В писемних джерелах Раківець згадується, ще в 1440 році. Ймовірно вже тоді селище мало свої укріплення. Коли через два століття галицький підчаший королівства Речі Посполитої Домінік-Войцех Беньовський (Беневський, Бієневський) починає будівництво в Раковці мурованого замку, він закладає його на вже існуючих фундаментах.
З листа галицького сеймику до короля від 21 лютого 1659 року:
«...так як для добра посполитого, як милий громадянам Вітчизни, аж до визволення цієї провінції нашої, замочок від границі в повіті Коломийськім у селі Раковець в дібрах досить щуплих, дуже нам від цієї границі і Речі Посполитій потрібний, немалим коштом з власної субстанції своєї відновлено від основи в місці обороннім на скалі, лінією мурів оперезано, всередині тих же мурів, висоту і ширину яких до оборони потрібної вимуровано добрим чином, обладнано гарматами і порохом…».

Здається досить дивним, що замок був закладений не на пагорбах дністровського каньону, а трохи нижче - на просторому плато, що нависає над рікою. При цьому він ставав дуже зручною мішенню для гарматного обстрілу. Для адекватного ж оборонного вогню в баштах й мурах фортеці були влаштовані чисельні бійниці, що дозволяли вести вогонь одному оборонцю в різних напрямах не змінюючи своєї позиції.

Крім цого на вибір місцерозташування фортеці напевно вплинула й наявність джерела на плато. Погодьтеся, що при достатньому



забеспеченні гарнізона питною водою якось веселіше оборонятися. Вже в 1657 році, ще недобудований замок витримує свою першу осаду від козаків.
В 1660 році будівництво фортеці в Раковці було завершине.
З 4-томного довідника «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» під редакцією Жарікова можна довідатися, що він собою являв:

«Замок представлял собой в плане неправильный четырехугольник. С севера в него вела квадратная надвратная башня с подъемным мостом. К западной стене въездной башни примыкало жилое помещение с окнами на втором этаже. На подворье замка размещались конюшни, был устроен колодец, в северо-западном углу находилась часовня. В центре восточной стены возвышалась пятигранная в плане пятиярусная сторожевая оборонная башня с арочным входом. Толщина стен превышает 1,6 м. Рядом с башней находился вход в огромные подвалы.»

Нажаль зараз від замку залишилась лише північно-західна вежа та фрагменти мурів чи башт в південно-східній та західній його частинах.

В 1667 році замок витримує ще одну осаду, на цей раз вже татарську. А от вже під час турецько-польської війни його двічі захоплювали бусурмани, в 1672 та 1676 роках. Коли наприкінці XVII століття польський король Ян Собеський почав витісняти турків зі своїх володінь замок в Раковці набуває важливого стратегічного значення. Так як в цьому місці існувала переправа через Дністер, то поляки фортецю укріплюють й розміщують в ньому склади провіанту, фуражу, амуніції й зброї.

В XVIII столітті фортеця втрачає своє військове значення - розвиток артилерійської справи зробив її геть не придатною для ефективної оборони. Деякий час раковецькі укріплення слугували за житло, але в 1760-х роках під час заворушень Барської конфедерації були спалені.

В 1840 році тодішній власник Раковця, чи то Двермицький, чи то Двірницький, на території замку влаштовує поташню, яка також дуже скоро запалала сизим полум’ям. Не дивно, виробництво поташу завжди було вогненебезпечною затією.

ВікіпедіЯ:
«Поташ — калієва сіль вугільної кислоти (Карбона́т ка́лію K2CO3), біла порошкоподібна речовина з властивостями лугу; застосовувався при відбілюванні і фарбуванні тканин, у миловарні, виробництві скла тощо.
Поташ отримували, виварюючи з дерев''яного попелу, який у процесі виробництва розрізнявся на фальбу (поташний напівфабрикат, випалений, але ще не смальцьований попіл) і смальцюгу. Останню отримували після перепалення вже заготовленої золи (фальби) у спеціальних печах — гартах, що входили до виробничого комплексу поташної буди. Фальба, смальцюга і готовий поташ нарівні зі збіжжям були головними предметами експорту з Польщі, України і Білорусії наприкінці XVI — у першій половині XVII ст.»

Після пожежі замок знову стоїть пусткою. В кінці ХІХ століття новим власником цієї пустки стає Шмуль Баран.

Під час Першої світової війни через Раковець декілька разів прокочувалась лінія фронту. Зрозуміло, що війна приносила чималі руйнування, але завдяки замку місцевий люд завжди мав під рукою першокласний будівельний матеріал. Село відбудовувалось, а стіни твердині танули на очах.
Особливо інтенсивного демонтажу раковецький замок зазнав під час Другої світової війни. До речі, під час тієї війни через Раковець проходили партизанські з’єднання С.Ковпака.
Ну а те що залишилось від замку зараз повністю помістилось на викладені фотографії.
А на наступній світлині показано капличку повз якої буде проходити ваш шлях до замку. Бачите хлів позаду каплички? Цілком можливо, що викладений він з замкового каміння.