Дубно завжди було центром культурного життя краю, виблискувало банями храмів, славилося своїми сімома монастирями. Невипадково в різні роки доля привела на Дубенщину ова Почаєвського, Мелетія Смотрицького, Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка, Миколу Лисенка, Гадеуша Чацького, Миколу Костомарова, Юзефа Крашевського, Оноре де Бальзака.



В 1492р. тут звелися мури замку, будівництво якого пов''язане з іменами західно-європейських архітекторів, зокрема відомого зодчого Доменіка Мерліні.
В другій половині XIX на початку XX ст. місто зростало, його розвитку сприяла відкрита 1873 року алізнична колія Здолбунів - Радивилів. Наприкінці XIX ст. населення Дубна становило 14257 чол., в т.ч. 8153 міщанин, 4841 селянин, 717 дворян, 90 осіб духовного звання, 203 купці. З навчальних закладів у місті існували асновані 1855 року двоє училищ. 1905 року відкрили приватне жіноче училище, 1909р.- чоловічу гімназію.
Під час першої світової війни місто опинилось в зоні боїв між російською і австроугорською арміями, тому зазнало значних руйнувань. Після розвалу російської імперії у лютому 1917 року Дубенщина входить до складу Української Народної
Республіки. У 1918-21 pp. в Західній Україні, в тому числі і на Дубенщині, декілька разів міняється влада, а після підписання Ризького договору 18 березня 1921 р. Дубенщина входить у склад Польської держави.
В 1939 році Дубно возз''єднано з Україною.
Під час німецької окупації 1941-1944 pp. Дубенщина стає районом, де активно розгортається повстанський рух проти німецьких окупантів, а згодом і сталінського режиму. Уже в січні 1943 року на Дубенщині активно діють повстанські загони Крука і Хріна. Вся територія Дубенщини, за винятком міста і деяких містечок (Верба, Варковичі, Козин), контролюється силами УПА. У січні 1943 р. відділ УПА, очолений командиром Білим, розбив міську в''язницю і визволив усіх в''язнів.
Зараз Дубно районний центр, з добре розвиненою туристичною інфроструктурою.
Найбільш цікаві споруди в місті це монастир кармеліток (вул.Шевченко), монастир бернардирців (вул.Галицького), Юрівська церква з дзвінницею (вул.Садова) й звичайно ж замок Острозьких-Любомирських (вул.Шевченко).
Замок почав зводитися на стиці ХV-XVI cтоліть. Був власність різних шляхтичів, поступово розбудовувався і зміцнювався. Виривається глибокий рів, навіть змінюється русло річки Ікви,що тече під його мурами. Сучасного вигляду набув при князях Любомирських. На території замку Любомирськими був збудований палац, розкіш якого можна відчути й сьогодні. Красу цього палацу не знищило навіть перебування тут казарм Радянської Армії, а можливе саме це й врятувало замковий комплекс. Щоправда в танцювальній залі, що обрамлена під стелею привабливими жіночими скульптурами, однієї скульптури не вистачає. Кажуть, що була вона занадто красивою й сильно відволікала молодих солдат від виконання військового обовьязку. За чиїмось наказом її збили з піднебесся.
В 30-ті роки ХХст. замок реставрували поляки, надавши надбрамному корпусу дещо модерновий вигляд.

Одна з двох веж замку носить красиве ім`я - Беатка. З цією вежею пов`язана одна легенда. Кожний замок повинен мати свою легенду. В 1577 році замок належав Острожським. Племінниця князя - Беатка готувалася до весілля з якимось князем. Поз`їджалися гості, вже почали потрохи випивати за щастя майбутніх молодят. Аж тут до Дубно підійшли татари. Весілля опинилося під загрозою зриву, деяки гості згадали про якісь свої термінові справи й почали потрохи розбігатися. Але Беатка дуже хотіла вийти заміж. Вона підійшла до однієї з гармат, що була на башті, перехрестилася й дала власноруч залп в бік татарського табору. Мабуть дуже їй хотілось заміж, ядро влучило в ханський шатер, й відправило хана на побачення з Аллахом.Татари почухали потилиці й відпровилися додому. На весілля їх не запросили.
Легенда красива, а в наш час молоді дубнівчани в день весілля приїджають в замок, й з башти Біатки дають залп шампанським. Саме такий залп бачили й ми коли перебували на тироторії замку... .