Цей регіон називається Опілля. Заселений він був дуже давно, а сам Рогатин виник на місці поселення первісних слов''янських племен. В околицях міста знайдені предмети доби палеоліту та бронзи. Розкопано декілька городищ Х-ХІІІ ст.., дослідили залишки валів, укріпленого дитинця, фундамент церкви, сліди житлової забудови.

В Х столітті ця територія увійшла до складу Київської Русі. У XII ст. теперішня Рогатинщина були вотчиною галицьких князів Ростиславичів — правнуків Ярослава Мудрого.
Я зустрічав декілька версій про першу згадку про Рогатин. Це 1184 і 1200 рік. Ну, розбіжність в принципі не дуже велика. Будемо вважати, що Рогатину більше 800 років.
Є цікава легенда про походження назви Рогатин:
Князь Осмомисл, відправляючись на полювання, взяв з собою молоду дружину. В лісі та безтолкова жінка заблукала. В тривозі проходила всю ніч, а вранці перед нею з''явився великий олень вогненої масті. Злякавшись її вроди, він понісся лісовими хащами. Княгиня скочила на коня і поскакала вслід за оленем. Раптом, олень зник, але жінка вже побачила князя і дружинників. Князь добряче відсварив княгиню, а на місці, де вона зустріла оленя, звелів побудувати терем. Навколо нього й виникло місто, назване Рогатином.
На гербі міста поруч із латинською літерою “R” зображувався ріг оленя.
У ХІІ-ХІІІ ст. Рогатином володіли українські бояри Рогатинські.
В 1340 році Галичину захоплює польський король Казимир. З того часу Рогатин стає власністю польської корони – королівським містом.
В 1366 році Рогатин згадується як фортеця, а в 1390 – як місто (булла папи Боніфація IX Перемишлянському єпископу).
Інтенсивний розвиток міста починається після надання йому в 1415 році магдебурзького самоврядування та пов''язаних з ним привілеїв. Включений до числа королівських володінь, Рогатин часто переходив від одних орендарів до інших. У різні часи містом володіли Владислав Опольський, Волчко Прислужич, Микола Парава.
У 1535 році польський король Сигізмунд підтвердив привілеї Рогатина, що сприяє становленню міста як важливого ремісничо-торговельного центру Галичини. Рогатинські ярмарки і торги тривалий час не поступалися львівським. Формується забудова центральної частини міста, структура якої мала типовий для тогочасних західноукраїнських міст вигляд. Торговим і політичним центром Рогатина була ринкова площа, оточена чотирма рядами впритул зведених будинків з вузькими фасадами. Посередині стояла ратуша, збудована в1539 році. При ній містилися майстерні, що виробляли сукно. Певно, як і в інших містах, вздовж фасадів будинків було прилаштовано “підсіння” — дерев''яний або мурований ґанок, під яким провадилася торгівля. Будинки XІX — початку XX ст., що ними забудовано тепер ринкову площу, стоять на давніх фундаментах і мурованих льохах, призначених колись для зберігання товарів. Тут-таки, на площі, містився міський водозбір, вода до якого надходила



дерев'яними трубами. На кутах ринку починалися головні вулиці міста, що вели до Львівської, Галицької та Краківської брам і далі переходили в гостинці. Місто звідусіль захищали широкий вал та рів. Залишки земляних укріплень подекуди збереглися вздовж сучасних вулиць Фортечної та Валової. В люстрації 1572 року згадується, що «старе місто обведене було парканом», тобто дерев'яним частоколом, вкритим ґонтовим дахом. Пізніше на його місці виросли кам'яні мури. Замок у Рогатині був дерев'яний (збудований в 1567 році). Оборонне значення відігравали дві найбільші культові споруди міста: церква Різдва Богородиці та костьол Св. Миколая. Їх високі дзвіниці з вузькими вікнами-бійницями дотепер домінують у міській забудові. В межах міста, неподалік Львівської брами, стояли розібрана у XІX ст. дерев''яна церква Св. Варвари та заснований 1614 року і знесений 1774-го монастир та костьол домініканців. Дерев''яні церкви Св. Духа, Св. Миколи, Св. Юрія (не збереглася) збудовані були у передмістях, яких у Рогатині налічувалося чотири: Нове Місто, Бабинці, Завода, Навулиці. Забудова передмість, заселених переважно ремісниками, відзначалася вільнішим плануванням. Дерев''яні, вкриті соломою або ґонтом хати перед-міщан стояли на оточених плотами ділянках з городами та садками. Ремісники й купці складали більшість серед рогатинських міщан. Місто мало добре розвинену цехову структуру. На початку XVІІ ст. налічувалось 29 ремісничих професій. Діяли цехи: кравецький, ткацький, шевський, різницький, пекарський, кушнірський, бондарський. До спільного цеху входили слюсарі, пічники, римарі, котлярі, сідлярі. Окремо існував музичний цех.
Серед сакральних споруд Рогатина варто відзначити дерев''яну церкву Святого Духа (1598 рік) із знаменитим рогатинським бароковим іконостасом, мальованим в 1648-1650 роках місцевими малярами та майстрами Львівської іконописної школи. Іконостас створювався на кошти рогатинського братства. Про високу мистецьку цінність іконостасу свідчить той факт, що його бічні врата з іконами «Архангел Михаїл» та «Мельхиседек» в 20-х роках XIX ст. експонувалися у Відні на міжнародній художній виставці
Я знайшов досить оригінальний опис того іконостасу в одному довіднику-путівнику пам’яток мистецтва Радянського союзу:
“Великолепная реалистическая живопись и сочная, рельефная позолоченная резьба иконостаса составляют единое целое. В иконах нашли яркое воплощение эстетические нормы ренессансного реалистического искусства, гуманистическое восприятие действительности, любование предметным миром, телесной красотой человека”.
Отак, а спочатку, крім іконостасу, навіть зовнішні стіни дубового зрубу були розписані.

