собеського, який витратив на його відбудову 25000 зол., за допомогою інженера-спеціаліста підніс його з руїн, значно укріпив і поліпшив. Після цього замок витримав усі татарські напади і облоги протягом 1687-1695 рр.”.
В 1690 році в Поморянах була побудована дерев’яна церква Пресвятої Богородиці з дзвіницею. І церква, і дзвіниця внесені у державний реєстр культурного надбання українського народу.
З 1740 року Поморяни стають власністю Радзивілів. За їх володарювання, в 1748 році закінчується будівництво костелу Пресвятої трійці. Я, правда, зустрічав дату побудови – 1738 рік. ?

Фото костелу від "Гадениша & Co"

В ті часи замок втрачає своє військове призначення й перетворюється просто на магнатську резиденцію. Причому на резиденцію, де власники бували наїздами й тому поступово приходить в занепад.
Коли в 1789 році замок переходить до Прушинських, вони розбирають північне та західне крило замку. Зате відбудовують південне та східне крило, закладають парк, розміщують теплиці з декоративними теплицями.

На сайті “Замки та храми України” можна прочитати, що Юзеф Прушинський, великий любитель мистецтва “зібрав винятково цінну галерею живописних олійних робіт видатних італійських майстрів, близько 300 рисунків найславетніших художників світу, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, гравюр польських королів, колекцію медалей і монет, печаток польських королів і князів, автографів польських королів, ікон, посуду, мозаїк. Впорядкування Поморянського архіву - теж його заслуга.”
Там же читаємо:
“ Родина Прушинських заклала великий цвинтар, посередині якого стоїть їхній гробівець. Після смерті Юзефа все було знищено, за безцінь продано цінності, архів розпорошився. В 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи (Юрій, помер в 1961 р.) опікувався замком до 1939 р., відремонтувавши його після руйнацій І Світової війни”.

Після Другої світової війни, радянська влада ті речі, які не розікрав місцевий і не тільки люд, повіддавала до музеїв. У палаці, в 1950-их роках, були розміщені радянські та партійні установи. Потім тут розмістили ПТУ. В 1980-их роках училище переїхало до другої споруди, а замок, залишившись без усякого догляду, почав повільно руйнуватись.
Коли я був в Поморянах восени 2004 року, то побачив самотню споруду з пустими віконними та дверними отворами, напівзруйнованим дахом, зарослим подвір’ям. Всередині палацу, ще можна було помітити сліди колишньої краси та розкоші, але чи довго ще палац зможе протриматись перед людською байдужістю сказати я не візьмусь.

До замку вела вузенька стежечка, по якій крім рідких туристів до замку ходять місцеві жителі щоб влаштувати собі певні розваги. Які саме, здогадатись не важко.
Щоб сфотографувати замок з зовнішнього боку довелось продиратися крізь зарослі кропиви й бур’янів у людський зріст.

Поруч з залишками замку на, мабуть, центральній площі Поморян, розташовані споруди колишньої ратуші та колишнього костелу. Так, саме колишніх, тому що вони також стоять покинутими й занедбаними.
Костел був просто зачинений, а ратуша мала декілька входів всередину, влаштованих ... через вікна.