Фото з сайту http://www.mycastles.narod.ru/

Сама церква являє собою тридільний храм, складений з товстих дубових брусів. Центральний зруб перекритий наметовим дахом з трьома заломами. Бічні пірамідальні бані дуже схожі на оборонні вежі.
Що цікаво, що під час однієї з реставрацій, в церкві Святого Духа виявлено напис слов’янськими цифрами “1184”. Дехто тепер вважає, що це дата її спорудження. Але, офіційно підтверджується дата побудови іншим написом, на північній стіні центрального зрубу, - “1598”. В XVIII ст. до церкви була добудована дзвіниця.
Але ще старіша рогатинська церква, це церква Різдва Богородиці. Дата її побудови точно не відома – приблизно XІV сторіччя. Зараз вона має цілком пристойний вигляд.

Церква оточена оборонними мурами з воротами, які були зведені XІV – XVII століттях.
В 1589 році при церкві Різдва Пресвятої Богородиці було створене місцеве братство за взірцем Львівського Успенського братства. В XVIII ст. церква згоріла і була відбудована лише в 1827 році.. Потім була ще реставрація 1868 та 1973 років. Остання реставрація проводилась вже за часів незалежності України.
А сто років тому ця церква мала ось такий вигляд:

Фото з сайту http://www.mycastles.narod.ru/

На тій же площі, де стоїть церква Різдва Богородиці, розташована ще одна пам’ятка архітектури – костьол св.Миколая.

На цьому місці звели костьол ще в XV столітті, але він був зруйнований під час частих татарсько-турецьких нападів. Нинішню споруду звели в 1666 році, але й вона зазнавала частих руйнацій. За часів Австро-Угорщини була проведена ґрунтовна реконструкція, яка згладила явні оборонні риси костьолу й надала йому готично-ренесансних форм, були замуровані бійниці. В 1862 році ремонтувалась 30-ти метрова дзвіниця.

Фото з сайту http://www.mycastles.narod.ru/

В 1944 році був пошкоджений дах і шпиль. В 1945 р. башту відновили й навіть надбудували 2 метри. В 1969-1973 роках провели чергову реконструкцію і розмістили в ньому музей атеїзму. Зараз це діючий храм.
Поруч з костьолом, був споруджений пам''ятник польському поетові Адамові Міцкевичу, який після реконструкції площі був перенесений за північний бік храму.

Крім костьолу Святого Миколая у Рогатині є ще церква цього ж святого. Розміщена церква Св.Миколая на околиці Рогатина (Горішні Бабинці). Побудована вона в 1729 році. Хоча після реставрацій вона й втратила свій первісний вигляд, та все ж разом з дзвіницею, внесена в реєстр культурного надбання України.
Ще є в Рогатині церква Св.Юри 1876 року. Але її я не бачив.
Крім сакральних споруд в Рогатині привертає увагу знаменита Рогатинська українська гімназія. Відкрилась вона в 1909 році (будував архітектор Левитський). В ній викладали або навчались багато визначних українців - Антон Крушельницький, Іван Крип''якевич, Юліан Опільський, Денис Лукіянович, Роман Грицай, Микола Чайковський, Борис Кудрик, Юліан Данькевич та інші.
Неподалік Рогатина, біля автодороги на Бережани розташована Чортова Гора, котра є ботанічним заповідником і унікальною пам''яткою природи Опілля. Ще й досі у рогатинців поширена легенда про те, що чорти не злюбили Рогатина і хотіли засипати його землею. Цю гору чорти вирили біля села Лопушна, залишивши на цьому місці велику, яму приблизно такого ж розміру і понесли на Рогатин. Одначе вранці заспівали півні, і чорти злякавшись, залишили гору там де вона й знаходиться нині.

Що ще. Цитата з дореволюційного видання енциклопедичного словника Ф.Блокгауза і І.Ефрона:
“Рогатин (польск. Rohatyn) — город в австрийской провинции Галиции, на реке Гнилой Липе, впадающей в Днестр. Старинный замок князей Любомирских. Жителей (1890) 5616, главным образом евреи. Хмелеводство, производство сукон, торговля; близ города добывание гипса”.

А тепер саме головне. Більшість вчених вважають, що в Рогатині народилась Настя Лісовські – знаменита Роксолана.
Про неї дуже бобре написав В.І.Червінський:
“Українські жінки нарівні з чоловіками творили національну історію, залишаючи у ній глибокий, психологічно яскравий і повчальний слід. Одна з таких українок, яку примхи долі піднесли зі становища невільниці-рабині на найвищий щабель суспільної ієрархії – до султанші наймогутнішої на той час у світі Османської імперії, є Роксолана (Анастасія, за деякими джерелами – Олександра) Лісовські. Народилась вона 1505 р. в м.Рогатині на Галичині у родині священика. За свідченням української історіографії, 1520 р. Роксолана ще неповнолітньою дівчиною потрапила в полон до кримських татар під час чергового набігу на українські землі й була продана до гарему султана Сулеймана ІІ (прозваного Великим, Пишним, Справедливим). Спочатку її купив вірменин-перекупник, а продав у Апрет-базарі (торговищі, де у Кафі (нині Феодосія) у Криму продавали жінок) якомусь царгородському достойникові, а той подарував її до гарему султана. Спочатку Роксолана була служницею. Доглядання Сулейманового сина і спадкоємця престолу Мустафи було наступним щаблем у невільничому житті Роксолани, відтоді й почався її казковий зліт.
Сулейман, побачивши Роксолану, закохався до нестями, був захоплений її вродою, розумом, освіченістю, музичним




талантом, чемністю, хоча, за свідченням сучасників красунею вона не була. Віддаливши першу дружину, кавказьку княжну, та її сина, султан одружився з Роксоланою.
Роксолана прийняла магометанство, їй дали кілька турецько-арабських імен – Хасеке – Ель – Хуррем – Хатун, що в перекладі українською означали “Велика Пані Веселощів і Радості”. Ім’я “Роксолана”, очевидно, дала їй історія. Наших предків у давнину називали аланами, тож, вірогідно, й ім’я “Роксолана” пішло від латинського слова “Рекс” (цар) і “алани”. Можливо також, що це ім’я походило від назви давнього кочового племені сарматського походження – Роксолані. Візантійські та західноєвропейські середньовічні автори називали роксоланами (також скіфами й сарматами) русичів і загалом слов’ян.
П.Загребельний в авторській післямові до роману “Роксолана” зазначав: “Роксолана, Хуррем – усе це її імена, під якими вона знана світові. Турки ще й сьогодні звуть її Хуррем”.
Роксолана народила Сулейманові двох синів – Селіма й Баязеда та дочку Мирму. Вона мала вольовий характер. Щоб посадити на престол свого сина Селіма, вона постаралася позбутися Сулейманового нащадка престолу від першої дружини – Мустафи. Спадкоємцем було оголошено старшого сина Роксолани Селіма. Однак Селім був нездатний керувати державою, і Роксолана дала згоду меншому синові Баязеду підняти повстання проти батька, щоб престол перейшов до нього. Султан придушив повстання. Баязед змушений був тікати до Персії, де й загинув. Роксолана не зазнала будь-якого покарання – так палко кохав її султан. З політичних міркувань вона віддала дочку Мирму заміж за великого візира (прем’єр-міністра) Рустема-Пашу. Таким чином, державна турецька політика значною мірою визначалась й скеровувалася самою Роксоланою. Деякі історики вважають, що завдяки її впливові на Сулеймана у 20-50-х рр. XVI ст. турецькі й татарські набіги на Україну порідшали, проте це не відповідає дійсності. Про причетність до державної політики свідчить також участь Роксолани у військових походах разом з Сулейманом (наприклад, у поході проти мадярів 1526 р.), у поході на Відень (1529р.) та ін. Роксолана – єдина султанша , яка за тисячолітню історію Османської імперії не носила чадри.
В історії вона відома також як велика добродійниця. У Медині вона побудувала водоводи та велику мечеть Сулеймана, у Стамбулі – мечеть, притулок для вбогих, лікарню.
Померла Роксолана в жовтні 1561 р. (за іншими відомостями 1558 або 1563). Похована у восьмигранній усипальниці, збудованій за велінням Сулеймана ІІ. Понад чотири століття стоїть ця гробниця. Всередині під високим куполом вирізьблено алебастрові розетки, прикрашені смарагдом, улюбленим самоцвітом Роксолани. Коли помер Сулейман, а це сталося через вісім років після смерті коханої дружини, його поховали поруч з Роксоланою, як він і заповідав”.